Тема № 1. Екзистенціалізм

Сучасну західну філософію характеризує певне упереджене ставлення до науки, породжене тим, що соціально-економічний прогрес цивілізації здійснюється, відтворюючи нерівність між людьми, відтворюючи трагізм існування людини в умовах техногенної цивілізації, спроможної зводити людину до стану «речі», «гвинтика» соціального механізму. Тому багато філософів зосереджують увагу саме на кризових ситуаціях у житті людини і людства, які поширюють настрої розчарування, невпевненості у майбутньому, зневіри, відчуття приреченості людини, безглуздя самого її існування. На перший план їхніх роздумів виходить проблема духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль над ним. Як наслідок цих роздумів з’являється нова течія у філософії – екзистенціалізм.

Головною темою дослідження екзистенціалістів є існування людини, що, на їх думку, є джерелом сенсу всього сущого. Вчення про «природу» людини, яке розвивали просвітники, по суті, зводило людину до речі серед речей. Як довів Кант, воно не брало до уваги таку рису людини, як прагнення до свободи. Декартівсько-кантівська концепція, яка його замінила, ототожнювала людину з трансцендентальною свідомістю або трансцендентальним суб'єктом. Тут людина зводилась до розуму, який здатен перевищувати межі індивідуальної свідомості з її побутовим розсудком та ставитися до неї ззовні, з позиції всезагального та необхідного для життя. Саме це розуміння людини і стало об'єктом критики екзистенціалістів. Тому свою філософську позицію вони й визначили як екзистенціалізм (від латинського esistencia – тобто існування), протиставляючи її есенціалізму (від латинського essencia – тобто сутність).

На погляд екзистенціалістів, концепція трансцендентального суб'єкта грішить гносеологізмом — зведенням людини до суб'єкта пізнання, а світу до об'єкта, тобто до сукупності предметів (сущого), які підлягають пізнанню. Зведення світу до предметів, сущого призвело, на їх думку, до того, що і сама людська суб'єктивність стала мислитись як суще, як предмет. Про це свідчить, зокрема, трактування Декартом душі як «мислячої речі» і набуття предметних форм «Я» в концепції трансцендентальної свідомості Канта. В цій концепції, стверджують екзистенціалісти, не подолано натуралістичний підхід до людського буття; вона зводить людську індивідуальність до чогось за природою пасивного, як річ, тобто мислить людину як річ серед речей. Всупереч декартівсько-кантівському раціоналізму, що звернутий до трансцендентального виміру людської індивідуальності, екзистенціалісти запропонували новий підхід до розуміння людини. Для них людина, на відміну від світу природних об’єктів, має можливість вільного вибору свого буття і тому це трагічна істота, яка переживає й страждає. Отже свобода, смерть, самотність є провідними темами екзистенціалізму. До цього напрямку відносять різних авторів, які ніколи не виявляли у своїх працях ознак єдиної цілісної школи. В Німеччині це К. Ясперс та М. Гайдеггер, у Франції – Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр.