Конкретні й абстрактні іменники

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається те, що людина пізнає за допомогою своїх органів чуття: степ, море, літак, небо, ущелина, вершина; назви часових понять: день, тиждень, століття; імена людей —Дмитро, Ок­сана, Надія, Олена, Іван; географічні назви — Карпати, Крим, Сквира, Тростянець; назви установ, заводів, фабрик/.журналів, газет, кораблів, художніх творів, ансамблів, хорів тощо — «Ра­дар», «Світоч», «Київ», «Хрещатик», «Славутич», «Тополя», «Борвій», «Калина», «Ятрань».

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними (від лат. аЬ$ІгасІіо — відтягнення, відвернення). Це іменники на по­значення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, учення, добро­та, щастя. З-поміж абстрактних іменників виділяються не­похідні (воля, сила, мрія, ідея, праця) і п о х і д н і (дружба, висота, політика, багатство). їх характеризують книжні суфік­си -ість, -ств(о), -цтв(о), -зтв(о), -от(а), -нн(я), -тт(я), -изм, -ізм, -ощ(і) та ін.: якість, щедрість, мистецтво, убозтво, суспільство, охота, широта, вміння, взяття, туризм, модернізм, хитрощі, лестощі. Більшість із них уживається тільки в однині (боротьба, кількість, атеїзм, гнів, милість, любов), деякі в однині і множині (мрія —мрії,''хвороба — хвороби, праця — праці) або лише в мно­жині (пустощі?прикрощі, канікули, дебати, фінанси, кошти, лі­нощі, пестощі). Отже, іменник дає змогу мислити предметно і тоді, коли конкретного предмета немає. Слова на позначення абстрактних понять набувають усіх тих властивостей, що й слова, які називають конкретні предмети.

Розряди істот і неістот

Іменники, що належать до конкретних назв, поділяються на дві групи: іменники, що означають назви істот,>а імен­ники, що означають назви неістот. Назви людей, тварин утворюють розряд істот: журналіст, дядько, муха, ведмідь, Нептун, домовик, відьма, Змій-Горинич. Назви неживих предме­тів, абстрактних понять, явищ природи, рослинного світу нале­жать до розряду неістот: трактор, чайник, сопілка, злива, краса, знання, буряк, явір, півонія, виробництво, союз, друкарня, область, християнство. В знахідному відмінку назви істот і не­істот розрізняються граматично: назви істот за формою збіга­ються з закінченням у родовому відмінку (побачив Петра, коня, матір), назви неістот — із закінченням у називному відмінку (вивчив вірш, вальс, звичай) в однині, а також і в множині (зуст­ріла жінок, батьків, слонів і дістав журнали, повісті, квіти, цим­бали). Таке розрізнення простежується в іменниках чоловічого роду та жіночого з основою на приголосний. Проте чіткої по­слідовності не дотримано: вживається мотоцикл і мотоцикла (знайшов), гроші і грошей (заробила), коні і коней (розпрягайте), славили Нептуна (істота), але досліджують Нептун (планета). Назви істот у родовому відмінку однини чоловічого роду ма­ють закінчення -а, -я, у давальному переважає -ові, -вві, -єві: та­та, Василя, вола, татові, Василеві, волові. Для конкретного ви­значення форми знахідного відмінка треба правильно ставити -литання: назви істот відповідають на питання кого?, а неістот — що?: зустріли загін, але зустріли мандрівників, привезли комбайн, але привезли агронома.