Тема № 7. Структуралізм та постструктуралізм

У середині XX ст. в європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуралізм. Його основні представники: К. Леві-Стросс (1908 – 2009), Ж. Лакан (1901 – 1981), М. Фуко (1926 – 1984) та ін. Структуралізм – це загальна назва ряду напрямків у соціогуманітарному пізнанні XX ст., пов’язаних з виявленням структури, тобто сукупності відносин між елементами цілого, що зберігають свою сталість протягом різних перетворень і змін. Пошук структур відбувається в різних сферах культури: в процесі критики екзистенціалізму, ідеалістичного суб’єктивізму і всіх інших «ізмів», що возвеличують людину як свідомого суб’єкта або «Я» з його свободою, відповідальністю, здатністю перетворювати історію, виявляючи її конечний загальний смисл. Задум структуралістів був пов’язаний зі зміною курсу в гуманітарних дослідженнях: не суб’єкт (я, свідомість або дух) та його хвалена здатність до свободи, самовизначення, само-трансценденції і творчості, а безособові структури, глибоко підсвідомі та всевизначаючі, стають для структуралістів предметом дослідження. В такий спосіб вони поставили перед собою мету зробити «науковим» гуманітарне знання.

Структуралізм ніколи не існував у вигляді певного доктринального утворення. При його загальному визначенні можна говорити лише про сукупність напрямів думки, які поєднує загальний протест проти екзальтації здатності людини до свідомості, наголошенні на її «приреченості бути вільною». Так званий «гуманізм» було осуджено, як нездатного сприймати результати наукових досліджень, наприклад структурної лінгвістики Фердінанда де Соссюра, яка виявила складні фонологічні та синтаксичні механізми мови як структури, в царині якої формується можливість мислити. Етнолінгвістика показала, як і якою мірою наше бачення світу залежить від тієї мови, яку ми застосовуємо навіть для того щоб щось виділити в світі. Вплив економічної структури на будову особистості та систему її відносин з довкіллям був проаналізований марксизмом. Занурення в структуру позасвідомого, яке нібито поволі управляє свідомою поведінкою людини, було розпочате психоаналізом З. Фрейда та К.-Г. Юнга. Система правил, цінностей, ідей, міфів, що формує людину від народження до смерті, виявлена антропологією та етнографією. Оновлена історіографія узаконила погляд на історію пізнання як переривчастий процес розвитку структур, які формують мислення, практику та соціальні інститути різних окремих епох та дискретних культурних сегментів.

Тим самим, перед обличчям всевладних та вcюдисущих структур (психологічних, економічних, епістемологічних, соціальних) міркування про суб’єкт, свідомість, вільний дух, що творить історію, видається насмішкою або оманою.

1. Структурна антропологія к. Леві-Стросса

Гуманізм підносить людину, але не пояснює її, – вважають структуралісти, – навпаки, ми маємо намір її пояснити. Це в першу чергу стосується діяльності французького вченого К. Леві-Стросса (1908 – 2009). Він застосував метод пошуку структур для аналізу культурного життя первісних племен. Клод Леві-Стросс народився у Брюсселі в 1908 р., але все життя прожив у Парижі. Залишивши юридичний факультет, він у 1931 році захистив диплом філософа. Потім прийшло захоплення антропологією. Інтерес до «примітивного» і далеко не ірраціонального світу зростав у мірі накопичення етнографічних даних. Спочатку при їх поясненні Леві-Стросс орієнтувався на ідеї функціоналізму, але невдовзі зрозумів їхню вузьку замкненість колом свідомих прагнень соціальних груп і став на інші позиції. Вона була обумовлена успіхами лінгвістики, яка зробила крок від усвідомлених мовних феноменів до підсвідомої інфраструктури мови. При цьому лінгвістика, взявши за основу аналіз зв’язків між окремими фонемами і ввівши поняття системи, стала спроможною проводити і строго наукове дослідження феноменів людського життя, і формулювання їхніх необхідних зв’язків між собою.

