Shpori_ECO
.pdfПерелік питань для підготовки до семестрового контролю
1. Екологічна політика України, проблеми регулювання.
2.Поняття, предмет та методи екологічного права.
3.Об’єкти та суб’єкти екологічного права.
4.Система навчального курсу «Екологічне право».
5.Загальна характеристика екологічного законодавства.
6.Поняття прав громадян у галузі екології, їх види та способи захисту.
7.Обов’язки громадян у галузі екології, їх види.
8.Поняття і форми права власності на природні ресурси.
9.Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси в Україні.
10.Суб’єкти і об’єкти права власності на природні ресурси.
11.Поняття та принципи права природокористування.
12.Види права природокористування
13.Суб’єкти, об’єкти та зміст права природокористування.
14.Підстави виникнення та припинення права природокористування.
15.Юридична природа та види екологічної безпеки.
16.Зміст правовідносин екологічної безпеки, їх особливості.
17.Механізм правового забезпечення екологічної безпеки.
18.Поняття управління у галузі охорони навколишнього природного середовища.
19.Органи публічного управління загальної компетенції у галузі екології.
20.Органи державного управління спеціальної компетенції у галузі екології.
21.Громадське управління у галузі екології.
22.Державний моніторинг навколишнього природного середовища.
23.Державний облік у галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
24.Стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища.
25.Екологічна експертиза (поняття, форми, види).
26.Лімітування у галузі природокористування.
27.Екологічне ліцензування.
28.Екологічне інформаційне забезпечення.
29.Екологічний контроль (поняття, види).
30.Поняття і склад економіко-правового механізму у галузі екології.
31.Правові форми платежів у галузі екології. Економіко-правове стимулювання екологічної діяльності.
32.Поняття відповідальності в екологічному праві.
33.Екологічні правопорушення як підстава юридичної відповідальності, їх ознаки та класифікація.
34.Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.
35.Особливості кримінальної відповідальності у галузі екології.
36.Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
37.Особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення.
38.Застосування цивільно-правової відповідальності за порушення екологічного законодавства.
39.Земельні правовідносини (поняття, загальна характеристика).
40.Склад та цільове призначення земель України.
41.Право власності на землі в Україні.
42.Право користування землями України.
43.Набуття та припинення права на землю.
44.Правова охорона земель.
45.Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.
46.Контроль за використанням та охороною земель.
47.Моніторинг земель та державний земельний кадастр.
48.Правова охорона земель сільськогосподарського призначення.
49.Правова охорона земель житлової та громадської забудови.
50.Правова охорона земель промисловості та транспорту.
51.Землі оборони, їх правова охорона.
52.Загальні положення надрового права. Право власності на надра в Україні.
53.Основні права і обов’язки користувачів надрами.
54.Публічне управління і контроль у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр.
55.Види користування надрами. Порядок надання надр у користування.
56.Збір за геолого – розвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету та надрокористування в Україні.
57.Правова охорона надр.
58.Юридична відповідальність за порушення законодавства про користування надрами.
59.Загальні положення лісового законодавства. Право власності на ліси в Україні.
60.Право лісокористування.
61.Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин.
62.Охорона та захист лісів.
63.Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства.
64.Тваринний світ як об’єкт правового регулювання, використання, відтворення та охорони.
65.Право використання об’єктами тваринного світу: його форми та види.
66.Управління у галузі використання, відтворення та охорони об’єктів тваринного світу.
67.Правова охорона об’єктів тваринного світу.
68.Правове регулювання полювання, рибальства та інших видів використання тваринного світу.
69.Юридична відповідальність за порушення законодавства про тваринний світ.
70.Води як об’єкт правової охорони та використання. Право власності на води в Україні.
71.Право водокористування, його види.
72.Права і обов’язки водокористувачів.
73.Правова охорона вод і земель водного фонду.
74.Державне управління і контроль у галузі використання, відтворення та охорони вод.
75.Юридична відповідальність за порушення водного законодавства.
76.Атмосферне повітря як об’єкт правового регулювання і охорони.
77.Державне управління і контроль у галузі охорони атмосферного повітря та радіаційної безпеки.
