Відмінювання займенників

Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе

Однина Множина

н.	я	ти	—	ми	ви
р.	мене	тебе	себе	нас	вас
д.	мені	тобі	собі	нам	вам
3.	мене	тебе	себе	нас	вас
о.	мною	тобою	собою	нами	вами
м.	(на) мені	(на) тобі	(на) собі	(на) нас	(на) вас

Відмінювання особово-вказівних займенників

Відмінювання присвійних займенників

Однина Множина

Чоловічий Середній Жіночий Для всіх

рід рід рід родів

Н. мій моє моя мої

р мого моєї моїх

д. моєму моїй моїм

3. як Н. або Р. моє мою як Н. або Р.

О. моїм моєю моїми

М. (на) моєму (на) моїм (на) моїй (на) моїх

За таким же зразком відмінюються займенники твій, свій. Займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи; займенник їхній — як прикметник м'якої групи.

Відмінювання вказівних займенників цей і той

	Однина			Множина
	Чоловічий	Середній	Жіночий	Для всіх
	рід	рід	РІД	родів
н.	той, цей	те, це	та, ця	ті, ці
р.	того, цього	цього	тієї, цієї	тих, цих
д.	тому, цьому	цьому	тій, цій	тим, цим
3.	як Н. або Р.	те, це	ту, цю	тих, цих
о.	тим, цим	цим	тією, цією	тими, цими
м.	(на) тому,	(на) цьому,	(на) тій,	(на) тих,
	цьому	(на) цім	(на) цій	(на) цих
	(на) тім,
	цім
Відмінювання означального займенника
		увесь
	Однина			Множина
	Чоловічий	Середній	Жіночий	Для всіх
	рід	РІД	РІД	родів
Н.	увесь, ввесь,	усе, все	уся, вся	усі всі
Р.	весь
	усього		усієї	усіх
д.	усьому		усій	усім
3.	як Н. або Р.	усе, все	усю	якН.абоР
о.	усім, всім		усією	усіма
м.	(на) всьому (на) всім		(на) всій	(на) всіх

Відмінювання питальних, відносних, неозначених займенників

н.	хто	що	хтозна-що	ніхто
р.	кого	чого	хтозна-чого	нікого
д.	кому	чому	хтозна-чому	нікому
3.	кого	що	хтозна-що	нікого
о.	ким	чим	хтозна-чим	ніким
м.	(на) кому	(на) чому	(на) хтозна-	(на) нікому
	(кім)	(чім)	чому (чім)

Відмінювання питально-відносного займенника чий

	Однина		Множина
	Чоловічий Середній	Жіночий	Для всіх
	рід рід	рід	родів
н.	чий чиє	чия	чиї
р.	чийого	чиєї	чиїх
д.	чийому чиєму	чиїй	чиїм
	(чиєму) чиє
3.	як Н. або Р.	чию	як Н. або Р.
о.	чиїм	чиєю	чиїми
м.	(на) чийому (на) чиєму,	(на) чиїй	(на) чиїх

(на) чиїм

ЗАЙМЕННИК У ТЕКСТІ

Переважна більшість займенників не тільки виявляє свої значення в тексті, але й виступає в ньому в ролі засобу зв'яз­ку. Зв'язок між елементами тексту може проявляти себе на різ­них рівнях синтаксису. Займенниками пов'язуються частини як владного речення, так і абзацу. Частини складного речен­ня пов'язуються, в першу чергу, відносними займенниками, наприклад: «Західнонімецькі винахідники Юрген Браун і Пауль Кунстман сконструювали велосипед з електродвигуном, який одержує струм від сонячної батареї. Струм живить електро­двигун, що забезпечує підвищення швидкості руху велосипедис­та, коли той натискає на педалі» (газ.). Особові займенники можуть формувати паралельний зв'язок у висловлюванні: «Від того вечора ми більше не заводили розмов ні про слизьку дорогу, ні про ожеледь', я не починаю їх, він допізна був на заводі, і лише ділові балачки пов'язували нас» (В. Добровольський).

