5.4. Регулювання глобальних інформаційних мереж

Яскравим прикладом глобальних інформаційних мереж є Інтернет. Регулювання Інтернет - проблема, що вимагає державного втручання, тобто присутності органів державної влади в Інтернет. Існуючі на сьогодні документи, що регламентують цю діяльність, мають чисто технічний характер, вирішують питання організації, фінансування, безпеки. Комп'ютерна мережа стала найпоширенішим засобом комунікації й на сьогоднішній день самим не регульованим. У різних країнах для рішення проблем регулювання Інтернет проводяться спеціальні дослідження, створюються суспільні об'єднання, розробляються кодекси поводження в Інтернет. До числа найбільш неправомірних дій в Інтернет ставляться:

94

• передача непристойних, образливих повідомлень;

• диффамация, тобто нанесення шкоди репутації;

• порушення таємниці особистого життя;

• розголошення секретних даних;

• порушення прав на інтелектуальну власність, торговельні марки й т.д.

У різних країнах спостерігається ініціатива створення Міжнародного кодексу медиаэтики - системи інформаційних зв'язків, заснованих на інтерактивних діалогах і обмінах інформацією між людьми, народами, країнами й регіонами. Головна мета кодексу - збереження й розвиток комунікацій в ім'я людського достоїнства з дотриманням етичних норм. Основними принципами такого кодексу повинні виступати такі позиції, як запобігання воєн і збереження миру, повага культурних традицій, підтримка людських прав і зв'язків у родині й суспільстві, розвиток міжособистісного духовного спілкування між людьми замість їхнього сліпого підпорядкування впливу, що виходить із боку засобів масової інформації.

Кодекс поводження в Інтернет розроблений у Канадській асоціації провайдерів послуг Інтернету. Його ціль - допомогти членам асоціації у своїй діяльності відповідати правовим стандартам, не поширювати свідомо незаконний зміст, реагувати на інформацію користувачів про наявність такого змісту в мережі.

У Франції на обговорення винесена Хартія Інтернет, у якій визначаються принципи добровільних зобов'язань користувачів і творців інформаційних послуг і продуктів, пов'язаних з Інтернет.

У Німеччині в 1997 р. прийнятий «Закон про інформаційні й комунікаційні послуги», у якому визначений статус цифрового підпису, уведені виправлення в кримінальний кодекс, у закони про заборону на поширення морально шкідливої для юнацтва інформації.

Кілька примітних законопроектів, що ставляться до Інтернет, перебувають на розгляді в Конгресі США. Вони є доступними для населення через Бібліотеки Конгресу. Серед них:

• Проект «Закону про захист Інтернет» - запропонований з метою підтримки найшвидшого технологічного й комерційного розвитку Інтернет. Передбачає мінімальне державне обмеження й нагляд за діями в Інтернет.

• Проект «Закону про захист персональної інформації в Інтернет» -припускає введення заборони для федеральних відомств на надання доступу до конфіденційних записів про індивідів через Інтернет.

• Проект «Закону про безпеку й волю через шифрування» - припускає волю використання й продажу засобів шифрування й заборона на обов'язковий доступ до ключів шифрування з боку державних або інших структур. Пропонується визнати законним використання шифрування незалежно від технологій і засобів шифрування. Не можна зобов'язувати передавати ключі

95

шифрування іншій особі, крім як з метою проведення розслідувань відповідно до встановленого закону процедурою.

• Проект «Закону про сімейний доступ до Інтернет» - спрямований на забезпечення батьків засобами контролю над змістом, до якого мають доступ їхні діти через Інтернет.

• Проект «Закону про забезпечення онлайновой торгівлі в цифрову епоху» - спрямований на забезпечення необхідного рівня захисту, забезпечення загальнодоступності засобів шифрування. Пропонується заохочувати розробку продуктів і програм шифрування й заборонити федеральному уряду вживати заходів, які можуть перешкодити використанню й продажу криптографічних продуктів.

У російському законодавстві ближче всього до регулювання Інтернет коштує Федеральний закон «Про участь у міжнародному інформаційному обміні», прийнятий 04.07.96 г (див. Додаток 4).

У статті 2 приводяться наступні основні поняття:

документована інформація - зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати;

міжнародний інформаційний обмін - передача й одержання інформаційних продуктів, а також надання інформаційних послуг через державний кордон Російської Федерації;

засоби міжнародного інформаційного обміну - інформаційні системи, мережі й мережі зв'язку, використовувані при міжнародному інформаційному обміні.

Стаття 18 закону припускає ліцензування діяльності по міжнародному інформаційному обміні у випадку вивозу або ввозу державних ресурсів. Закон припускає також сертифікацію ввезених інформаційних продуктів і послуг.