Безпосередньо Леві-Стросс вивчав феномен родинних стосунків в первісних суспільствах і він пише про те, що при їх вивчені опинився в ситуації, формально схожій з ситуацією лінгвіста-фонолога; як і фонеми, терміни родинності суть смислові елементи. Смисл виникає, коли вони інтегруються в систему. Системи родинності, як і фонологічні системи, формуються на дорефлексивній стадії розвитку свідомості. Спостереження у зовсім різних суспільствах, що мешкають у віддалених один від одного регіонах, форм родинності та правил одруження підводять до переконання, що спостережені феномени походять від гри загальних, але неявних законів. Отже, є прихована система відносин, яка спрямовує і структурує хаотичні, з першого погляду, феномени людського життя. Взяті разом ці відносини прихованої системи можна трактувати як вид мови та сукупність операцій, що гарантують певний тип комунікації. Отже стає очевидним, що Леві-Стросс побудував свою структуралістську концепцію на фундаменті не тільки лінгвістики, а й психоаналізу, особливо в тому його варіанті, який був розроблений К.-Г. Юнгом, саме через звернення до міфологічного мислення. «Якщо, як ми вважаємо, – писав Леві-Стросс, – непритомна (несвідома) розумова діяльність полягає в тому, щоб наділяти зміст формою і якщо ці форми в основному однакові для всіх типів мислення, давнього та сучасного, первісного та цивілізованого... – то необхідно і достатньо прийти до несвідомої (позасвідомої) структури, яка лежить в основі кожної соціальної настанови або звичаю, для того щоб віднайти принцип тлумачення, дійсний і для інших настанов та звичаїв...». Так неусвідомлені структури стали основним предметом досліджень Леві-Стросса. При цьому Леві-Стросс спирався на фройдівське розрізнення підсвідомого та несвідомого, а також на юнгівське поняття «колективного несвідомого». «Можна казати, що підсвідомість – це особистий словник, в якому кожен з нас записує лексику своєї особистості, і що несвідоме, організовуючи цей словник за своїми законами, надає йому значення і робить його мовою, зрозумілою нам самим та іншим людям (причому лише тією мірою, якою він організований за законами несвідомого)». Тяжіння етнографа і філософа Леві-Стросса до дослідження мовосимволічних форм і навіть, якщо можна так висловитися, «омовлення» всього життя (не так уже й балакучих, які здебільшого не мають писемності) первісних народів зовсім не випадкове. Висунення на перший план мови та свого роду «мовна редукція» (зведення таких, наприклад, соціальних феноменів як соціальні відносини, культурна творчість, мистецтво до мовосимволічних форм їх вираження) є ознакою часу. Мова, згідно з раннім Леві-Строссом, саме в XX ст. стає об’єктом інтенсивних досліджень, які привели до вражаючих і несподівано точних результатів. Він вважає, що зі всіх суспільних явищ, мабуть, тільки мова може піддаватися справжньому науковому дослідженню, яке пояснює спосіб її утворення та розглядає деякі напрями її подальшого розвитку. Отже, здійснюючи «мовну редукцію», структуралісти намагаються освоїти загальні індеферентні правила «людського духу», які структурують не тільки соціальні конфігурації, але й ментальні продукти (утворення людської свідомості).