Особово-вказівні займенники допомагають виражати по­слідовний зв'язок між одиницями висловлювання, наприклад: «У найтривалішу і дорогу подорож на таксі вирушили днями ав­стрійці Г. Платтнер і X. Кнофлахер. За десять діб ці жителі Зальцбурга мають намір подолати шлях до північної точки ма­терикової Європи — норвезького мису Нордкап — / повернути­ся назад. їм належить проїхати територією 16 країн і подола­ти відстань понад 14 тисяч кілометрів. Якщо все пройде, як задумано, шукачі мандрів, напевно, потраплять до Книги ре­кордів Гіннеса"» (газ.).

На займенниках може триматися побудова підсумкових, ви-сновкових чи узагальнювальних частин тексту, що пояснюєть­ся значною мірою узагальнювальним характером займеннико­вої семантики. Напр.: «Після того, як у місті було закрито чи­мало кооперативів, наші читачі збентежилися: "А чи не почепи­ли замок і на "Смійтеся самі" (рубрика). Хочемо усіх заспокої­ти — такого не сталося» (газ.).

Уточненням пов'язано початок тексту із заголовком: «"Свою Україну любіть..." Саме під такою назвою розпочнеться в неділю чергове засідання клубу "Юний художник"» (газ.).

При побудові речення, абзацу, тексту слід постійно переві­ряти зв'язок наступної думки з попередньою і особливо звертати увагу на вживання займенників, оскільки часто саме їх уживають неправильно. Найчастіше помилка вживання полягає в тому, що з тексту не зрозуміло, до якого слова стосується займенник, а це викривляє зміст, вносить у нього двозначність. Напр.: «У зовсім непристосованому приміщенні знаходиться молодняк великої рога­тої худоби. Його (?) слід реконструювати» (газ.).

«А мала все допитується у бабусі. Де знати малій, чого такі ті очі, чого саме цієї осені, теплішої за всі на їі(?) віку, почало з нею (?) таке діятись» (газ.).

Незрозумілим стає текст і тоді, коли будуються неправильні словосполучення, зокрема й займенникові: «Вони тинялися по танцмайданчику з одного кутка в інший, не знаючи, до чого себе приткнути, намагаючись утоптати хтозна-що в землю» (газ.).

ДІЄСЛОВО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Дієслово — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних ка­тегорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа.

Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їх­нього лексичного значення. Дієслово як процес виражає дина­мічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які переда­ють статичну ознаку (пор.: смічивий вчинок — сміливо діяти — сміливішати з кожним днем; дорогий час — дорого коштує — до­рожчає поступово).

Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність Вона виража­ється в часі та способі (теперішньому, минулому й майбут­ньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному). Наприклад, у реченні «Мати кажуть, що ті ро­жі посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа» (І. Цюпа) виразником предикативності виступають дієслова у формі теперішнього часу «кажуть» і в формі минулого часу «посадила».

Замість часу виразником предикативності в реченні може бути спосіб: «У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає» (Т Шевченко); «Ілюди б не знали, що ви за орли, І не по­кивали б на вас головою» (Т. Шевченко). У реченні дієсловами-присудками не шукайте, не питайте, не знали б, не покивали б передано дії, яких реально поки що не існує. Вони бажані або можливі за певних умов. Тобто тут замість часу виразником предикативності виступає наказовий спосіб у першому реченні, у другому — умовний.

Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприк­метники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і фор­ми на -но, -то. Це одна з найбільших частин мови в сучасній ук­раїнській мові.

Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія спосо­бу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — чи­тав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й на­казового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), катего­рія числа — всім відмінюваним дієслівним формам

НЕОЗНАЧЕНА ФОРМА ДІЄСЛОВА

Неозначена форма дієслова, або інфінітив, — це вихідна форма дієслівної парадигми. Вона називає дію, процес, не ви­ражаючи їхнього відношення до особи, числа, часу й способу: робити, чекати, носити, спати. Для неозначеної форми дієсло­ва характерні загальнодієслівні категорії перехідності — непе­рехідності, виду й стану: стояти — стати, укривати —укрити, умивати — умиватися, побороти — поборотися.

У реченні інфінітив може виступати у функції різних його членів, найчастіше — входить до складу простого і дієслівного складеного присудка. Напр.: «Нинішній фестиваль буде прохо­дити під девізом "Світ совісті і милосердя"» (газ.); «Улисті лікар пропонував відмовитись від примусового характеру лікувально-профілактичних заходів» (газ.).

У формі інфінітива виступають усі дієслова сучасної україн- ської літературної мови. Твориться неозначена форма за допо- могою суфіксів -ти (-ть). У публіцистичному, науковому та ді- ловому стилях уживається неозначена форма дієслова з суфік- сом -ти, в художньому та розмовному стилях поряд із формами, що мають суфікси -ти, зрідка вживаються інфінітиви зі скоро- ченим варіантом суфікса ть.

Між коренями, що закінчуються на приголосний, й інфіні­тивним суфіксом -ти можуть бути інші суфікси: -ну-, -ува- (-юва-), -а-, -и-, -і- (-Ї-): стук-ну-ти, мандр-ува-ти, гост-юва-ти, чит-а-ти, бач-и-ти, ум-і-ти, до-ї-ти. Ті корені, що закінчуються на пе­редньоязикові приголосні д, т (вед-у, плет-у), ще на праслов'ян­ському ґрунті зазнали внаслідок дисиміляції звукових змін (вед-у — вед-ти — вес-ти, плет-у — плет-ти — плес-ти). У су­часній українській мові це явище збереглося лише в небагатьох дієсловах: брести, їсти, класти, мести, прясти, розповісти, сіс­ти, упасти.

Неозначена форма дієслова може використовуватися для вираження способу, вносячи в текст експресивне забарвлення. Вона вживається для посилення наказу, передачі необхідності дії, неминучості її: «Працювати на злагоду!» (газ.).

КАТЕГОРІЯ ВИДУ

Дієслівна категорія виду виражає дію з погляду того, як во­на розвивається в часі. З допомогою категорії виду передаєть­ся дія, яка сповна реалізована чи спрямована на реалізацію, або дія постійна, безперервна, що перебуває в процесі розгортання і становлення.

Видові значення наявні в усіх дієсловах. Залежно від кон­тексту вони можуть бути доконаного або недоконаного виду

Форми доконаного виду виражають дію, що має певну ме­жу тривання: 1) дію повністю завершену чи завершену на пев­ному етапі виконання (сніг випав, сонце зійшло, колона рушила, дитина заплакала); 2) дію, повторювану до певної межі (попере­писував вірші, попідпирав двері); 3) дію одноразову, раптову (стукнув, смикнув, крикнув).

Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності: (сонце сходить, двері підпирають, стукає, смикає), багаторазо­вість дії (постукувати, покрикувати).

Видове значення не впливає на семантику дієслова. Те саме дієслово може мати як доконаний, так і недоконаний вид: над­писати — надписав — надпишу (доконаний вид); надписувати — надписую — надписував — надписуватиму — буду надписувати (недоконаний вид).

Дієслова, що тотожні за своїм лексичним значенням і мають тільки різний вид, творять видові пари: розповідати — розпо­вісти, читати — прочитати, стояти — стати, допікати — до­пекти. Формальне вираження виду при цьому може бути морч фологічним або контекстуальним.

