- •«Робінзон Крузо» д.Дефо як реалістичний просвітницький роман.
- •Загальна характеристика творчості е. А. По (на матеріалі поезії «Крук», новел «Золотий жук» або «Маятник і провалля»).
- •Ідейно-художні особливості творчості Вольтера. Загальна характеристика філософської повісті «Простак».
- •Загальна характеристика класицизму як літературного напряму хуіі століття (на прикладі творів п. Корнеля «Сід» або ж. Расіна «Федра»).
- •Творча історія, проблематика та система образів філософської трагедії Гете «Фауст».
- •Провідні жанри і проблеми французької прози хіх століття.
- •Загальна характеристика літератури романтизму, її основні течії.
- •Творча історія «Людської комедії» о. Де Бальзака, своєрідність структурної побудови, ключові твори.
- •9. Особливості творчості е.Т.А.Гофмана (на матеріалі конкретних творів).
- •«Дамська» версія англійського реалістичного роману (на матеріалі творів сестер Бронте).
- •Загальна характеристика творчості Дж.Байрона (на матеріалі творів «Паломництво Чальд-Гарольда» або «Мазепа»).
- •Специфіка американського реалізму та творчість Марка Твена (на матеріалі романів «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна»). Марк твен - писатель-реалист, мастер юмора и сатиры
- •Історичний роман як жанр літератури романтизму (на матеріалі роману в.Скотта «Айвенго» або в.Гюго «Собор Паризької Богоматері»).
- •Поняття про символізм у європейській літературі кінця хіх століття та його філософсько-естетичні засади.
- •Особливості російської літератури доби романтизму (на матеріалі творів о.Пушкіна, м.Гоголя, або м.Лермонтова).
- •Авангардистські течії у літературі та мистецтві хх століття.
- •Ідейно-художня своєрідність французького реалістичного роману (на матеріалі творів Стендаля або о. Де Бальзака – за вибором студента).
- •Постулати теорії естетизму о. Уайльда та їхня інтерпретація в романі «Портрет Доріана Грея».
- •Специфіка англійського реалізму та її втілення у творчості ч.Діккенса (на матеріалі конкретних творів).
- •Загальна характеристика «срібної доби» російської поезії: її провідні напрями, течії та художні здобутки.
- •Ідейно-художня своєрідність російського реалістичного роману (на матеріалі творів л.Толстого або ф.Достоєвського).
- •Загальна характеристика драматургії ф. Шіллера (на матеріалі творів «Вільгельм Телль» або «Розбійники»).
- •Модерністські напрями і течії в поезії кінця хіх – початку хх століття.
- •Естетико-ідеологічна своєрідність трилогії п. Бомарше про Фігаро. Рецепція та трансформація в цих комедіях традицій світової драматургії.
- •25. Творчі пошуки та новаторські відкриття в драматургії кінця хіх – початку хх ст. (на матеріалі одного з творів г.Ібсена, б.Шоу або а.П.Чехова).
- •Творча історія, проблематика та система образів сатирико-алегоричного роману Дж. Свіфта «Мандри Гулівера».
- •Шахрайський роман і його вплив на розвиток жанру роману в світовій літературі.
- •Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі хх століття. «Потік свідомості» у творчості м. Пруста і Дж. Джойса.
- •Література хуіі століття: загальна характеристика, основні напрями та стилі. Бароко й класицизм. Общая характеристика литературы XVII века
- •[Править] Спор "старых" и "новых"
- •[Править] Барокко
- •[Править] Классицизм
- •Бертольт Брехт: теорія «епічного театру» та її основні положення (на прикладі однієї з драм Брехта за вибором студента).
- •Творчий шлях ф. Рабле. Творча історія, фольклорні витоки та ідейно-образна своєрідність роману «Гаргантюа і Пантагрюель».
- •Проблематика роману м. Булгакова «Майстер і Маргарита» та традиції світової літератури у ньому.
- •Загальна характеристика європейської середньовічної лірики (трубадури, мінезингери, ваганти).
- •Філософія екзистенціалізму та її вплив на розвиток світової літератури. Проблеми вибору в творах ж. П. Сартра та а. Камю. Людина та її обов’язок у романі а. Камю «Чума».
- •Нарис життя та особливості творчості Горація. «Послання до Пізонів» та ода «До Мельпомени» («Пам’ятник»), їхнє літературне відлуння у світовій літературі.
- •Латиноамериканський роман. Ґенеза та особливості поетики. Творчість г.Гарсія Маркеса.
- •Загальна характеристика та періодизація античної літератури.
- •«Шахрайський роман» і його вплив на розвиток жанру роману в світовій літературі. (повтор)
- •Гомер «Іліада»: історична основа, проблематика, система образів, художні особливості. Гомерівське питання.