Такі загальні елементарні структури мислення Леві-Стросс досліджує, аналізуючи «дике», первісне мислення, представлене у міфах. При цьому він не погоджується з іншим антропологом Люсьєном Леві-Брюлем, який підкреслював емоційний характер «примітивного» менталітету і заперечував раціональний. Насправді, стверджує Леві-Стросс, первісне мислення не менш логічне, ніж мислення цивілізованої людини, це підтверджують тотемічні класифікації і більш ніж раціональна каталогізація природних явищ. Строгу логіку виявляє Леві-Стросс і у стародавніх міфах, аналіз яких він дав у чотирьох томах «Міфології» («Тверде та м’яке», 1964 р.; Від меду до попелу», 1966 р.; «Походження гарних застільних манер», 1968 р.; «Оголена людина», 1972 р.). Не довільну фантазію, а логіко-формальну структуру, яка класифікує й осмислює події та явища людського буття, помітив Леві-Стросс у міфах. Він дуже скрупульозно відтворює глибинні структури міфів, їх кодування, «розташовуючи» коди на географічній, космологічній, соціологічній, техноекономічній «площинах». Виявив їх синтаксичну організацію та розподілив на кон’юнктивні (союзні) та опозитивні (протилежні) бінарні групи: герой і жертва, друг і ворог, батько й мати, тверде й м’яке, він групує міфи, які належать до різних суспільств та культур не за змістом, а згідно з системою аксіом і постулатів. Останні становлять «кращий з можливих кодексів, що надає смисл позасвідомому, внутрішньо властивому духу, суспільствам і культурам». Отже, логіка міфів «іманентна самій міфології, а міфоутворюючі схеми надають уяву про абсолютні об’єкти». Ми маємо намір, писав Леві-Стросс, показати «не те, що люди думають про міфи, а те, як міфи думають про людей без їх відома... І ще важливіше – це відсунутися від усього суб’єктивного, щоб зрозуміти, що міфи, в певному сенсі, обмінюються думками між собою». Невелика кількість простих принципів, які впроваджені до складного комплексу звичаїв та уподобань, з першого погляду абсурдних, дають у підсумку осмислену систему.

Таким чином, людський дух явно детерміновано міфічними структурами, вважає Леві-Стросс. З його точки зору, тотемізм, ритуали, міфи є різними проявами своєрідної несвідомісної структури, яка гармонійно поєднує в собі чуттєві та раціональні начала людського буття. Цю єдність втрачено сучасною європейською цивілізацією, але збережено на рівні первісного мислення. Структурні форми для Леві-Стросса – не просто і не тільки евристичні моделі, підкреплені досвідом. Вони по-справжньому онтологічні, оскільки постають як різноманітні продукти загального природженого психічного оснащення людства. Як антропологічні феномени, проілюстровані на різному матеріалі, вони не що інше, як інваріантні форми все того ж «людського духу», що неадекватно визначався у трансцендентальній філософії людської свідомості.

Структуралізм Леві-Стросса, за Полем Рікьором, це «кантіанство без трансцендентального суб’єкта». Позасвідоме (кантіанського, але не фройдистського типу), утворене категоріями, виступає у вигляді матриці для всіх інших структур. Структурна антропологія як методологічний напрямок у вивченні соціокультурних явищ традиційних суспільств спирається на такі основні принципи: 1) явище культури розглядається в єдності своїх внутрішніх і зовнішніх зв'язків; 2) явище культури аналізується як багаторівневе цілісне утворення; 3) дослідження явища проводиться в рамках конкретної культури. Тому історія позбавлена будь якого смислу, мети немає ні в неї, ні поза нею. Не люди, а позасвідомі структури, по суті, правлять в ній, декларовані людьми цілі – всього лише видимість. Говорити про прогрес, який в кінцевому рахунку направляє історію людства, також не має сенсу, бо в кожної «історичної зони» є свій шлях слідування і відмінна від інших «кодифікація того, що спочатку, а що потім». Інноваційні процеси в історії вельми сумнівні. Більш того, за Леві-Строссом, є «холодні суспільства», байдужі до еволюції, що зберігають умови життя незмінними, і є «гарячі суспільства» з мобільним способом життя. Симпатії французького вченого на боці першого: життя примітивних суспільств і людей, які не порушують гармонію з природою, більш вільне та автентичне, аніж життя людей цивілізованих.

Леві-Стросс та його однодумці становлять школу етнологічного структуралізму. Але Леві-Стросс завжди підкреслював, що етнологія не є ні окремою наукою, ні наукою новою: вона найдавніша і найзагальніша форма того, що ми називаємо гуманізмом. Оскільки через конкретний структурний аналіз внутрішньої логіки міфів, моделювання структур родинності первісних народів Леві-Стросс прокладав дорогу загальній філософії та методології структурного аналізу, то його послідовники вважали за необхідне застосовувати ідеї структуралізму до інших сфер гуманітарного знання. Для французького лікаря-психоаналітика Жана Лакана це були психологія та психіатрія.