До морфологічного засобу вираження виду під час творен­ня видових пар належить:

1)Суфіксальний спосіб творення: чергування або зміна суфіксів співвідносних основ: -овува-/-ува-(-юва-)\ мобілізовувати — мобілізувати, організовувати — організувати, завойовувати — завоювати, переадресовувати — переадресува­ти, обраховувати — обрахувати; -ува- (-юва-) /-«-(-/-): зменшу­вати — зменшити, зближувати — зблизити, розклеювати — роз­клеїти; -ува-/-а-: записувати — записати, об'єднувати — об'єд­нати, розпитувати — розпитати; -а- / -ну- (зі значенням одно-разовості, раптовості): кричати — крикнути, грюкати — грюк­нути, стукати — стукнути, хапати — хапнути. Дієслова доко­наного виду цього типу творення можуть бути з суфіксом -ону-: грюконути, рубонути, хапонути. Відтінок згрубілості, властивий цим дієсловам, надає тексту характеру розмовності: -ва-/0: ста­вати — стати, дівати — діти; -а- / 0: лягати — лягти, одяга­ти — одягти, стирати — стерти, перебігати — перебігти, ви­тікати — витекти; -а- / -и-\ рішати — рішити, рушати — ру­шити, ступати — ступити, виряджати — вирядити.

2) Префіксальний спосіб творення. Для тво­рення дієслів доконаного виду від співвідносних основ недоко­наного виду найчастіше використовуються префікси в-, з-(с-), за-, на-, по-, про-. Вони лише змінюють вид дієслова, не вносячи в його семантику ніяких додаткових відтінків: молити — вмо­лити, робити — зробити, питати — спитати, в'янути — зав'я­нути, кликати — покликати, інформувати — поінформувати. Це один з найпродуктивніших способів творення дієслів доко­наного виду.

Проте не кожний префікс може бути тільки видотворчим. Більшість із них є словотворчими. Вони вносять у семантику дієслова додатковий відтінок, розширюють або звужують його лексичне значення. Пор.:

н

писати

адбудувати

добудувати

забудувати

перебудувати

відбудувати

переписати

підписати

надписати

дописати

відписати

переписати

3) Комбінований спосіб творення. Цим спо- собом творяться видові пари: безпрефіксне дієслово недокона- ного виду — співвідносне префіксальне дієслово доконаного виду зі зміною або чергуванням суфікса основи: бродити — забрести, чіпляти — зачепити.

, У ряді випадків творення видових пар супроводжується чер­гуванням кінцевих приголосних основи та кореневих голосних: заводити — завести, виїжджати — виїхати, стирати — стер­ти.

4) Зрідка видові пари творяться шляхом семантичного збли- ження різнокореневих (суплетивних) основ: брати — взяти, ло- вити — впіймати, говорити — сказати, шукати — знайти.

В українській мові частина дієслів не має видової пари. Ці дієслова виступають або у формі недоконаного, або у формі доконаного виду. їх можна погрупувати за семанти­кою та морфемною структурою — за наявністю відповідних афіксів.

До одновидових безпрефіксних дієслів недоконаного виду належать дієслова на -увати зі значенням ставлення до об'єкта (годувати, гордувати, командувати), на -ати, -йти дієслова мовлення (говорити, базікати, твердити), пересування і пере­міщення (ходити, возити, літати, носити, тягати), мислення (марити, мріяти) та ін. До одновидових дієслів недоконаного виду відносяться також дієслова з префіксом по- зі значенням повторюваності дії: пописувати, почитувати, подумувати, по-глядувати, походжати.

До одновидових дієслів доконаного виду належать пере­важно префіксальні дієслова: 1) з префіксом роз-, які вказу­ють на результати дії (розговоритися, розноситися, розкри­чатися), 2) з префіксом на-, які виражають вичерпність вико­нуваної дії (находитися, начитатися, надивитися, нагостю­ватися, напрацюватися), 3) з префіксами за-, про- (запрацю­ватися, заплакати, затремтіти, пропрацювати, проплакати), 4) з подвійним префіксом попо- на позначення імперативної завершеної дії (поповодити, попоходити, поподумати, попо­жити).

Дієслова недоконаного виду мають три часові форми: те­перішній, минулий і майбутній (складну і складену форми), діє­слова доконаного виду — минулий і простий майбутній.

ДІЄСЛОВА ПЕРЕХІДНІ Й НЕПЕРЕХІДНІ

Перехідність і неперехідність — це лексико-гра­матична категорія, тісно пов'язана з дієслівною семантикою. Усі дієслова поділяються на перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпо­середньо на якийсь предмет. Це може бути: 1) конкретна дія, скерована на предмет, який зазнає певних змін унаслідок такої дії або є результатом її: побудувати завод, виорати землю, змон­тувати прилад, перевірити вправу, написати лист; 2) дія, від якої предмет, на який вона спрямована, не зазнає змін: прочитати книжку, екзаменувати учня, відвідати товариша, одержати ві­тання; 3) дія, як процес мислення, мовлення, сприймання, від­чуття: розуміти прочитане, думати думу, відчувати увагу, гово­рити правду, висловлювати думку, розповідати казку.

Виразною ознакою перехідних дієслів є їхня здатність керу­вати іменником у формі знахідного відмінка без прийменника, який у реченні виконує функцію прямого додатка: рубати дро­ва, косити сіно, любити пісню, оцінити знання. Це їхня основна граматична (синтаксична)ознака.

Другою граматичною (морфологічною) ознакою перехід­них дієслів є їхня здатність утворювати пасивні дієприкметни­ки: принести — принесений, бити — битий, одержати — одер­жаний, врятувати — врятований. Проте пасивні дієприкметни­ки не творяться від тих перехідних дієслів, які означають процес мислення і переживання: думати, розуміти, мислити, відати, терпіти, ненавидіти, зазнавати.

Неперехідні дієслова означають стан або таку дію, яка не спрямована на інший предмет. Вони ніколи не керують іменниками — додатками у формі знахідного відмінка без прийменника. Від них не творяться пасивні дієприкметники: хо­дити, сидіти, дякувати, зітхати, зеленіти, глузувати.

Між перехідними і неперехідними дієсловами існує семантико-словотворча співвіднесеність. Неперехідні дієслова, як правило, творяться від перехідних. Є два способи такого утворення: мор­фологічний (словотворчий) і синтаксичний.

Морфологічний спосіб творення неперехідних дієслів полягає в тому, що до перехідного дієслова додається постфікс -ся: одягати — одягатися, зустрічати — зустрічатися, переко­нувати — переконуватися, лікувати — лікуватися.

У цих випадках постфікс -ся позбавляє дієслова як перехід­ності, так і можливості творити від них форми пасивних діє­прикметників.

Постфікс -ся може приєднуватися й до неперехідних дієслів, утворюючи таким чином безособові дієслова: лежить + -ся -лежиться, спить + -ся = спиться, говорить + -ся = говориться.

Проте не всі перехідні дієслова мають неперехідні відповід­ники. Не мають їх перехідні дієслова, що не вживаються без постфікса -ся: боятися, змагатися, жахатися, сторонитися та дієслова ходити, сідати, глузувати, дякувати.

КАТЕГОРІЯ СТАНУ

Дієслівна категорія стану — це граматична категорія, яка виражає відношення між дією, дійовою особою (суб'єктом дії) і предметом (об'єктом), на який спрямована дія. Вона тісно пов'язана з категорією перехідності / неперехідності і підпорядкована їй. Категорія стану властива не всім дієсло­вам, а тільки перехідним і співвідносним з ними неперехідним, які утворені за допомогою постфікса -ся. Виявляється вона у формах слова та особливостях керування.

Категорія стану не властива:

1) неперехідним дієсловам без постфікса -ся: сидіти, лежа­ти, стояти, мерзнути, хворіти; 2) дієсловам з постфіксом -ся, які утворені від неперехідних дієслів: сміється, сидиться; 3) без­особовим дієсловам на -ся, а також особовим дієсловам, що вживаються в значенні безособових: стається, хочеться, роз­видняється; 4) дієсловам ня -ся, що не мають співвідносних пе­рехідних дієслів: гордиться, усміхається, боїться.

У сучасній українській мові розрізняється активний і пасивний стани. Окрема група — зворотні дієслова, в яких пасивне значення формується постфіксом -ся.

Активний стан мають усі перехідні дієслова, які озна­чають дію, спрямовану на прямий додаток — іменник у формі зна­хідного відмінка без прийменника: «Естафету гострого й дотеп­ного слова Остапа Вишні сьогодні високо і впевнено несуть в Україні його учні» (газ.); «Нині ми всі обстоюємо плюралізм поглядів» (газ.).

Пасивний стан мають неперехідні дієслова з постфік­сом -ся, співвідносні за своїм лексичним складом і граматичним значенням з дієсловами активного стану. Вони означають дію, спрямовану на об'єкт, що виступає в реченні у функції підмета. Реальна дійова особа в таких пасивних конструкціях виконує роль додатка, вираженого іменником у формі орудного відмін­ка без прийменника: «Спеціальні питання обговорюються депу­татами в секціях» (газ.); «Кожен новий гол радісно зустрічався вболівальниками» (газ.). У реченні з дієсловом пасивного стану реальний виконавець дії може й не називатися.

Пасивний стан може бути виражений також пасивним діє­прикметником, неособовою формою предикативного дієприк­метника на -но, -то, утвореними від перехідних дієслів. Пор.: Товариство організоване.— Товариство організовано.

Зворотні дієслова означають дію, яка спрямована на дійову особу. Залежно від лексичного зв'язку з іншими словами в реченні зворотні дієслова поділяються на підгрупи.

а)Власне-зворотні дієслова. Виражають конк­ретну дію, виконавцем якої є дійова особа, на яку ця дія й поши­рюється. Постфікс -ся в цих формах за своїм значенням дорів­нює зворотному займеннику себе в знахідному відмінку: одяга­тися, умиватися, голитися, взуватися і под.

б) Непрямо-зворотні дієслова. Дія, передана ни- ми, виконується дійовою особою, об'єкт дії виступає у функції непрямого додатка або зовсім усунений: запасатися (їжею), по- ратися (біля печі).

в) Загально-зворотні дієслова. Вказують на внутрішній стан людини, її настрій, переживання: вертітися, гніватися, сміятися, журитися, турбуватися.

г)Безоб'єктно-зворотні дієслова. Виража­ють дію, постійно властиву дійовій особі: кропива жалиться, корова б⁹ється, собака кусається.

ґ) Взаємно-зворотні дієслова. Означають дію, яку виконують дві або кілька дійових осіб, кожна з яких є одно­часно і об'єктом дії. Дії суб'єктів спрямовані один на одного: ли­стуватися, радитися, зустрічатися, боротися.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ДІЄВІДМІНЮВАННЯ. ДВІ ОСНОВИ ДІЄСЛОВА

Дієвідмінювання — це система змінних форм діє­слова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, спо­собами, числами, а в минулому часі й умовному способі — за родами.

Інфінітив (дієйменник), дієприкметник і дієприслівник не змінюють своєї форми за особами, не мають способу і тому не належать до дієвідмінюваних форм.

Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів тво­ряться від двох дієслівних основ: а) основи інфінітива і б) осно­ви теперішнього часу.

Основу інфінітива можна визначити, відкинувши від неоз­наченої форми дієслова суфікс -ти\,ходи-ти, носи-ти, вез-ти, брес-ти, каза-ти, мог-ти, дій-ти, хоті-ти, почу-ти, пи-ти, по-ді-ти.

Основа теперішнього часу визначається шляхом відокрем­лення закінчення -уть (-ють), -ать (-ять) від дієслова теперіш­нього часу у формі 3-ї особи однини: ход-ять, нос-ять, воз-ять, бред-уть, каж-уть, ді-ють, хоч-уть, почу-ють, п '-ють.

