- •«Робінзон Крузо» д.Дефо як реалістичний просвітницький роман.
- •Загальна характеристика творчості е. А. По (на матеріалі поезії «Крук», новел «Золотий жук» або «Маятник і провалля»).
- •Ідейно-художні особливості творчості Вольтера. Загальна характеристика філософської повісті «Простак».
- •Загальна характеристика класицизму як літературного напряму хуіі століття (на прикладі творів п. Корнеля «Сід» або ж. Расіна «Федра»).
- •Творча історія, проблематика та система образів філософської трагедії Гете «Фауст».
- •Провідні жанри і проблеми французької прози хіх століття.
- •Загальна характеристика літератури романтизму, її основні течії.
- •Творча історія «Людської комедії» о. Де Бальзака, своєрідність структурної побудови, ключові твори.
- •9. Особливості творчості е.Т.А.Гофмана (на матеріалі конкретних творів).
- •«Дамська» версія англійського реалістичного роману (на матеріалі творів сестер Бронте).
- •Загальна характеристика творчості Дж.Байрона (на матеріалі творів «Паломництво Чальд-Гарольда» або «Мазепа»).
- •Специфіка американського реалізму та творчість Марка Твена (на матеріалі романів «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна»). Марк твен - писатель-реалист, мастер юмора и сатиры
- •Історичний роман як жанр літератури романтизму (на матеріалі роману в.Скотта «Айвенго» або в.Гюго «Собор Паризької Богоматері»).
- •Поняття про символізм у європейській літературі кінця хіх століття та його філософсько-естетичні засади.
- •Особливості російської літератури доби романтизму (на матеріалі творів о.Пушкіна, м.Гоголя, або м.Лермонтова).
- •Авангардистські течії у літературі та мистецтві хх століття.
- •Ідейно-художня своєрідність французького реалістичного роману (на матеріалі творів Стендаля або о. Де Бальзака – за вибором студента).
- •Постулати теорії естетизму о. Уайльда та їхня інтерпретація в романі «Портрет Доріана Грея».
- •Специфіка англійського реалізму та її втілення у творчості ч.Діккенса (на матеріалі конкретних творів).
- •Загальна характеристика «срібної доби» російської поезії: її провідні напрями, течії та художні здобутки.
- •Ідейно-художня своєрідність російського реалістичного роману (на матеріалі творів л.Толстого або ф.Достоєвського).
- •Загальна характеристика драматургії ф. Шіллера (на матеріалі творів «Вільгельм Телль» або «Розбійники»).
- •Модерністські напрями і течії в поезії кінця хіх – початку хх століття.
- •Естетико-ідеологічна своєрідність трилогії п. Бомарше про Фігаро. Рецепція та трансформація в цих комедіях традицій світової драматургії.
- •25. Творчі пошуки та новаторські відкриття в драматургії кінця хіх – початку хх ст. (на матеріалі одного з творів г.Ібсена, б.Шоу або а.П.Чехова).
- •Творча історія, проблематика та система образів сатирико-алегоричного роману Дж. Свіфта «Мандри Гулівера».
- •Шахрайський роман і його вплив на розвиток жанру роману в світовій літературі.
- •Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі хх століття. «Потік свідомості» у творчості м. Пруста і Дж. Джойса.
- •Література хуіі століття: загальна характеристика, основні напрями та стилі. Бароко й класицизм. Общая характеристика литературы XVII века
- •[Править] Спор "старых" и "новых"
- •[Править] Барокко
- •[Править] Классицизм
- •Бертольт Брехт: теорія «епічного театру» та її основні положення (на прикладі однієї з драм Брехта за вибором студента).
- •Творчий шлях ф. Рабле. Творча історія, фольклорні витоки та ідейно-образна своєрідність роману «Гаргантюа і Пантагрюель».
- •Проблематика роману м. Булгакова «Майстер і Маргарита» та традиції світової літератури у ньому.
- •Загальна характеристика європейської середньовічної лірики (трубадури, мінезингери, ваганти).
- •Філософія екзистенціалізму та її вплив на розвиток світової літератури. Проблеми вибору в творах ж. П. Сартра та а. Камю. Людина та її обов’язок у романі а. Камю «Чума».
- •Нарис життя та особливості творчості Горація. «Послання до Пізонів» та ода «До Мельпомени» («Пам’ятник»), їхнє літературне відлуння у світовій літературі.
- •Латиноамериканський роман. Ґенеза та особливості поетики. Творчість г.Гарсія Маркеса.