- •Постулати теорії естетизму о. Уайльда та їхня інтерпретація в романі «Портрет Доріана Грея». (повтор 18 вопрос)
- •«Батько трагедії» Есхіл. Проблематика, система образів, літературне відлуння трагедії «Прометей прикутий».
- •Поняття про акмеїзм, його естетичні засади та художні здобутки представників цієї течії (на матеріалі творчості а. Ахматової).
- •Вергілій. «Енеїда»: творча історія, проблематика, система образів, літературне відлуння (Котляревський). Вергілій і Гомер.
- •Поняття про футуризм, його естетичні засади та експериментаторство у царині поезії.
- •Загальна характеристика французького героїчного епосу «Пісня про Роланда».
- •Своєрідність світобачення та його художнє втілення в оповіданні ф. Кафки «Перевтілення».
- •Лицарський роман як жанр середньовічної літератури. Художні особливості «Роману про Трістана та Ізольду», його літературне відлуння.
- •Комедія б. Шоу «Пігмаліон», її проблематика та співвіднесеність з давньогрецьким міфом. Новаторські відкриття б. Шоу-драматурга.
- •Поема Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» – філософсько-художній синтез середньовічної культури.
- •Символіка змісту та образів філософської повісті-притчі е. Хемінгуея «Старий і море».
- •Жанрові різновиди драматургії в.Шекспіра. Ідейно-художня своєрідність трагедії «Гамлет» (або іншої – за вибором студента).
- •Явище фентезі у сучасній літературі: ґенеза та ознаки. «Володар перснів» Дж.Р.Р. Толкієна як твір фентезі.
- •Братство Кольца
- •Две крепости
- •Возвращение короля
- •Источники вдохновения Воззрения автора
- •Мифология
- •Роман Сервантеса «Дон Кіхот» як пародія на лицарські романи та трагікомічна епопея іспанського життя. Значення твору для розвитку нової європейської прози.
- •«Шахрайський роман» і його вплив на розвиток жанру роману в світовій літературі. (повтор)
- •Загальна характеристика класицизму як літературного напряму хуіі ст. (на прикладі комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич»).
- •Авторська гра з читачем у постмодерній літературі (на матеріалі романів м.Павича та у.Еко)
- •Загальна характеристика бароко як літературного напряму хуіі ст. (на прикладі філософської драми Кальдерона «Життя – це сон»).
- •Проблема «зайвої людини» в російській літературі хіх століття.
- •Просвітництво як ідейний рух, комплекс його ідей і загальна характеристика всесвітньої літератури цієї доби.
- •Загальна характеристика реалізму як літературного напряму хіх століття.
- •Питання з методики викладання світової літератури в школі
Загальна характеристика європейської середньовічної лірики (трубадури, мінезингери, ваганти).
ТРУБАДУРЫ (от прованс. trobar – находить, создавать), средневековые поэты южной Франции, сочинявшие стихи на провансальском наречии лангедок (langue d'oc). Расцвет лирики трубадуров пришелся на 12–13 вв., в ходу тогда были условности, утвердившиеся благодаря знакомству духовенства и чиновничества с латинской лирикой. Вероятно, не обошлось и без арабского влияния, тем более что Септиманией (область между р.Роной и Пиренеями) прежде правили мавры. Трубадуры, зачастую происходившие из знати, распевали свои песни обычно под аккомпанемент гитары. Первым известным трубадуром был герцог Гильем Аквитанский. Сочинением изящных любовных песен прославился Бернарт де Вантадур. Среди прочих известны Джауфре Рудель, Бертран Де Борн, Пейре Видаль. Их творчество свидетельствовало о бóльшей культурной утонченности южной Франции сравнительно с грубостью северного феодального общества, запечатленной в «жестах» (букв. «деяниях»). После 1216 южная словесность сошла на нет вследствие крестового похода против альбигойцев, погубившего блестящую культуру этого края. Однако в 12 в. южный образец разошелся по Испании, Сицилии, Англии и иным странам, где короли и вельможи оказывали трубадурам свое покровительство. После того как Алиенора Аквитанская вышла замуж за Людовика VII Французского, а затем за Генриха Анжуйского, впоследствии Генриха II Английского, при дворах названных монархов начали собираться прославленные труверы (trouvères), как стали именоваться трубадуры на севере, где они перешли на северный диалект, лангедойль (langue d'öil); в их стихах царила куртуазность (courtoisie), т.е. поэзия должна была прежде всего славить женщин, а рыцарские доблести отодвигались на второй план. Лирические стихи постепенно утрачивали естественную непринужденность и все более стандартизировались, образуя такие устойчивые формы, как, например, пастурель (pastourelle – «песня о пастушке»), альба (alba – «рассветная песня»), «песня пряхи» и др.
Вага́нты (от лат. clerici vagantes — странствующие клирики) — «бродячие люди» в Средние века (XI—XIV века) в Западной Европе, способные к сочинительству и к исполнению песен или, реже, прозаических произведений.