Від основ інфінітива творяться:

а) дієслова минулого часу: ходи-в, носи-в, віз, брі-в, каза-в, міг, хоті-в;

б) дієслова умовного способу: ходив би, носив би, віз би, брів би, казав би, міг би, хотів би;

' в) дієприкметники минулого часу: прочита-ний, побаче-ний, витятий;

г) дієприслівники доконаного виду: прочита-вши, напи-са-вши, зміг-ши, приніс-ши.

Від основ теперішнього часу творяться:

а) особові форми дієслів теперішнього часу: вез-у, вез-еш, вез-е; вез-емо, вез-ете, вез-уть; ходж-у, ход-иш, ход-ить, ход-имо, ход-ите, ход-ять;

б) особові форми майбутнього часу дієслів доконаного виду: напиш-у, напиш-еш, напиш-е, напиш-емо, напиш-ете, напиш-уть; зробл-ю, зроб-иш, зроб-ить, зроб-имо, зроб-ите, зробл-ять;

в) особові форми наказового способу: нес-и, нес-імо, нес-іть; сядь, сядь-мо, сядь-те;

г) дієприкметники теперішнього часу: програму-ючий, зна-ючий;

ґ) дієприслівники недоконаного виду: пиш-учи^робл-ячи, від­значаючи, ді-ючи.

Залежно від системи закінчень в особових формах однини і множини дієслів теперішнього і майбутнього (простого) часу дієслова поділяються на дві дієвідміни.

До п е р ш о ї дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -уть (-ють), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини — суфікс -е-\ вез-у, вез-е-ш, вез-е, вез-е-мо, вез-е­те, вез-уть; чита(й-у), чита(й-е)-ш, чи-тай(й-е), чита(й-е)-мо, чита(й-е)-те, чита(й-у)ть.

До другої дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -ать (-ять), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини — суфікс -и-: робл-ю,роб-и-ш,роб-и-ть,роб-и-мо, роб-и-те, робл-ять, побач-у, побач-и-ш, побач-и-ть, побач-и-те, побач-ать.

КАТЕГОРІЯ ОСОБИ Й ЧИСЛА

Категорія особи виражає відношення дії до дійової особи. Вона тісно пов'язана з категорією особи займенника (чи­таю — я читаю, читаєш — ти читаєш і т. д.), її значення ба­зується на протиставленні шести взаємопов'язаних форм: 1, 2, 3-ї особи однини і 1, 2, 3-ї особи множини. Якщо дійова особа є тією особою, що розповідає про дію, дієслово вживається у формі 1-ї особи однини або множини: «Ялюблю вічний гомін у місті» (В. Сосюра); «Собі я бажаю не сну, а життя» (Леся Ук­раїнка)* «Ми з тобою стали вільними людьми» (В. Сосюра). Якщо дійовою особою є не той, хто говорить, а співбесідник, до якого безпосередньо звертається той, хто говорить, то дієслово вживається у формі 2-ї особи однини або множини: «Волю ти й силу з ним маєш єдину» (М. Рильський).

Дієслово, що означає дію, у виконанні якої дійова особа не бере участі, а про неї розповідає той, хто говорить, належить до 3-ї особи однини або множини: «Вона бачить його завжди на­пруженим, бадьорим у труді» (С. Скляренко).

Категорія числа граматично виявляється у формах трьох парних протиставлень. 1-ша особа однини — 1-ша особа мно­жини, 2-га особа однини — 2-га особа множини, 3-тя особа од­нини — 3-тя особа множини.

Особові форми у певних стилістично зумовлених ситуаціях можуть уживатися одна замість одної.

Форми 1-ї особи множини можуть уживатися замість 1-ї особи однини. Це буває в таких випадках: 1) якщо той, хто го­ворить, не хоче виділяти себе з числа своїх читачів або слухачів: «Розглянемо одне з речень наведеного уривка» (підручник). Таке вживання властиве науковому і публіцистичному стилям. Воно має місце в наукових творах, доповідях, лекціях; 2) у мові імпе­раторських і королівських указів, маніфестів і под. Такі кон­струкції в наш час сприймаються як анахронізми і використо­вуються в художніх творах.

