98. Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в Україні .

За офіційними даними станом на 1.01.2007 року в Україні діяло 24919 релігійних громади 114-ти конфесій, течій і напрямків: близько 45% з них зосереджено на заході країни, але найдинамічніше їх кількість зростає у центральному регіоні.

У структурі християнських конфесій наймасовішим є православ'я - понад 12,3 тис. громад або половина їх загальної кількості. На першому місці тут Українська Православна Церква (МП) -(39 %), 8 монастирів. Далі йдуть: Українська Греко-Католицька церква - 3198 громад (15,7%), Українська Православна Церква (КП) - 2178 громад, Українська Автокефальна Православна Церква - 1022 громади. Сьогодні робляться спроби щодо компромісного рішення по об'єднанню цих церков в єдину помісну національну церкву з центром в Україні. Динамічно зростає кількість протестантських релігійних організацій різних напрямків їх частка складала 23,3 від загальної кількості. Протестантські конфесії в Україні значно швидше розбудовують свої структури, активно застосовують сучасні засоби впливу (радіо, телебачення), активно пропагують свої вчення серед населення. Так вже зареєстровано 1740 громад Всеукраїнського союзу євангельських християн-баптистів, 784 громади Церкви П'ятидесятників, 657 громад церкви адвентистів сьомого дня, 300 релігійних громад свідків Єгови. Користуючись пріоритетною підтримкою Ватикану за останні роки в Україні сформовано 842 римо-католицькі релігійні громади. Зона їх поширення - від західного кордону до Дніпра. У зв'язку з активізацією національно-культурного життя етнічних меншин поступово відроджуються релігійні конфесій мусульман (345 громад), євреїв (Об'єднання громад іудейського віровизначення України), німців (Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква), вірмен (Вірмено-Григоріанська Апостольська і Вірмено-Католицька Церква).

99 Проблеми національно-культурного відродження України на сучасному етапі.

Українське національно-культурне відродження розпочалося з піднесення ролі мови. Без турботи про рідну мову неможливо розбудити національну свідомість, а без неї не побудувати незалежну державу Менше половини школярів і сьогодні в Україні навчається у школах з українською мовою викладання. Особливої гостроти ситуація з українськими школами набула в східних і південних областях. Так, у Криму українські школи є великою рідкістю. У той же час третина населення півострова українціУ Донецькій області українські школи становлять тільки 8,8% від загалу. Невтішний стан з українською мовою і культурою позначився на ментальності українців. У значної частини з них виробився комплекс меншовартості всього національного в порівнянні з російським. А це неминуче веде до відчуження від рідної мови і культури. Наслідки русифікації особливо помітні в містах на сході і півдні України.

Дуже ослабленою була українська інтелігенція. Протягом десятиліть тоталітарна система фізично знищувала, нещадно переслідувала національно свідомих українських інтелігентів, приклеювала їм ярлик "українських буржуазних націоналістів". Тоталітарна система намагалася тримати українську культуру в жорстких рамках "національної за формою, але соціалістичної за змістом". Кращі досягнення світової культури XX ст., які не вписувалися в ідеологічні рамки марксизму-

ленінізму, були не доступними радянським громадянам. Українська культура прирікалася на провінціалізм і відсталість.

Демократизація суспільнополітичного життя, гласність, послаблення, а згодом і ліквідація цензури, антикомуністична, демократична революція, що розпочалася в країні, відкрили можливість сказати правду про замовчувані або сфальсифіковані в радянській історіографії події з

історії України, повернути з небуття несправедливо забуті імена репресованих комуністичним режимом діячів української культури та їхні твори. Протягом 1987 - 1991 pp. широкому загалу поступово стала відома правда про національно-визвольну боротьбу українського народу, голодомор 1932-1933 pp., жах колективізації, масові репресії тощо. Проте і сьогодні в Україні є політичні сили, які маніпулюючи популістськими гаслами трактують історію українитак як це вигідно іноземним державам, підтримкою яких вони користуються. Визначним здобутком у національних відносинах в Україні було те, що національне відродження в республіці відбувалося без етнічних конфліктів, чвар і розбрату. Для національного відродження винятково важливу роль відіграли національно-культурні товариства. У 1991 р. в Україні діяли російське, болгарське, польське, єврейське, німецьке, угорське, чеське, кримськотатарське, караїмське, грецьке та інші національно-культурні товариства.