78.Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.
79.Поняття і основні складові національної екологічної мережі України.
80.Природні території та об’єкти особливої державної охорони як ключові території екомережі.
81.Природно-заповідний фонд України.
83.Курортні та лікувально-оздоровчі території.
82.Рекреаційні зони.
83.Водоохоронні зони.
84.Полезахисні природні (лісові) смуги.
85.Види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України.
86.Природні рослинні угрупування, занесені до Зеленої книги України.
87.Водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, як місця перебування водоплавних птахів.
88.Природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.
89.Відновлювальні території, що підлягають включенню до національної екомережі України.
90.Поняття надзвичайної екологічної ситуації.
91.Правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації.
92.Державне управління у сфері регулювання відносин, що виникають у зв’язку із надзвичайними екологічними ситуаціями.
93.Поняття та види відходів.
94.Правовий режим відходів виробництва та споживання.
95.Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами виробництва та споживання.
96.Юридична відповідальність у сфері поводження з небезпечними відходами.
97.Поняття і основні юридичні ознаки міжнародного екологічного права.
98.Джерела міжнародного екологічного права.
99.Міжнародно-правове регулювання охорони та використання природних ресурсів і об’єктів навколишнього природного середовища.
100.Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.
101.Поняття і система європейського права навколишнього природного середовища.
102. Адаптація екологічного законодавства України до європейського права навколишнього середовища.
1. Екологічна політика України, проблеми регулювання.
Екологічна політика України визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затвердженими Верховною Радою України у 1998 р. Цей документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.
Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів; упровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання екологічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України. У цій
галузі визначено конкретні пріоритетні завдання:
удосконалення економічних механізмів охорони природи та природокористування з метою формування умов для концентрації фінансових ресурсів та їх цільового використання, щоб фінансувати невідкладні екологічні заходи загальнодержавного і регіонального значення;
суттєве підвищення ефективності застосування мінерально-сировинної бази та інших природних ресурсів;
створення державної системи моніторингу довкілля та управління використанням природних ресурсів;
забезпечення безпеки функціонування АЕС;
реалізація екологічних програм, спрямованих на поліпшення якості повітря, води, розвиток заповідної справи та створення цілісної екомережі, запровадження і дотримання принципів екологічно збалансованого розвитку;
упровадження нових правових інструментів з метою розширення можливостей участі громадськості у розв'язанні природоохоронних проблем.
Головне завдання Концепції сталого розвитку України — це забезпечення можливостей інтеграції екологічної політики у стратегію соціально-економічних реформ. Нагадаємо, що Концепцію сталого екологічно безпечного розвитку прийняло світове співтовариство на конференції ООН із питань розвитку та охорони природного
середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992). Її основною метою є забезпечення збалансованого вирішення соціально-екологічних питань, збереження природного середовища і природно-ресурсного потенціалу в майбутньому. У першому принципі Декларації Ріо про навколишнє середовище та розвиток зазначено: "Люди є центром сталого розвитку. Вони мають право на здорове життя у гармонії з природою". Сутність сталого розвитку полягає в задоволенні потреб сьогодення без обмеження інтересів майбутніх поколінь,
В Україні здійснюються роботи щодо створення єдиної державної системи використання і відтворення природних ресурсів, спрямовані насамперед на розвиток системи ведення кадастрів природних ресурсів, удосконалення нормативно-правового забезпечення дозвільно-ліцензійної діяльності природокористування. Незважаючи на ускладнення, що виникли під час створення об'єктів природно-заповідного фонду у зв'язку з проведенням земельної реформи, площі територій природно-заповідного фонду продовжують збільшуватися.
Також триває удосконалення законодавчої бази у сфері екологічної безпеки та поводження з відходами. Основна мета екологічної політики України —
гарантування екологічної безпеки життєдіяльності громадян України; впровадження належних матеріальних, процедурних, інституцій них та інших необхідних заходів щодо її регулювання та встановлення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля. До сучасних стратегічних
пріоритетів сталого розвитку України в екологічній сфері належать:
гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на ЧАЕС;
поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну р. Дніпро" та якості питної води;
стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;
формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;
збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природнозаповідної справи.