Однак основні терміни й положення даного закону призначені для документованої інформації, що не підходить до інформації, розповсюджуваної по інформаційних мережах. Вивіз і копіювання - це різні поняття, фактичне копіювання не є вивозом інформації. Виходить, що до діяльності онлайновых компаній ці поняття відносини не мають.

Переваги інформаційних мереж безсумнівні, однак, незважаючи на це, не можна недооцінювати можливі негативні аспекти, вони вимагають регулювання, введення цензури на ряд матеріалів, що представляють погрозу моральним підвалинам суспільства. Виникає проблема регулювання діяльності компаній, які здійснюють доступ до інформації, і компаній, які розміщають і створюють зміст інформації. Якщо постачальники змісту відповідальні за нього відповідно до законів, то мережні оператори, що здійснюють доступ до інформації, переданої по мережах, не можуть залучатися до відповідальності за зміст. Законодавство європейських країн припускає, що як тільки оператори системи поставле-

96

ны в популярність про незаконність конкретного змісту, вони повинні вжити заходів по його усуненню. Якщо це не представляється можливим, у силу того, що зміст іде з іншої країни, як альтернатива може розглядатися блокування доступу до нього. Деякі країни приймають кроки для блокування будь-якого прямого доступу в Інтернет шляхом впровадження спеціальних «фільтруючих» комп'ютерів, складання «чорних списків» (блокується доступ до включеного в список джерелам), «білих списків» (доступ можливий тільки до перерахованих джерел), «нейтрального маркування» (установлення рейтингів, згідно яким користувач сам вирішує питання про доступ до позначеного змісту).

Оскільки визначення правопорушень різні в різних країнах необхідне вироблення єдине ых стандартів на міжнародному рівні. Тому при формулюванні регулювання Інтернет з боку змісту й безпеки необхідне дотримання балансу інтересів між волею слова й інтересами неповнолітніх, волею доступу до інформації й інформаційною безпекою, інтересами різних країн.

У міністерстві юстиції Швейцарії робоча група по вивченню юридичних питань, пов'язаних з Інтернет, виробила наступні рекомендації для провайдерів:

· Если провайдер располагает конкретной информацией, дающей ос­ нования подозревать, что конкретное содержание сети может быть незакон­ ным, он должен немедленно провести расследование и блокировать доступ к этому содержанию в случае необходимости.

· Предлагается создать центр для сбора и анализа информации о неза­ конном содержании.

· Рекомендуется заключать соглашения на обслуживание только со взрослым и самостоятельными лицами. Клиенты должны иметь доступ к сети только через идентификацию и пароль.

· Провайдеры должны информировать потребителей о потенциальных проблемах, связанных с защитой данных, используемых в Интернет. Необхо­ димо также особое внимание уделять мерам по сохранению конфиденциаль­ ности и точности персональных данных, ограничению доступа к ним.

· Провайдерам не следует делать доступными телефоны, адреса и име­ на клиентов по Интернет без их согласия, за исключением случаев, когда на это есть законные основания или имеется значительный общественный инте­ рес¹.

Уже є кілька прикладів, коли постачальники доступу в Інтернет залучалися до відповідальності в суді. Наприклад, у Німеччині проти компаній «CompuServe» і «Deutsche Telecom AG T-Online», проводилося розслідування, по питанню того, що компанії надавали доступ до неонацистського «домашній сторінці» у Канаді. Компанії були зобов'язані блоки-

Див.: Federal Office of Justice. Bern, IV. 1996.

97

ровать доступ до цієї інформації. У Франції книга особистого лікаря колишнього прем'єр-міністра Ф. Миттерана, заборонена цензурою, була поміщена на WWW-Сервер в одному з Інтернет-Кафе Парижа. Оскільки цензура поширюється тільки на друковану продукцію, судове переслідування стикнулося з більшими труднощами. Французькі юристи визнали більші пробіли в законодавстві, що регулює електронні публікації.

Оскільки сьогодні Інтернет перетворився в засіб масової комунікації, став технологічною підставою для електронного бізнесу, виникла необхідність формулювання загальних правил його функціонування. Подальше поширення глобальних комп'ютерних мереж повинне ґрунтуватися на міжнародних домовленостях і зводитися до наступних вимог:

- користувачі повинні бути впевнені, що конфіденційна комерційна інформація, так само як і системи оплати, є захищеною й безпечною;

- повинна бути гарантія вірогідності електронних документів і даних, упевненість у тім, що їх можна використовувати як юридичні докази;

- користувачі повинні бути впевнені, що зможуть здійснювати контроль за змістом, до якого мають доступ їхні діти.