3.4. Инфовзаимодействие держави й суспільства

Формування й розвиток інформаційної індустрії, її вплив на зайнятість, утворення, культуру, соціальні відносини приводять до необхідності формування ролі держави в сучасному суспільстві, тобто формування державної інформаційної політики.

Державна інформаційна політика – це регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери загальз тва, що охоплює як СМ И, так і інформаційні системи й ресурси. Інакше кажучи, державна діяльність охоплює всю сукупність виробництв і відносин, пов'язаних зі створенням, зберіганням, обробкою, демонстрацією, передачею інформації у всіх видах - діловий, розважальної, науково - освітньої й т.д.

58

Аналіз закордонної практики регулювання інформаційної сфери суспільства дозволив виділити ряд напрямків діяльності державних органів, а саме:

- заохочення конкуренції: боротьба з монополізмом, контроль за концентрацією власності в ЗМІ;

- юридичне й технологічне обидві спечение права й технічні можливості на доступ до інформації й інформаційних ресурсів для всього населення;

- дотримання волі слова незалежно від технологічного середовища поширення інформації;

- захист інтересів національних меншостей, що підростає покоління в інформаційній сфері, особливо в сфері моральності;

- зміцнення національної культури, мови, протистояння культурної експансії інших країн, реалізація проектів по перекладу в цифрову форму подання художньої й наукової спадщини;

- забезпечення інформаційної безпеки особистості й суспільства, включаючи боротьбу з комп'ютерними й высокотехнологичными злочинами;

- цілеспрямоване використання інформаційних технологій для формування більше демократичної, відкритої держави, розширення діалогу із громадянами.

Питанням державного регулювання виступає збереження конкуренції, боротьба з монополізмом в області ЗМІ. Держава повинне обмежувати монополістичну діяльність, заохочувати конкуренцію, законодавчо забороняти створення компаній, які б значною мірою контролювали інформаційний ринок. Інакше кажучи, об'єднання різних компаній на національному й міждержавному рівні повинне відбуватися обов'язково з дозволу відповідних органів, які визначають, чи не приведе об'єднання компаній до монополії, що усуне конкуренцію й із часом знизить якість і розмаїтість послуг, приведе до росту цін.

Досить складне завдання коштує із правом на доступ до інформаційних ресурсів, оскільки вона має на увазі рішення цілого комплексу питань: юридичних, економічних, технологічних. У зв'язку з небезпекою посилення розриву між информационно бедными й информационно богатыми шарами суспільства створюються спеціальні програми Європейського союзу, спрямовані на згладжування цього протиріччя. Це протиріччя проявляється на різних рівнях: богатый інформаційний Захід – бедный Схід, багата Північ – бедный Юг. То же спостерігається й усередині країн: більше багаті в інформаційному відношенні – люди утворені, середнього статку й вище, менш богатые – ті, хто не має доступу до інформаційних технологій, зокрема до Інтернет ¹.

Див.: Вершинин М.С. Політична комунікація в інформаційному суспільстві. - Спб., 2001. - С. 30-33.

59

Процес інформаційної взаємодії держави й суспільства на основі новітніх інформаційних технологій несе в собі кількісну і якісну динаміку. Кількісна динаміка означає збільшення числа громадян, що беруть участь у політичному житті держави. Взаємодіють верстви населення, які раніше про політика не помышляли. Тепер саме вони всі частіше задають тон на мітингах і страйках. До якісної динаміки можна віднести ріст політичної свідомості, поява нових політичних ідей і напрямків. Це сприяє трансформації колишніх подань, установок, стереотипів, у результаті міняються багато форм поводження, взаємини між політичними інститутами й індивідами.

Ключовим поняттям сучасної політики стає «демократія» – політичний режим, або форма здійснення відносин влади. Характерними рисами демократичного політичного режиму є:

1. існування в суспільстві безлічі інтересів і широкого спектра можливостей їхнього вираження й реалізації;

2. гарантований доступ груп до політичних інститутів;

3. загальне виборче право, що дозволяє громадянам брати участь у формуванні представницьких інститутів;

4. контроль представницьких інститутів за діяльністю уряду;

5. згода більшості суспільств щодо політичних норм і процедур;

6. дозвіл виникаючих конфліктів мирним шляхом;

7. визнання вирішальної ролі більшості при врахуванні інтересів меншості.

Процес впровадження інформаційних технологій у державні органи породив виникнення терміна «електронна демократія», що припускає реалізацію політичної активності за допомогою нових інформаційно-комунікаційних технологій. Пізніше тлумачення «електронної демократії» стало ґрунтуватися на поданні дослідників про те, що нові технології поліпшують громадянство в самому широкому змісті, стаючи центром політики й керування ¹. С розвитком «електронної демократії» «починається формування нового великого каналу політичної комунікації, динаміка розвитку якого може перевернути подання як про систему забезпечення політичної діяльності, так і про традиційні інструменти політичної участі» ².