Головними соціальними пріоритетами екологічної політики України у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є:
екологічне поліпшення стану забруднених радіонуклідами територій;
розробка механізмів відновлення господарської діяльності на цих ділянках;
забезпечення відповідних робіт у зоні відчуження;
забезпечення екологічної безпеки атомної станції, діяльність якої припинено, і, зокрема, об'єкта "укриття";
очистка ставка-охолоджувача від радіоактивного забруднення, надійний захист водних артерій від забруднення радіонуклідами; працевлаштування звільнених працівників ЧАЕС та ін.
2. Поняття, предмет та методи екологічного права.
Екологічне право - це система правових норм і принципів, якими регулюються та охороняються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини
Метод екологічного права — це сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
Методи екологічного права:
імперативний, тобто адміністративно-правовий метод. Найбільш широко використовується у сфері еколого-правового регулювання. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні, сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення тощо, за допомогою кримінально-правового методу здійснюється боротьба з екологічною злочинністю; а за допомогою цивільноправового вирішуються спірні питания стягнення екологічної шкоди.
диспозитивний, тобто з використанням елементів цивільно-правового методу.Що ж стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовує притаманний тільки екологічній сфері таксовий метод обчислення шкоди, завданої відповідними правопорушеннями. Є специфіка й у застосуванні такого цивільно-правового методу, як відновлення порушених неправомірними діями природних об'єктів.
Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб’єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.
Диференціація екологічних відносин можлива також і за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища: 1) відносини, що виникають з приводу приналежності природних об’єктів певним суб’єктам на праві власності або на праві користування; 2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об’єктів конкретними суб’єктами з метою задоволення своїх інтересів; 3)
відносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян; 4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлення природних об’єктів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Екологічні відносини як частина суспільних відносин мають схожість із майновими, адміністративними та іншими відносинами, які регулюються відповідними галузями права, і водночас їм притаманні риси відмінності.
3. Об’єкти та суб’єкти екологічного права.
Об’єктами екологічного права є природні блага, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природних об’єктів). Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об’єктами екологічного права. Деякі природні явища не піддаються правовому впливу, зокрема, водні відливи і приливи, грозові явища, виверження вулканів тощо.
Отже, об’єктами екологічного права можуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе виникнення суспільних відносин з їх правовим регулюванням.
Природні комплекси — це сукупність взаємопов’язаних між собою частин природних об’єктів, виділених з метою створення заповідної території.
Ландшафтом вважається територіальна система, яка складається з взаємодіючих природних компонентів.
Крім того, в екологічному законодавстві виділені також конкретні природні об’єкти, яким притаманні специфічні ознаки і які мають юридичне значення.
Земля належить до основних природних об’єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід’ємна її частина. Однак землю слід розглядати у двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств (планета) і як поверхневий ґрунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції.
Надра є самостійним природним об’єктом, частиною єдиної екологічної системи. Надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
Води — всі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Водний об’єкт — природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. Усі води на території України становлять її водний фонд, який включає у свій склад: поверхневі води — природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Рослинний світ — сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Об’єкти рослинного світу — дикорослі (що природно зростають на певній території) та інші несільськогосподарського призначення
судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Природні рослинні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.
Складовою частиною природних рослинних ресурсів є ліси. Ліси належать до особливого природного явища і складають також частину єдиної системи.
Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Як природний об’єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмосферного повітря (як природного об’єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв’язок атмосферного повітря з довкіллям.
Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища.
Природно-заповідний фонд є специфічним об’єктом екологічного права. Його становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Континентальний шельф являє собою поверхню та надра морського дна до глибини 200 метрів у районах, які прилягають до узбережжя або до островів держави, але які перебувають за межами зони територіального моря або за цією межею до місця, де глибина покривних вод дає змогу вести розробку природних багатств у цих районах.
Виключна (морська) економічна зона України — це морські райони, які зовнішньо прилягають до територіального моря України, включаючи райони навколо приналежних островів, що їй належать.
