5.3. Право на інтелектуальну власність

Економіка, заснована на знаннях, може розвиватися тільки в умовах, коли ці знання надійно захищені системою законодавчих актів, що стимулюють авторів до створення нових інформаційних продуктів і послуг. Стосовно до традиційної економіки таке законодавство розроблене досить докладно. Необхідно на його основі внести додаткові норми, що поширюють його дія на цифрове подання інформації й аудіовізуальної продукції. Інтелектуальна власність повинна охоронятися, поза залежністю від того, на якому матеріальному носії вона зафіксована.

Саме право на відтворення інтелектуальної власності є «товаром», яким будуть активно торгувати в глобальному інформаційному просторі. Воно представляє не тільки можливість дешево й ефективно поширювати по усьому світі знання й інформацію, але й забезпечувати їхню належну оцінку й винагороду авторів.

Поняття інтелектуальна власність існує з 1967 р., коли на стокгольмській конференції була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС).

Дане поняття в окремих правових системах має неоднаковий зміст, оскільки в кожній країні інтелектуальна власність визначається законодавством. У сучасному Російському законодавстві

під інтелектуальною власністю розуміють сукупність виключних прав як особистого, так і майнового характеру на ре-зульта ти інтелектуальної й творч еской деятел ьности. Найбільш важливою характеристикою інтелектуальної власності є те, що власник або власник може використовувати свою власність так, як він побажає, і ніхто більше не може законним образом використовувати його власність без його дозволу.

До виключних прав власника ставляться:

- право відтворювати роботу в копіях;

- виготовляти похідні від цієї роботи;

- поширювати роботу шляхом продажу або інших способів передачі прав власності;

- права на публічний показ.

90

Розуміння прав на інтелектуальну власність, критеріїв оригінальності роботи міняється в новому електронному оточенні. Серед частини юристів поширена позиція, що принципи авторського права приречені, інші, навпаки, уважають, що необхідно зміцнити, узаконити права на передачу інформації. Поки не вироблені міри боротьби з масовими порушеннями авторського права в «мережному світі».

Розвиток інформаційних технологій привело до того, що інтелектуальна власність є на сьогодні товаром великого попиту. Це, у свою чергу, вимагає відповідного захисту. Законодавство про інтелектуальну власність підрозділяється на законодавство про авторське право й суміжні права; патентне законодавство. Основу законодавства становлять такі міжнародні документи:

· Бернская конвенция по защите литературных и артистических работ (1971);

· Всеобщая конвенция по авторским правам (1971);

· Международная конвенция по защите исполнителей, производителей фонограмм и вещательных организаций (1961);

· Европейская конвенция по вопросам а вторских и смежных прав в связи с трансграничным спутниковым вещанием и др.

У російському законодавстві в цьому зв'язку необхідно відзначити закон РФ «Про авторське право й суміжні права» від 09.07.93 р. (изм. 19.07.95г). У даному законі в статті 4 приводяться наступні поняття:

автор – фізична особа, творчою працею якого створений добуток;

база даних – об'єктивна форма подання й організації сукупності даних, систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені й оброблені за допомогою ЕОМ;

програма для ЕОМ – об'єктивна форма подання сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ і інших комп'ютерних пристроїв з метою одержань певного результату, включаючи підготовчі матеріали, отримані в ході розробки програми для ЕОМ і породжувані нею аудіовізуальні відображення.

Основні документи були створені до формування глобальних інформаційних мереж, тому зараз у багатьох країнах ведуться роботи з аналізу дії наявного законодавства в умовах легкого копіювання й подання авторських робіт на компакт-дисках і в глобальних інформаційних мережах.

Питання про власність на інформацію залишаються предметом широкої дискусії серед фахівців в області інформаційного законодавства. Одна позиція полягає в тім, що інформація як нематеріальне явище не може бути об'єктом речового права, оскільки річчю у філософському змісті не є. Інша позиція заснована на тім, що вещ-

91

ное право виникає відносно інформаційних ресурсів, що фіксують інформацію в матеріальному виді.

Обов'язковою вимогою для захисту авторського права є фіксація ідей у речовинному виді, оскільки «власність на ідею» – суперечливе поняття. Засобами фіксації можуть виступати різноманітні носії.

Роботи, які попадають під чинність закону про охорону авторських прав, підрозділяються на 8 категорій: літературна, музична, драматичні, пантоміма й хореографія, картини, графічні й скульптурні роботи, аудіовізуальні роботи, звукозапис, архітектура. Мультимедійні роботи не входять окремо в цей перелік, однак попадають під чинність закону в силу того, що в них входять елементи названих категорій робіт.

Продукт мультимедиа – це сукупність, компіляція різних компонентів (зміст його в різних видах плюс програмне забезпечення для доступу й демонстрації), більшість із яких здобувається, а деякі поширюються самим виробником.

Важливим моментом в обмеженні авторських прав є доктрина «справедливого використання», застосовувана в США. Вона потенційно застосовна стосовно всіх способів використання будь-яких типів робіт у всіх середовищах. Коли вона існує, користувач не повинен шукати дозволу у власника прав або оплачувати ліцензію за використання роботи. Найбільш типовим прикладом цієї доктрини є включення в роботу частин або фрагментів уже існуючих робіт (цитування книги або включення частин музичних добутків і т.д.). Для того щоб визначити, чи було використання на основі доктрини «справедливого використання», необхідно врахувати мету й характер запозичень, у тому числі чи були вони зроблені в комерційних або освітніх цілях, який розмір і істотність запозиченого фрагмента стосовно всієї роботи, яке вплив зробив його використання на потенційний ринок або цінність захищеної роботи.

