10. Загальна характеристика творчості Дж.Байрона (на матеріалі творів «Паломництво Чальд-Гарольда» або «Мазепа»).

Загальна характеристика творчості Дж. Байрона (на матеріалі твору „Паломництво Чальд-Гарольда”).

Над поемою "Паломництва Чайльд Гарольда" Байрон працював кілька років. Він розпочав її ще під час подорожі під враженням побаченого в Іспанії та Греції. Завершивши перші дві пісні в Англії і видавши їх у 1812 р., автор не полишав, працюючи і над іншими творами, виконання свого великого задуму. У Швейцари в 1816 р. він написав третю пісню, в Італії в 1817 р. — четверту. Вони були видані відповідно в 1817 і 1818 рр. Між ранніми і пізнішими піснями є суттєва відмінність, адже третя і четверта пісня написані Байроном у роки вигнання. Згідно із своїми класицистичними уподобаннями Байрон використав популярну в попередників спенсерову дев'ятирядкову строфу з її гнучким п'ятистопним ямбом і міцним римуван­ням. Жанрові особливості поеми дозволяють віднести її до ліроепічного поетичного щоденника подоро­жі. Герой поеми, чиї враження і почуття, спостереження і роздуми, спогади і пригоди складають її зміст, молодий аристократ, глибоко розчарований у своєму суспільстві, від якого він тікає в інші краї, там шукає незайманої природи, щирих і чистих людей, неспотворене буржуазною цивілі­зацією життя, гармонійну красу. Він схильний до саморефлексії, скоріше замріяний меланхолік, ніж активний учасник навколишнього життя. Байрон сам вказував, що багато віддав своєму героєві з власної біографії і духовного досвіду. Але це ліричний герой, не ідентичний в усьому своєму авторові, він окрема і відмінна особистість, хоча і схожа із своїм творцем типологічно. Новаторським було в поемі двоголосся ліричного висловлення, майже непомітні переходи від одного голосу до іншого, або орга­нічне злиття обох, коли автор і герой майже не відрізня­ються один від одного. Чайльд Гарольд охоплений світовою скорботою, як і слід істинному романтикові. Однак причини цієї скорботи досить тьмяні, підґрунтя самотності — непрояснене, роз­чарування у батьках, друзях, коханій — надто загальні. Інтерес для англійських і зарубіжних читачів складав не лише головний герой, його почуття і думки, висловлені з величезною ліричною силою і сугестією, а й картини життя тих країв, у яких побував молодий ман­дрівник. Він не учасник подій, що відбуваються в спусто­шеній наполеонівським нашестям Іспанії, або поневоленій Османською імперією колись прекрасній і героїчній Греції – він лише їх спостерігає. Героя хвилює думка про залежність людини від сил, що стоять над нею, про нетривкість люд­ського щастя. Байрон слідом за просвітниками вбачав при­чини суспільного зла і нещасть у самій людині, її неосві­ченості, зажерливості, жорстокості і байдужості до своїх ближніх, схильності принижуватися перед владою і багат­ством, боягузстві. Іноді він схильний однак вбачати нещастя країн і народів у злому фатумі, фатальному збігу обставин, які не залежать від волі людей. Але поряд з такою фаталіс­тичною і загалом песимістичною думкою в поемі звучить і переконання в необхідності і можливості боротьби проти тиранів і загарбників, приклад якої поет бачить у мужніх діяннях іспанців, у волелюбності хоробрих борців Албанії. Таким чином, погляди Байрона на роль людини в історії віддзеркалюють суперечності часу. З одного боку, розча­рування в ідеях просвітителів і наслідках Французької революції, з іншого — заперечення тотального песимізму щодо можливостей окремих індивідів і цілих народів впли­вати на хід історії. Можна назвати точку зору Байрона "героїчним бунтівним песимізмом". "Паломництво Чайльд Гарольда" було новаторським твором завдяки своєрідному сполученню епічного і лірич­ного елементів. Навіть, здавалося б, об'єктивні картини побаченого в різних країнах, сцени національного життя, відтворення національних характе­рів, розмаїті пейзажі тощо — все пройнято ліричним почуттям поета, забарвлено його особистим ставленням, його захопленням або гнівом, симпатією або відразою. Написані в Швейцарії та Італії дві останні пісні поеми особливо повно передають думки і почуття Байрона, який насправді відмовившися від посередництва вигаданого ге­роя, говорить від власного імені. Оповідь у поемах будується не лінійно у хронологічно­му й логічному порядку, а найчастіше складається з ок­ремих епізодів найдраматичнішого характеру, спеціально перемішаних у примхливий спосіб так, що пізніші події згадуються перед більш ранніми. Це робить сюжет напруженішим, драматичнішим. Непрояснені, випущені мо­менти лишають простір для читацьких домислів. Недомов­леності, пробіли в біографії центральних персонажів, глухі згадки про якісь страшні, трагічні події в їхньому мину­лому, двозначні натяки на якісь їхні злочини чи гріхи створюють навколо них ореол загадковості, навіюють три­вожне почуття, віщують нещастя, драматичний чи жах­ливий перебіг подій. І так воно насправді відбувається. Майже в усіх поемах головні персонажі гинуть чи вмира­ють від душевного болю.