- •Загальна характеристика та періодизація античної літератури.
- •«Шахрайський роман» і його вплив на розвиток жанру роману в світовій літературі. (повтор)
- •Гомер «Іліада»: історична основа, проблематика, система образів, художні особливості. Гомерівське питання.
- •Постулати теорії естетизму о. Уайльда та їхня інтерпретація в романі «Портрет Доріана Грея». (повтор 18 вопрос)
- •«Батько трагедії» Есхіл. Проблематика, система образів, літературне відлуння трагедії «Прометей прикутий».
- •Поняття про акмеїзм, його естетичні засади та художні здобутки представників цієї течії (на матеріалі творчості а. Ахматової).
- •Вергілій. «Енеїда»: творча історія, проблематика, система образів, літературне відлуння (Котляревський). Вергілій і Гомер.
- •Поняття про футуризм, його естетичні засади та експериментаторство у царині поезії.
- •Загальна характеристика французького героїчного епосу «Пісня про Роланда».
- •Своєрідність світобачення та його художнє втілення в оповіданні ф. Кафки «Перевтілення».
- •Лицарський роман як жанр середньовічної літератури. Художні особливості «Роману про Трістана та Ізольду», його літературне відлуння.
- •Комедія б. Шоу «Пігмаліон», її проблематика та співвіднесеність з давньогрецьким міфом. Новаторські відкриття б. Шоу-драматурга.
- •Поема Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» – філософсько-художній синтез середньовічної культури.
- •Символіка змісту та образів філософської повісті-притчі е. Хемінгуея «Старий і море».
- •Жанрові різновиди драматургії в.Шекспіра. Ідейно-художня своєрідність трагедії «Гамлет» (або іншої – за вибором студента).
- •Явище фентезі у сучасній літературі: ґенеза та ознаки. «Володар перснів» Дж.Р.Р. Толкієна як твір фентезі.
- •Братство Кольца
- •Две крепости
- •Возвращение короля
- •Источники вдохновения Воззрения автора
- •Мифология
- •Роман Сервантеса «Дон Кіхот» як пародія на лицарські романи та трагікомічна епопея іспанського життя. Значення твору для розвитку нової європейської прози.
- •«Шахрайський роман» і його вплив на розвиток жанру роману в світовій літературі. (повтор)
- •Загальна характеристика класицизму як літературного напряму хуіі ст. (на прикладі комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич»).
- •Авторська гра з читачем у постмодерній літературі (на матеріалі романів м.Павича та у.Еко)
- •Загальна характеристика бароко як літературного напряму хуіі ст. (на прикладі філософської драми Кальдерона «Життя – це сон»).
- •Проблема «зайвої людини» в російській літературі хіх століття.
- •Просвітництво як ідейний рух, комплекс його ідей і загальна характеристика всесвітньої літератури цієї доби.
- •Загальна характеристика реалізму як літературного напряму хіх століття.
- •Питання з методики викладання світової літератури в школі
Естетико-ідеологічна своєрідність трилогії п. Бомарше про Фігаро. Рецепція та трансформація в цих комедіях традицій світової драматургії.
«Севильский цирюльник» (1775) сначала имел форму «парада», затем — оперы, и лишь затем комедия обрела форму, в которой стала известной многим поколениям зрителей. Много нового привнес Бомарше и в характер ловкого слуги -Фигаро. В его монологах, не имеющих прямого отношения к интриге комедии, звучит авторское «я». Это слуга, который протестует сознательно и всерьез, он открыто осуждает своего господина (в отличие, скажем, от мольеровского Сганареля, суждения которого о Дон Жуане, язвительные и справедливые, никогда не были обращены прямо к хозяину, а выражались в репликах «в сторону»). Слова Фигаро становятся обвинительным актом и против всего общества, посягая на его устои. По традиции Фигаро именует графа «Ваше сиятельство», «Монсеньор», но по существу он не питает к нему никакого уважения. В уста Фигаро Бомарше вкладывает и слова-размышления о «республике литераторов», изобличая своих противников, ничтожных «насекомых», мешавших ему творить. Даже современный зритель, уже не понимающий прямых намеков, с увлечением и негодованием слушает этот монолог, потому что он вызывает сочувствие к Бомарше.
Острообличительный характер носит образ Базиля. Знаменитая его тирада о клевете словно воссоздает портрет бесчестного советника парламента Гезмана. Это наглый плут, который служит лишь тем, кто больше заплатит. Рисуя образ неправедного судьи, Бомарше не ограничивается критикой одного порочного человека, он ставит под сомнение справедливость общественной системы, при которой процветают подобные типы.