Форми 1-ї особи множини вживаються в значенні 2-ї осо­би однини і множини. Це форма співчутливого ставлення до співбесідника: — Як ми себе почуваємо? — А ми скоро підросте­мо і підемо до школи.

Форми 2-ї особи однини спеціально замінюються формами 2-ї особи множини. Це так зване звертання на «ви». Воно є фор­мою ввічливості і використовується як звертання до незнайомої особи, молодших віком до старших, дітей до батьків: «— Ви б лягли, мамо, спочили, — упоравшись коло печі, каже Христя» (Па­нас Мирний); «Але Ваші ніжні очі Обертають ночі в день, Обер­тають в казку ночі, сльози — в струмені пісень...» (О. Олесь).

БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

Дієслова, що виражають дію або стан, які відбуваються без участі дійової особи, належать до безособових. Вони не можуть сполучатись у реченні з іменником або займенником у ролі підмета (чи з іншою частиною мови в цій же функції*). Це окрема група дієслів, своїм значенням вони не тотожні з будь-якою групою особових дієслів. До безособових належать діє­слова таких семантичних груп:

дієслова фізичного стану: морозить, трясе, лихоманить, тіпає, ріже, пече, коле\

дієслова психічного стану: спиться, сниться, не сидиться, не лежиться, не їсться',

дієслова, що означають явища природи: свіжіє, смеркає, вечоріє, морозить, сутеніє, мрячить, похолодало',

дієслова, що означають стихійні явища: вигоріло, висуши­ло, залило, замело;

дієслова, що означають буття, міру наявності (або відсут­ності): сталося, минулося, бракує, вистачає, не вистачає;

6) дієслова успіху: пощастило, поталанию, повелося.

Безособові дієслова не змінюються за особами, хоч ужива­ються в теперішньому часі у формі 3-ї особи однини: «У лузі пахне вогкою травою» (О. Гончар); «Бракує арфі струн, співцеві слів» (Леся Українка). У минулому часі — у формі середнього роду однини: «Починало розвиднятися» (М. Стельмах); «Рівно, тихо шуміло навкруги» (О. Гончар).

У безособовому значенні можуть уживатися особові дієслова. Пор.: Ніж добре ріже (особове); У мене ріже ногу (безособове); Квітка пахне (особове); Надворі пахне гниллю (безособове).

Безособові дієслова можуть творитися від особових за допо­могою постфікса -ся: спить — спиться, їсть — їсться, живе — живеться, кінчає — кінчається.

КАТЕГОРІЯ ЧАСУ

Категорія часу — це граматична категорія, яка ви­ражає відношення дії до моменту мовлення. Дія протікає в трьох планах: 1) одночасно з моментом мовлення, 2) до момен­ту мовлення, 3) після моменту мовлення — тобто в теперішньо­му, минулому і майбутньому планах. Напр.: 1) «Батька свого Данько пам'ятає маю, але часто бачить його в снах, найчастіше на човні, в тихе лунке надвечір я, коли він випливає, було, вистав­ляти ятері і співає пісню» (О. Гончар); 2) «Христя рівняла себе до Марії; згадала про свою долю. І її вижили з села_ч і її одірвали від рідної хати, виплюнули в найми на глум чужим людям» (Панас Мирний); 3) «Ось на цю мозаїку і впадуть промені, відбиті від обличчя артиста або будь-якого предмета. Але мозаїка — з фо­тоелементів. І світло, і тіні предмета вона перекладе на свою електричну мову» (газ.).

Категорія часу тісно пов'язана з категорією особи і вияв­ляється в особових формах. Така неособова категорія, як інфі­нітив, не має категорії часу, а дієприкметник і дієприслівник передають її безвідносно до моменту мовлення.

Час дієслова виражається морфологічно в дійсному способі. Виділяються такі часові форми: теперішнього часу, минулого, давноминулого і майбутнього.

Умовний і наказовий способи не мають часової диференціації.