Прикладом цього може служити використання Інтернет у виборах. Наприклад, у ході виборчої кампанії по виборам Президента США (1996 р.) 61 % виборців користувалися комп'ютерами. Якщо на початку кам-

¹Див.: Вершинин М.С. Там же. - С. 91 - 92.

² Чеснаков А.А. Ресурси Інтернет і Російські політичні технології: стан і перспективи розвитку // Вісник МГУ. Сірий.18. Соціологія й Політологія. - 1999. - № 4. - С. 65-66.

60

пании політичні сторінки відвідували тільки 4 % користувачів системи Інтернет, то до закінчення виборів їхнє число досягло 8 %. На виборах президента США (2000 р.) з дозволу федеральної влади вперше було офіційно випробуване голосування через Інтернет.

Розвинена система політичного інформування громадян сприяє збільшенню суспільної довіри, необхідного для ефективного функціонування влади. Завдяки Інтернет з'явилася можливість стійкого зворотного зв'язка й інтерактивної взаємодії уряду й громадян. Громадяни одержують достатню інформацію про діяльність уряду, а в уряду з'являється додатковий канал одержання інформації, добровільно надаваної громадянами. Політика з області малопривабливої стала справою цікавим для багатьох. Зараз вона заповнює газети й телепрограми. Але, у відмінність, від газет і телебачення, глобальні мережі, наприклад Інтернет, створюють умови для глобального, інтерактивного спілкування, тобто в цей час організується суспільний діалог – така взаємодія індивідів, груп і інститутів у поле суспільної свідомості, у якому кожний партнер ставиться до іншого, як до суб'єкта, визнаючи його цінність, право на існування й незалежність.

Можна відзначити, що нові інформаційні технології дозволили досягти:

- прозорості влади й гласності її рішень;

- доступності населенню всіх державних нормативних актів;

- формування стійкого зворотного зв'язка й т.д.

Прозорість влади й гласність її рішень досягається в міру того, як діяльність виборних органів влади і її представників стає відкритої для громадян, а громадяни, реагуючи на дії влади, одержують можливість ефективно висловлювати своє схвалення або несхвалення не тільки в складі більших і малих груп (наприклад, політичних партій), але й безпосередньо.

Досягнення такої прозорості зменшує тиск окремих груп на державу з метою одержання привілеїв і припускає незалежність засобів масової інформації від виконавчої, законодавчої й судової влади, а також окремих соціальних груп.

Также спостерігається нова тенденція використання інформаційних технологій у державному керуванні – «електронний уряд» ¹.

Електронний уряд – це система інтерактивної взаємодії держави й громадян за допомогою інформаційних мереж, нова модель державного керування, що перетворить традиційні відносини громадян і владних структур.

¹Див. напр.: Кошкин А.Н. Проект «електронного уряду»: світовий досвід і російські перспективи. Держава й «інформаційна революція» // Проблеми подолання «цифрової нерівності» у Росії й країнах СНД. - М., 2000. - С. 32.

61

Основні принципи організації «електронного уряду» полягають у наступному:

· Ориентация на граждан. Граждане (налогоплательщики) определя­ ют политику.

· Обслуживание. Эффективность работы должна проя вляться в спо­ собности быстро и с наименьшими затратами обслужить наибольшее количе­ ство граждан.

· Соответствие. Электронные приложения должны полностью соот­ ветствовать общей системе безопасности, идентификации, электронных пла­ тежей.

· Масштабность решений. Приложения должны обеспечивать взаи­ модействие между различными структурами и органами, составляющими систему, и полную совместимость.

· Отчетность. Приложения должны увеличивать точность данных и возможность их архивирования, а также аудита трансакций.

· Готовность к действию. Правительственные органы должны прояв­ лять готовность к действию, руководствуясь при этом разумными примерами и здравым смыслом.

Роботи зі створення електронних урядів у різних державах проводяться відповідно до вимог великої відкритості й підзвітності урядів громадянам. Підзвітність уряду не зводиться лише до подання якийсь потрібної громадянам інформації, вона забезпечується відкритою специфікацією комплексів показників роботи конкретних державних органів і створенням моніторингу цих показників. Побудова такої системи позв олит громадянам самостійно судити про ефективність роботи урядових закладів, а не покладатися на заяви представників влади через ЗМІ.

Информационно - комунікаційні інновації позбавили громадян від багатьох обмежень, пов'язаних з одержанням дозволів на проведення акцій, на розміщення інформації, надали можливість індивідам і групам людей спілкуватися один з одним. Розширилися можливості оперативного доступу необмеженої кількості людей до текстів законопроектів ще на стадії їхньої попередньої розробки, а також до максимального обсягу аналітичної інформації. У виборців принципово розширюються можливості відстоювати свої інтереси й на регіональному, і на державному рівні. Інтернет корисний не тільки тим, що полегшує доступ до інформації, він також полегшує й активізує спілкування виборця із владою. Прагнення органів державної влади повинні бути спрямовані не тільки на підвищення ефективності державного апарата, але й на зміну характеру взаємодії органів керування із широкими верствами населення. Рішення таких завдань виводиться на рівень філософських узагальнень про тенденції розвитку людської цивілізації.

62