В широком употреблении слова в понятие вагантов войдут такие социально разнородные и неопределённые группы, как французские жонглеры (jongleur, jogleor — от латинского joculator — «шутник»), немецкие шпильманы (Spielman), английские менестрели (minstral — от латинского ministerialis — «слуга») и т. д. Однако обычно слово ваганты употребляется в более узком смысле для обозначения бродячих поэтов, пользовавшихся в своём творчестве исключительно, или во всяким случае преимущественно, латинским языком — международным сословным языком духовенства. Первыми вагантами и были клирики, жившие вне своего прихода или вообще не занимавшие определённой церковной должности; со временем ваганты стали пополняться школьными студенческими товариществами, переходившими из одного университета в другой. Лишь позднее — уже в эпоху ослабления собственно поэзии вагантов — в эту группу начинают вливаться представители других сословий, в частности, городского.
Социальным составом этой группы определяются и формы и содержание поэзии вагантов. В формах своей лирической и дидактической поэзии ваганты тесно связаны с учёной латинской поэзией каролингской эпохи, в которой в разрозненном виде представлены все элементы вагантской формы (тоническое стихосложение, рифмы, лексика, образы и стилистические украшения), а через неё — с латинской поэзией раннего христианства и античного мира. Для любовной лирики вагантов особенно велико значение Овидия («Наука любви» и другие произведения).
Влияние античной поэзии сказывается не только в мифологических аксессуарах (Венера, амур, Купидоны, иногда даже нимфы и сатиры), которыми ваганты любили украшать свои произведения, и в именах действующих лиц (Флора, Филлида и т. п.), но и в концепции любви и образе возлюбленной, совершенно лишённых столь типичных для куртуазной лирики реминисценций феодальных отношений (куртуазное служение даме) и проникнутых чисто земной радостью плотского наслаждения; характерно, что описание нагого тела (интересна мотивировка в одной из песен — подсмотренное купанье) более свойственно вагантской поэзии, чем лирике трубадуров и миннезингеров (см. Вальтер фон дер Фогельвейде).
Можно установить реминисценции античной поэзии и в описаниях и символике природы у вагантов, которые по яркости красок часто превосходят весенние зачины куртуазной лирики; с другой стороны, в символике природы у вагантов много совпадений с народной песней, бесспорно влиявшей на их поэзию. С мотивами любви в лирике вагантов соприкасается мотив вина и пьянства; из жанра застольных песен вагантов впоследствии сложились многочисленные студенческие песни: «Meum est propositum» (соч. «Архипииты» XII век), «Gaudeamus igitur», и другие.
Ваганты используют в своей сатире элементы религиозной литературы, — они пародируют её основные формы (видение, гимн, секвенция и т. д.), доходят до пародирования литургии и Евангелия.
Творчество вагантов анонимно. Среди известных имён: Готье из Лилля — он же Вальтер Шатильонский (вторая половина XII века), написавший «Contra ecclesiasticos juxta visionem apocalypsis»; Примас Орлеанский (начало XII века); немецкий вагант, известный под своим прозвищем «Архипииты» (Archipoeta, вторая половина XII века) и некоторые другие.
Вагантская поэзия сохранилась в рукописных сборниках XII-XIV вв. Среди них самый объёмный (содержит около 250 произведений) — «Ка́рмина Бура́на» (Carmina Burana), рукопись которого была обнаружена в 1803 в баварском монастыре Бенедиктбойерне (отсюда латинское название сборника). Музыка, на которую ваганты распевали свои стихи, (за редчайшими исключениями) не сохранилась.
МИННЕЗИНГЕРЫ, собирательное название поэтов-музыкантов в Германии 12–13 вв. Подобно французским трубадурам, которые послужили для них примером для подражания, миннезингеры воспевали придворную (куртуазную) любовь. На старонемецком «minne» означало «любовь», и «миннелидер» – это песни о любви. Для них характерна усложненность, зачастую замысловатая изощренность формы и содержания, поскольку автор должен был соблюсти рыцарские условности, передать оттенки куртуазного этикета, в частности, изображая безответную любовь к замужней даме. Миннезингер, таким образом, был скорее ремесленником, нежели творцом, и мерилом его искусства почитались изобретательность вкупе с разработкой нескольких постоянных тем.
Миннезингеры вышли в основном из аристократической среды, но со временем их ряды пополнили выходцы из средних классов. Вследствие этого возросла потребность в самовыражении, что привело к расширению тематического диапазона песен, затрагивавших теперь политику, общественную жизнь и историю. К числу выдающихся миннезингеров принадлежат Генрих фон Морунген и Вальтер фон дер Фогельвейде. В 14 в. миннезингеров сменили выразители бюргерской культуры – мейстерзингеры.