91 Декларація про державний суверенітет України та закон про економічну самостійність та їх історичне значення.

Активізація політичного життя зумовила стрімке зростання національної самосвідомості населення України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Від імені народу України могла виступати тільки Верховна Рада УРСР. Територія України в існуючих кордонах проголошувалася недоторканою.

У частині Декларації, де характеризувалася економічна самостійність України, підкреслювався намір створити власні банки, в тому числі зовнішньоекономічний, а також цінову, фінансову, митну і податкову системи. УРСР мала самостійно формувати державний бюджет, а за необхідності — впровадити власну грошову одиницю.

Проголошувався намір держави забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Це було дуже важливо, бо в республіці невпинно зростала кількість російськомовних видань і шкіл з російською мовою навчання. Якщо в середині 60-х років школи з українською мовою навчання охоплювали 62% дітей, то в 1987 р. — тільки 50,5%. У столиці України тільки 23% дітей навчалися в українських школах. Темпи русифікації прискорювалися. Водночас Декларація гарантувала право всім національностям, які проживали на території республіки, на вільний національно-культурний розвиток.

У Декларації вказувалося, що Україна має право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, що вона самостійно визначатиме порядок проходження військової служби громадянами республіки. Проголошувався намір стати в майбутньому нейтральною державою, яка не належатиме до військових блоків, і дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Проголошення Декларації про державний суверенітет стало каталізатором розвитку національної самосвідомості. Чільну роль у цьому процесі відіграв Народний рух України за перебудову. Його політико-просвітницькі акції були спрямовані на популяризацію замовчуваної десятиліттями історії України, утвердження української мови як державної, демократизацію виборчої системи. З серпня 1991 року було прийнято Закон України „Про економічну самостійність УРСР", який встановлював право республіканських органів самостійно від Москви розпоряджатись матеріальними ресурсами України та оголошував землю її ресурси і всю матеріальну базу виключною власністю українського народу.

92. Спроба державного перевороту в СРСР у 1991р та події в Україні. Акт проголошення незалежності України.

19 серпня 1991 р. у Москві розпочався так званий ♦серпневий переворот». Було створено антиконституцій-ний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, або ГКЧП — російська абревіатура). До ДКНС увійшли віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем'єр-міністр СРСР В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр внутрішніх справ Б. Пуго, міністр оборони Д. Язов. Заколотники ставили за мету зберегти старий режим і не допустити укладення нового союзного договору незалежних держав, призначеного на 20 серпня 1991 р.

В Україні заклик Л. Кравчука та очолюваної ним Президії Верховної Ради, більшість якої становили представники КПУ, до спокою і витримки свідчив про позицію вичікування. Але водночас Л. Кравчук заявив, що будь-які зміни мусять відбуватися на основі закону і що немає підстав для запровадження в республіці надзвичайного стану. Керівництво ЦК КП України, попри словесну завісу, фактично опинилося на боці заколотників, про що свідчила його діяльність у ті дні. За цих умов тільки опозиція па-слідовно і рішуче виступила проти заколотників. Розпочалася підготовка до страйку.

Дії ДКНС призвели до остаточної дискредитації КПРС. Скориставшись повною деморалізацією Компартії України, Народна Рада перейшла у наступ. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України («за»—346, «проти»—1), який мав бути підтверджений референдумом 1 грудня 1991 p., а також проголосувала за департизацію армії, правоохоронних органів. ЗО серпня Президія Верховної Ради, виходячи з того, що керівництво Компартії України своїми діями підтримало заколот, припинила діяльність КПУ. Більшість рядових комуністів спокійно позбулася членства у партії.

З вересня 1991 р. було прийнято рішення про підняття над спорудою Верховної Ради України синьо-жовтого національного прапора, започатковано утвердження державної символіки

93.РозпадСРСР та та роль України в утворенні Співдружності незалежних держав.