Суб’єктами екологічного права є народ України, держава, територіальні громади, фізичні і юридичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об’єднання, іноземні держави та ін.
4. Система навчального курсу «Екологічне право»
Навчальний курс екологічного права України складається з двох частин: загальної й особливої.
Загальна частина містить норми, які характерні для всіх інститутів екологічного права, незалежно від того, до якої частини курсу ці інститути відносяться — загальної чи особливої. До них відносяться норми, що визначають предмет, принципи і функції екологічного права, його пріоритети, загальні правила користування природними ресурсами, правові форми охорони навколишнього природного середовища, основи управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, механізм реалізації екологічного права.
Вивчення загальної частини курсу розпочинається темою:
«Предмет, система і джерела екологічного права», в якій поряд з іншими питаннями розкривається поняття екологічного права, висвітлюються його принципи і функції, підкреслюється значення вивчення екологічного права для працівників органів внутрішніх справ.
Важливе місце в загальній частині курсу посідає тема «Пріоритети екологічного права», в якій йдеться про такі пріоритети, як гарантування екологічної безпеки в Україні, охорона екологічних прав та інтересів громадян України, всебічне сприяння екологізації суспільства. Основною у загальній частині є тема «Правове забезпечення раціонального природокористування». Вона відіграє особливу роль в екологічних відносинах. Саме раціональне природокористування лежить в основі охорони природних ресурсів.
Важливе місце в цій частині курсу відводиться питанням управління в галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, висвітлюється питання і зміст управління, розглядається система органів управління та їх компетенція.
Особлива частина екологічного права містить норми, які характерні для окремо взятих інститутів екологічного права, спрямовані на охорону земель, вод, лісів, надр землі, тварин¬ного світу, атмосферного повітря тощо.
Зміст цих норм став визначальним для тем особливої частини курсу екологічного права: «Правова охорона земель»; «Правова охорона вод»; «Правова охорона лісів»; «Правова охорона тваринного світу»; «Правова охорона ат¬мосферного повітря»; «Правова охорона надр»; «Правова охорона природно-заповідного фонду України»; «Правова охорона навколишнього природного середовища у виробничій то культурнопобутовій сферах».
Роль і значення екологічного права величезні. Зокрема, його норми відіграють надзвичайно велику роль у задоволенні багатогранних насущних потреб нашого суспільства. Вирішення простих і найскладніших господарських завдань тісно пов'язане з використанням і охороною природних ресурсів.
5. Загальна характеристика екологічного законодавства.
Система екологічного законодавства України — це сукупність правових норм
(нормативно-правових актів), що регулюють використання і охорону навколишнього сере¬довища. Основу їх започатковано у Конституції України, де закріплюються найважливіші принципи та форми ви¬користання природних ресурсів, декларуються екологічні права громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забез¬печення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державних структур влади (ст. 13, 16, 49, 50, 66, 85 тощо).
Конституція України (ст. 16) визначає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.
Екологічно-правове регулювання базується на нормах Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. У Законі закріплюється мета, завдання, принципи та механізм забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, еколо¬гічної безпеки України. Цей Закон закріплює комплекс екологічних прав громадян.
Забезпечувати такі права громадян, та їх об'єднань, законні екологічні інтереси держави, юридичних осіб покликані закони та підзаконні акти, прийняті на його розвиток:
Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2001 p.);
Закон України "Про природно-заповідний фонд України" (1992 p.);
Земельний кодекс України (2001 p.);
Закон України "Про тваринний світ" (2001 p.);
Лісовий кодекс України (1994 p.);
Кодекс України про надра (1994 p.);
Водний кодекс України (1995 p.);
Закон України "Про Червону книгу України" (2002 р.) тощо.
6. Поняття прав громадян у галузі екології, їх види та способи захисту.
Екологічні права та обов'язки громадян України - система юридична закріплених за громадянами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері.
Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" (статті 9-12).
Кожний громадянин України має право на:
безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;
участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;
об'єднання в громадські природоохоронні формування;
вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;
одержання екологічної освіти;
подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.