Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді зарубіжка ДЕК (І В).docx
Скачиваний:
11
Добавлен:
04.09.2019
Размер:
561.69 Кб
Скачать
  1. Авангардистські течії у літературі та мистецтві хх століття.

46-49 ковбасенко

  1. Ідейно-художня своєрідність французького реалістичного роману (на матеріалі творів Стендаля або о. Де Бальзака – за вибором студента).

  2. Реалістичний напрям у французькій літературі став домінуючим у 1830-40 рр. Правдивого і всебічного зображення дійсності реалісти добивались через ство­рення узагальнених типових характерів у типових обставинах. Проза життя стає головною темою реалістичного твору. На перший план виходять прозові жанри, чільне місце посідає роман. Реалісти не цураються історичного роману (Флобер), але в основному тематика їхніх творів - сьогоденне життя суспільства. Показовими у цьому плані є підзаголовки до романів Стендаля та Флобера, що свідчить про їхній соціальний ха­рактер. Демократизація героя - характерна ознака реалістичного роману. Поси­люється увага до внутрішнього світу людини. Аналіз і самоаналіз стають обов'язковими ознаками реалістичного психологічного роману. Однак психо­логічний аналіз раннього реалізму, так само, як і у просвітителів, ще позначений раціоналізмом: почуття рухаються за тими ж законами, що і думка. Одночасно розвивається соціально-побутовий роман. Письменники-реалісти відходять від властивої романтикам однолінійності в зображенні героя, показують суперечливість людської особистості, хоча іноді персонажі наділяються домінуючою рисою чи пристрастю, яка вступає в конфлікт з дійсністю чи гуманни­ми ідеалами, рухає сюжет художнього твору. Поняття "позитивного героя" вже не розуміється як ідеал особистості, він наділяється і негатізними рисами, що дозво­ляє змалювати характери реально. Досконала людина як літературний герой неможлива в естетиці реалізму. З цього приводу Стендаль говорив про "смерть героя". Цього письменника вважа­ють основоположником реалізму у французькій літературі, хоча сам він називав себе романтиком, а його творча манера позначена поєднанням елементів романтиз­му та реалізму, таким незвичним, що за життя автор був визнаний лише вузьким колом знавців літератури та письменників. Стендаль темами своїх романів обрав життя Франції періоду Реставрації ("Червоне і чорне") та полум'яні вільнолюбиві пориви Італії ("Пермський монастир"). Роман "Червоне і чорне" - це роман-дослідження, спрямований проти тиранії, державної влади, релігії, привілеїв від народження, кастовості, багатства. У центрі - конфлікт талановитої особистості з дворянсько-буржуазним суспільством. Твір побудований у традиціях роману "єдиного героя", але це аніскільки не заважає Стендалю дати широку картину соціального життя. Специфіка твору полягає й у тому, що, будучи соціально-психологічним романом, він зберігає риси роману ви­ховання: чітко окреслену головну фігуру героя, який пізнає світ. Основними композиційними прийомами цього твору є контраст, закла­дений у назві, системі образів, характері головного героя, його пориваннях та дійсності, та градація, яка дозволяє крок за кроком панорамно відтворити життя Франції від провінційного містечка до столиці, від дрібного міщанина до аристо­крати, показати, як честолюбство завойовує провідні позиції в душі героя і як він приходить до розуміння хибності обраного шляху. Психологізм Стендаля побудований на конфлікті почуттів і розуму, бо­ротьбі між ними. У Сорелі наче з'єдналися дві особи: одна - діє, а інша за нею спо­стерігає. Подібний самоаналіз - характерний атрибут реалістичного роману. Стендаль використовує психологічний портрет як один із засобів харак­теристики героя. Сюжет роману складає напружене духовне життя героя у його складних н іаєминах із суспільством, таємна "війна" за право реалізувати себе. Композиція зосереджується не стільки на подіях, скільки на переживаннях. Оповідь – повільна течія аналітико-психологічних уривків, поєднується зі скупими описами, потім - швидкі вузлові та поворотні моменти, які вводять у річище неква­пливих спостережень за найменшими відтінками пристрастей серця. Внутрішні монолог переходить у невласне-пряму мову, афористичний діалог - у детальне авторське коментування. Стендалів гранично простий стиль тримає в постійній напрузі, створює своєрідну поетику „Червоного та Чорного”.

6-7 ковбасенко