Провал заколоту і проголошення незалежності України створили принципово нову ситуацію в розстановці політичних сил. Відтоді й опозиція, і основний кандидат партдер-жапарату на посаду президента Л. Кравчук виступали за незалежність. Прийняття Верховною Радою 1 листопада 1991 р. Декларації прав національностей України, проведення 16—17 листопада в Одесі міжнаціонального конгресу з проблем духовного відродження народів, які проживають в Україні, також сприяли створенню консенсусу в українському суспільстві. З 84% громадян, що взяли участь у референдумі 1 грудня 1991 р. незалежність України підтримали 90,3%. У Криму із 67,5% громадян, що голосували, за незалежність проголосували 54,1%.

Опозиція не спромоглася виставити єдиного кандидата на посаду президента України: Рух висунув В.Чорновола, однак його лідери І. Драч і М. Горинь, як і УРП, агітували за Л. Лук'яненка, ПДВУ — за І. Юхновського і за В. Гри-ньова. Л. Кравчук переміг уже в першому турі, набравши 61,6% голосів, і став Президентом України. Маючи такий кредит довіри, можна було розпочати реформи.

7—8 грудня 1991 р. Президенти України і Росії Л. Кравчук і Б, Єльцин, голова Верховної Ради Білорусії С. Шуш-кевич під час зустрічі на білоруській землі у Біловезькій пущі денонсували договір 1922 р. про утворення СРСР і оголосили про створення Співдружності незалежних держав (СНД). СРСР припинив існування.

94.Становлення багатопартійної системи в Україні в кінці 80-х на початку 90-х років.

Завдяки демократизації та плюралізму наприкінці 1989 р. в Україні почали створюватися нові політичні партії. Цьому процесові сприяли скасування статті 6 Конституції СРСР (березень 1990р.) про «керівну і спрямовуючу роль КПРС», постанова Верховної Ради республіки «Про порядок реєстрації громадських об'єднань». Впродовж 1990—1991 pp. в Україні виникло майже 20 опозиційних партій, однак їх вплив на політичне життя був незначним. Новостворені партії визначали своє ставлення до суверенітету і незалежності України. За цим критерієм, українські партії становили три групи:

1.Партії, які послідовно виступали за незалежність. До них належать Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Народний рух України, Українська міжпартійна асамблея та ін.

2.Партії, які займали помірковано-державницькі позиції. Посилаючись на сильні позиції центру, наявність консервативних сил у республіці та політичну непідготовленість населення, вони виступали за оновлення союзного договору, утвердження самостійності України і входження її до конфедерації суверенних держав. Таку позицію займали Демократична платформа в Компартії України, яка згодом трансформувалася в Партію демократичного відродження України (ПДВУ), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), соціал-демократичні партії.

Вимогу суверенітету республіки підтримували « суверен-комуністи» — течія, що сформувалася в Компартії України. її прихильники вважали, що КПУ має бути самостійною, а республіка — суверенною. Така позиція користувалася підтримкою рядових комуністів. Згодом «суверенні комуністи» утворили Трудовий Конгрес України, Партію праці, Партію справедливості та ін. Група комуністів відстоювала принцип «радянського федералізму», згідно з яким республіка мала залишатися в Союзі, однак суттєво розширивши свої права.

3.Комуністи, які перебували на ортодоксальних позиціях. Вони виступали проти утворення

незалежної Української держави або ж обґрунтовували необхідність об'єднання України із

«слов'янськими республіками». Так, створена 7 серпня 1990 р. Партія слов'янського відродження

(ПСВ) своєю метою проголосила досягнення повної державної незалежності України, але в

перспективі виступала за утворення міжнародної організації слов'янських держав, побудову «спільного слов'янського дому». Погляди таких комуністів збігалися з позицією Громадянського конгресу України та Республіканського руху Криму.

Отже, на початку 90-х років Україну характеризував традиційний для розвинутих країн політичний спектр: соціалісти та соціал-демократи, «зелені», ліберали, селянські та християнські демократи, праворадикальні угруповання тощо. Україна стала багатопартійною.