Суфіксальний спосіб творення прикметників

Якісні прикметники. Серед якісних прикметників в україн­ській мові розрізняються непохідні (меншість) — (білий, ве­ликий, довгий) і похідні (більшість), утворені від різних час­тин мови різними способами. Один з найпродуктивніших — суфіксальний. Виділяються два типи суфіксів. С у ф і к -си-модифікатори (формотворчі суфікси): за їхньою до­помогою творяться ступені порівняння і ступені якості прикмет­ників від основи прикметників вихідної форми. Це суфікси -іш- (білий — біліший), -енн-, -анн-, -еньк-, -есеньк-, -езн-, -уват-, -тат-, -ав-(-яв-) тощо (здоровенний, невблаганний, біленький, мале­сенький, довжелезний, синюватий). Суфікси-кваліфіка-т о р и (словотворчі суфікси): за їхньою допомогою творяться прикметники від імєннирсів, дієслів, іноді від прикметників. Це досить велика група суфіксів, серед яких можна виділити: -ив-, -лив- (фальшивий, крикливий, жахливий), -уват-, -юват-, -овит-(веснянкуватий, мішкуватий, діловитий, басовитий), -ист-, -їст-(гонористий, зернистий, барвистий, оліїстий), -ат-, -чат-, -аст-, -част- (вусатий, зубчатий, дуплястий, довгастий, зубчастий), -ав-, -ляв- (жовтавий, білявий, вертлявий), -орляв- (худорлявий, сухорлявий), -н- (дружній, надійний), -ичн-, -ічн- (історичний, ма­гічний), -ивн-, -тивн- (інстинктивний, кооперативний), -ок-, -к-(високий, близький) та ін.

Відносні прикметники. За допомогою ряду суфіксів творять­ся відносні прикметники від іменників, дієслів та іменників діє­слівного походження, рідше від прислівників. Прикметники пе­редають різноманітні значення відношень: до матеріалу чи ре­човини, до простору (в тому числі і до географічних назв) або часу тощо. Виділяються прикметники, що утворилися від імен­ників іншомовного походження. Серед суфіксів відносних прик­метників можна виділити такі: -я-, що додається до основи зви­чайного іменника чи іменника дієслівного походження (денний, лісний, торговельний, будівельний), до основи префіксального дієслова (заливний, розбірний, невідкладний), до прислівника (по­всякденний)', суфікси -ов-, -ев- (-єв-), що додаються до основи іменника (бобровий, металевий, взуттєвий), суфікси -ськ- (дво­рянський) та -ськ- (-зьк-, -цьк-), -івськ- (-ївськ-), -енськ-, -инськ-, -ійськ-, що використовуються для творення прикметників від географічних назв (балтійський, ялтинський, прилуцький, берез-няківський), іноді ці суфікси збігаються з суфіксом іменника (Чернівці — чернівецький, Одеса — одеський); -евн-, -овн-, -ивн-, що використовуються для творення прикметників, як правило, книжного характеру (душевний, духовний, ілюстративний). Іс­нує ряд суфіксів, за допомогою яких утворюються прикметники від слів іншомовного походження. Це -ичн-, -ічн-, -їчн-, -альн-, -уальн-, -ональн-, -арн- (-ярн-), -ійн- тощо (історичний, космічний, архаїчний, візуальний, регіональний, ординарний, гуманітарний, аварійний)) Крім того, суфікси -анськ (-янськ-): перуанський, го-роднянський, -шн-: завтрашній, домашній, -альн-, -яльн-, -ильн-: вязаіьний, свердлильний, -ан- (-ян-)\ піщаний, різдвяний, -ин-(-їн-): горобиний, солов'їний та ін.

Присвійні прикметники. Присвійні прикметники творяться від основ іменників, що є назвами людей чи тварин, взагалі жи­вих істот, за допомогою ряду суфіксів. Серед них можна виділи­ти такі: -ин-, -їй-, перед якими кінцеві голосні основи іменника г, к, х чергуються з ж,ч, ш (Тетяна — Тетянин, мати — материн, подруга — подружин, дочка — доччин, сваха — свашин, Софія — Софіїн), -ів-, -ов-, -ев- (батько — батьків — батькова, друкар — друкарів — друкарева, Іван — Іванів — Іванова, Василь — В а-сичів — Василева), -їв-, -ев- (Андрій —Андріїв — Андріева).

Нульовий суфікс на місці колишнього суфікса у використову­ється при утворенні прикметників від іменників, що є назвами тва­рин. При цьому перед нульовим суфіксом відбувається чергування звуків к — ч (вовк — вовчий), д — ж (ведмідь — ведмежий), ц — ч (заєць — заячий). У цьому ж випадку використовуються суфікси -ач-, -яч-, -ин-, -їн- (кріль — кролячий, миша — мишачий, орел — орлиний, соловей — солов'їний), -ов-, -ев- (воловий, тюленевий).