42. Логістична політика, плюси та мінуси

Логістика – наука про планування, контроль і управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, здійснюваними у процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрішньозаводської переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача з врахуванням інтересів та вимог останнього, а також передачі й обробки відповідної інформації.

Головна ідея логістики - організація у рамках єдиного потокового процесу переміщення матеріалів та інформації вздовж всього ланцюга від постачальника до споживача. Принципи логістичного підходу вимагають інтеграції матеріально-технічного забезпечення, виробництва, транспорту, збуту і передачі інформації про пересування товарно-матеріальних цінностей у єдину систему, що повинно підвищити ефективність роботи у кожній із цих сфер і міжгалузеву ефективність.

Таким чином, мета логістики – це оптимізація циклу відтворення шляхом комплексного, орієнтованого на потребу, формування потоку матеріалів та інформації у виробництві та розподілі продукції.

Найчастіше мету логістичної діяльності пов’язують з виконанням так званих правил логістики. Найбільш розповсюдженим підходом є виділення “шести правил логістики”, так званого логістичного міксу (за аналогією з маркетинговим міксом) чи комплексу логістики.

- продукт-потрібний продукт;

- кількість-у необхідній кількості;

- якість-необхідної якості;

- час-необхідно доставити у потрібний час;

- місце-у потрібне місце;

- витрати – з мінімальними витратами.

Сучасний ринок ставить перед логістикою як зв’язувальним ланцюгом між потребами ринку, виробництвом, мережею розподілу і доставки задачі прискорення руху матеріальних потоків і зокрема засобів виробництва, по логістичному ланцюгу. Тривалий процес транспортування приводе до того, що продукція стає морально застарілою ледь попавши на ринок (напр. комп’ютери). Необхідно прискорити рух товарів, зробити всю ЛС більш гнучкою, що швидко адаптується до умов ринку. Є три основні шляхи вирішення цієї проблеми:

- скорочення довжини логістичного ланцюга шляхом більш тісних контактів з постачальниками і споживачами і виключення із процесів руху товарів операцій складування ;

- контроль за матеріальним потоком на всьому шляху його просування на основі створення інформаційних систем управління логістикою ;

- надання всіх видів діяльності, які зв’язують ринок послуг з ринком попиту, як взаємозв’язаної ЛС.

43. Що означає функціональний менеджмент в системі управління підприємством?

Функціональний менеджмент реалізується в цільовій моделі організації, тоді як управління процесами орієнтується на проблемну модель, у якій проблеми розглядаються не стільки як перешкоди при досягненні мети, скільки як природні умови функціонування організації. В основі діяльності проблемно-орієнтованої організації лежить не досягнення заздалегідь визначених цілей, а забезпечення стійкого розвитку організації. Виявлення проблем у цьому випадку також стає бізнес-процесом.

У рамках функціонального менеджменту розробляються і реа­лізуються окремі (функціональні) стратегічні завдання, пов'язані з інноваціями в різних сферах діяльності на підприємстві (марке­тинг, збут, виробництво, кадри, фінанси, інформаційна база тощо).

Розроблення інноваційної політики підприємства (фірми) пе­редбачає визначення цілей і стратегій його розвитку на найближ­чу і далеку перспективу, виходячи з оцінки потенційних можли­востей підприємства і забезпеченості його ресурсами.

Розглядаючи цілі як передбачення результату, їх поділяють на: , «функціональні (підтримка досягнутого стану системи); ,- »нові (досягнення якісно нового стану системи). , В інноваційному менеджменті розрізняють: ,

1. Базові стратегії — модель поведінки підприємства в ці­лому й окремої стратегічної господарської одиниці (СГО) в тій або іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія ви­бору ринків; стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі на обраному ринку: досягнення переваги в конкуренції на основі лі­дерства в якості продукції; лідерство в цінах; ринкова спеціаліза­ція; ринкова кооперація.

2. Функціональні стратегії — комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони 'Мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програма­ми, що забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.

Крім того, за класифікацією X. Фрімана, існує шість типів інноваційної стратегії підприємства:

1) наступальна;

2) захисна;

3) імітаційна;

4) залежна;

5) традиційна;

6) «за нагодою».

Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття; стратегію придбання. Наступальні стратегії звичайно потребують кредитних інвестицій і, отже, більше використовуються на підприємствах, що мають до­статньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад ме­неджерів і творчого науково-технічного потенціалу.

Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

Імітаційна інноваційна стратегія пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Використання цієї стратегії, не дуже віддалене в часі від першого використання базової інновації, як правило, пов'язане з придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.

Залежна інноваційна стратегія визначається тим, що харак­тер технологічних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних техноло­гічних зв'язках. «Залежні» підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані з вимогами до неї провідного підприємства.

Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність техно­логічних змін на підприємстві. На традиційних виробництвах закрі­плюються певні інноваційні форми на тривалий період їх «життєво­го циклу». Традиційна стратегія вважається інноваційною як осмис­лена відмова від оновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів, але традиційна стратегія не уникає власне інноваційної поведінки, оскільки вона пов'язана з удосконаленням форми і сервісу традиційної продукції.

Інноваційна стратегія «за нагодою» пов'язана з викорис­танням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерною рисою цієї стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип по­ведінки ще називають «стратегією ніші», оскільки перевага поля­гає в знаходженні особливої ніші на існуючих ринках товарів і послуг, яка має споживача з нетиповими, але значно різноманіт­ними потребами.