В «Женитьбе Фигаро» герой становится доверенным лицом графа Альмавивы. Он собирается жениться на горничной графини Розины — Сюзанне. Но граф, увлекшись Сюзанной, хочет сделать ее своей возлюбленной, воспользовавшись старинным феодальным правом первой ночи. По ходу пьесы Фигаро ведет с графом упорную борьбу за свое право влюбленного и человеческое достоинство. В конфликте «хозяин — слуга» проигрывает граф. Ум, хитрость, мужество простолюдина Фигаро оказываются сильнее сословных привилегий графа. Комедия Бомарше стала сознательным политическим актом: в ней отрицались произвол, законы, принятые в несправедливо организованном обществе. Благодаря большому политическому опыту, Бомарше сумел правильно оценить силу, но главное — слабость абсолютной монархии. Фигаро служил графу, когда считал, что его дело справедливо (помогая браку с Розиной), но он активно и упорно борется с ним, когда тот проявляет жестокость. Фигаро из тех, кто разрушает установленный, но неразумный порядок, меняет сложившиеся несправедливые отношения.
«Женитьба Фигаро» — блестящая комедия интриги; это музыкальная пьеса (вспомним вокальные номера в сцене суда в третьем акте): в ней воссоздана точная и детальная картина нравов Франции (то, что действие происходит в Испании, не обмануло зрителя); история любви, изображенная в пьесе, почти трагична; социальная сатира не знает себе равных на французской сцене. Но главным в пьесе остается характер Фигаро, который наделен многими автобиографическими чертами. Это проявляется в репликах Фигаро, взятых вне контекста пьесы.
Фигаро сразу догадывается о намерениях графа и отказывается отправиться с его поручением за пределы замка: он не намерен трудиться для Альмавивы, задумавшего соблазнить его возлюбленную. Фигаро ведет несколько интриг сразу, считая себя прирожденным царедворцем; он сразу постигает смысл этого трудного ремесла, которое состоит в том, чтобы «получать, брать и просить». Однако он ни за что не допустит, чтобы его оскорбляли, он умеет постоять за себя. Он заявляет графу, что с умом и талантом продвинуться по службе невозможно, что всего добивается лишь раболепная посредственность. Законы же снисходительны к сильным и неумолимы к слабым. Особое значение имеет монолог Фигаро в пятом действии; этот монолог нарушал все существовавшие дотоле законы драматургии — на протяжении длительного времени на сцене говорит слуга, и не о ходе интриги, а об обществе, о себе, о том, что сильные мира сего не всегда сильны разумом, что они дали себе труд лишь родиться, но не приложили никаких усилий, чтобы достичь своего благополучия.
Так кто же такой Фигаро? Он — молодой человек, жаждущий удовольствий, ради куска хлеба не брезгующий никаким ремеслом, сегодня — господин, завтра — слуга, в зависимости от прихоти судьбы, оратор в минуту опасности, поэт в минуту отдыха, при случае — музыкант, порой — безумно влюбленный; он все видел, всем занимался, все испытал. Таким был и сам Бомарше.
Своеобразным завершением «Женитьбы Фигаро» стала последняя часть трилогии о Фигаро — «Преступная мать» (1792), появление которой было связано со стремлением к эстетическому обновлению жанров на французской сцене в годы революции. Бомарше делает попытку создать нечто наподобие мелодрамы, откликаясь, как всегда, на требование времени. «Второй Тартюф», как он назван в предисловии, подлый Бежарс вносит смятение и горе в семейство Альмавивы, но с помощью Фигаро все конфликты к общему благополучию улаживаются. Однако подлинных противоречий в этой пьесе нет, а значит, отсутствуют и живые характеры, и динамичное действие. Персонажи, знакомые нам по «Женитьбе Фигаро», предстают здесь умиротворенными, умудренными жизнью, готовыми пойти на компромисс, признать свои заблуждения и простить их другим. Прежнее искрометное остроумие сменяется преувеличенной чувствительностью и риторикой. Хотя действие пьесы, согласно авторской ремарке, происходит в 1790 г. в Париже, напряженная атмосфера первых лет революции почти не получила в пьесе отражения — она сводится к беглым упоминаниям о разрешении разводов, о собраниях в революционных клубах и к требованию Альмавивы не употреблять при обращении к нему его графского титула.