- •1. Педагогіка як наука. Предмет педагогіки та її основні категорії.
- •2. Становлення педагогіки як науки. Внесок вітчизняних учених і громадських діячів у становлення та розвиток педагогічної науки.
- •3. Методи науково-педагогічного дослідження.
- •4. Завдання педагогіки на сучасному етапі її розвитку.
- •5. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •6. Система освіти в Україні. Характеристика її складових.
- •7. Основні типи навчальних закладів, їх характеристика.
- •8. Зміст освіти, залежність від рівня соціально-економічного розвитку суспільства.
- •9. Стандарти освіти
- •10. Дидактика: предмет, основні категорії.
- •11. Методологічні основи та рушійні сили процесу навчання.
- •12. Структура процесу навчання, компоненти, закономірності.
- •13. Принципи процесу навчання: класифікація, їх еволюція, характеристика.
- •14. Порівняльна характеристика формальної та матеріальної теорії навчання.
- •15. Загальна характеристика сучасних технологій навчання.
- •16. Методи навчання та основні підходи до їх класифікації.
- •1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності
- •3. Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності
- •17. Організаційні форми навчання, їх класифікація та характеристика.
- •18. Методи та прийоми активізації пізнавальної системи навчання.
- •19. Класно-урочна та лекційно-семінарська система навчання.
- •20. Перевірка та оцінка результатів навчання
- •21. Поняття «виховання», мета і завдання виховання на сучасному етапі розвитку суспільства.
- •22. Закономірності та рушійні сили процесу виховання.
- •23. Принципи виховання: характеристика, психолого-педагогічний аспект.
- •24. Характеристика підходів у вихованні.
- •25. Основні напрями змісту виховання, їх характеристика.
- •4. Екологічне виховання
- •26. Методи і прийоми виховання.
- •27. Організаційні форми процесу виховання.
- •2. Колективні творчі справи (ктс)
- •3. Колективне планування виховної роботи
- •28. Роль колективу у вихованні особистості.
- •29. Закони та принципи розвитку колективних взаємин.
- •30. Педагогічний менеджмент
- •31. Принципи управління загальноосвітнім закладом
- •32. Планування роботи загальноосвітнього закладу
- •33. Функції шкільної адміністрації
- •Функції управління розвитком школи й інноваційних процесів
- •Функції управління функціонуванням і саморозвитком внутрішньошкільного управління
- •34. Особливості організації праці педагогічних працівників загальноосвітнього закладу
1. Педагогіка як наука. Предмет педагогіки та її основні категорії.
Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.
Основні педагогічні категорії (виховання, навчання, освіта).
Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.
Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти.
Виховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів.
Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.
Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Освіта як процес підготовки людини до життя передбачає навчання в певних його формах, зокрема й самоосвіту. Вона тісно пов'язана з вихованням.
Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у виховній роботі обов'язкові певні елементи навчання: використання і застосування знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєння та ін. Виховання спрямоване на вироблення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє формуванню світогляду, набуттю певної суми знань. Це — складова виховання. Навчання ж — це процес здобуття освіти, у якому взаємодіють учитель та учень. Отже, попри те, що виховання, освіта і навчання тісно взаємопов'язані, їх не можна ототожнювати, оскільки вони мають свою специфіку, свої особливості.
Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у мебе позитивних рис і подолання негативних.
Перевиховання – виховний процес, сформований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
2. Становлення педагогіки як науки. Внесок вітчизняних учених і громадських діячів у становлення та розвиток педагогічної науки.
У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка.
1. Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.
Цей термін уперше вжив О. Духнович у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ й учителей сельских».
У 60-х роках XX ст. запроваджено термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). Поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.
Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін..
Педагогіка народного календаря передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.
Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.
2. Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії
На рубежі XX—XXI ст. важливою гранню соціального життя в Україні є повернення до основ релігії. Така потреба зумовлена тим, що впродовж тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінного основою життєдіяльності більшості людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу систему захисту від негативних явищ довколишнього світу.
3. Світська педагогіка.
Коменський «Велика дидактика». Коменський з позиції гуманізму трактує педагогічні категорії — виховання, навчання й освіту — як процеси, що відбуваються відповідно до законів природи й зумовлені природою дитини. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання стали підґрунтям педагогічних теорій, чимало його ідей актуальні й нині.
Г. Сковорода. Його педагогічні погляди ґрунтуються на визначальних рисах прогресивної педагогіки: гуманізмі, демократизмі, високій моральності, любові до батьківщини й народу.
К. Ушинський. Обстоював думку, що кожен народ має право навчатися рідною мовою, визначив шляхи і засоби розвиваючого навчання, збагатив принципи навчання.
А. Макаренко. Він розробив і втілив у практику принципи створення й педагогічного керівництва дитячим колективом, методику трудового виховання, виховання в дусі свідомої дисципліни. Чимало зробив Макаренко і для розвитку теорії сімейного виховання.
В. Сухомлинський досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку особистості учня, педагогічної майстерності. Його перу належать наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом, педагогічними роздумами.
Г. Ващенка. У відомій праці «Виховний ідеал» він всебічно аналізує проблему формування виховного ідеалу в українській національній школі, що, безперечно, сприяє теоретичним пошукам сучасної української педагогіки і практичній діяльності школи з формування підростаючого покоління незалежної України.
Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:
1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало положень вищезазначених видатних педагогів минулого і нині є злободенними.
2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями.
3. Передовий педагогічний досвід. Здобуте в процесі вивчення педагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічних наук.