Інакше кажучи, якщо використання було неприбуткове в освітніх цілях, воно буде трактуватися як законне. Інша справа з комерційним використанням, що завдає шкоди актуальним або потенційним ринкам, таке використання буде розглядатися судами як порушення закону.

Карне покарання застосовується у випадку свідомих правопорушень, здійснюваних з метою досягнення комерційної переваги або особистої фінансової вигоди.

Бурхливе поширення новітніх інформаційних технологій наочно показує, що існуючої законодавчої бази недостатньо для запобігання копіювання захищених матеріалів. Наприклад, у США відповідно до рішення суду був виправданий студент, що поширював через Інтернет нелегальні копії захищеного авторськими права-

92

мі програмного забезпечення. У його діях суд не доглянув прагнення до одержання особистого прибутку.

Державна дума Росії 13.04.2002 р. прийняла виправлення до статті 146 КК РФ, що стосуються встановлення відповідальності за порушення авторських прав. У даних виправленнях передбачене покарання у вигляді штрафу від 200 до 400 МРОТ, або обов'язкові роботи на строк від 180 до 240 годин, або арешт на строк від 3 до 6 місяців.

Для Всесвітньої організації інтелектуальної власності сьогодні коштує складне завдання по розробці стандартів по захисту авторських прав у системах електронної торгівлі й глобальних комп'ютерних мереж. Складність полягає в тім, що закони обмежені територією країни, на якій вони діють, тобто що в одній країні є порушенням - в іншій може їм не бути, а завдяки інформаційним технологіям відбувається подолання географічних границь.

Убрання в з рег улированием діяльності компаній, предоставляющи х доступ у глобальні інформаційні мережі, встає питання про регулювання робіт фірм, що пропонують зміст. Оскільки мова йде про мультимедійне подання змісту, що сполучить текст, відео- і фотозображення, його творці повинні дотримувати авторських прав на всі продукти, які частинами входять у пропонований зміст. За використання цього змісту може вимагатися оплата. Виробник, що здобуває ліцензійні права на зміст, одержує їх тільки в тім обсязі, у якому це точно зазначено в ліцензії, наприклад, на включення фрагментів робіт в один або кілька продуктів, поширення цих продуктів по одному або декількох каналах. Загальне правило ліцензування говорить, що все, що не зазначено в ліцензії, зберігається за власником авторського права. Чим більше каналів поширення змісту передбачає ліцензія, тим вище її ціна. Хоча закони про охорону авторських прав застосовні й захищають продукти й зміст, доступне в глобальних інформаційних мережах, проте границі їхньої дії звужуються в порівнянні з іншими, більше традиційними, засобами поширення.

Переклад інформації в цифровий вид сам по собі не є створенням нової роботи. Тому захист категорій робіт, які перераховані в законі про охорону авторських прав (літературні, художні, драматичні, музичні та інші добутки), поширюється й на роботи, передані електронним способом.

Більша частина інформації сьогодні представляє бази даних. База даних – це збори робіт, даних або інших незалежних матеріалів, представлених у систематичному виді або за методикою, і до яких можна одержати індивідуальний доступ електронним або іншим способами. Дані або інформація, щоб потрапити під визначення бази даних, повинні бути зборами або компіляцією даних, інформації або інших матеріалів, незалежних друг від друга, але які з'єднані в загальному

93

форматі. При цьому мається на увазі, що музичний компакт-диск або кіноплівка не можуть розглядатися як база даних, оскільки окремі їхні елементи не є незалежними. Однак компакт-диск, що містить компіляцію музичних добутків або комп'ютерних ігор, може задовольняти вимогам визначення.

Європейська рада підготувала директиву про «правовий захист баз даних». Директива передбачає дві головні цілі - скоординувати застосування законів стосовно структури баз даних і створити нові права, що захищають інвесторів від несанкціонованого витягу й/або повторного використання всієї або значної частини бази даних. Як показує практика, несанкціонований доступ у бази даних і витяг змісту мають серйозні економічні й технічні наслідки. Для одержання статусу бази данных вона повинна пройти тест на оригінальність, бути результатом інтелектуальної праці. База даних, автор якої приклав мистецтво й знання для її складання, захищається новими положеннями закону. Власник авторски х прав має права на контроль тимчасового або постійного відтворення; передачу, адаптацію, реорганізацію та інші зміни; поширення; комунікацію, подання на дисплеї або публіці. Електронна передача бази даних не припиняє дію авторських прав, а продаж їх вичерпує.

Зовсім очевидно, що в результаті поширення робіт через мережу Інтернет порушується право копіювання власника авторських прав. Практика показує в цьому зв'язку численні судові розгляди. Наприклад, у Франції студенти Національної школи телекомунікацій несанкционированно поширювали через Інтернет слова й музику знаменитого французького співака Жака Бреля. Судом була видана заборона, що припиняє розміщення студентами несанкціонованих копій музичних добутків у глобальних інформаційних мережах, а також винесено вимога, що пропонує Школі нагадати своїм студентам про необхідність поваги авторського права.