2. Дж. Райл та Дж. Л. Остін – прагматика мовленнєвих актів

Джілберт Райл (1900 – 1976) і Дж. Л. Остін (1911 – 1960) – головні представники цієї течії аналітичної філософії. Саме Райл організує, разом з групою філософів, Оксфордську школу. «Поняття розуму» (The concept of mind), опублікований в 1949 p., це — найвідоміший твір Райла, де він ставить під сумнів міф про внутрішнє життя, а також і всю концепцію картезіанського типу, що приділяє стільки уваги мислячій субстанції, «res cogitans», внутрішньому світові суб’єктивності. Строго антиметафізичний, аналіз Райла виходить – як зазначає один з тогочасних критиків – у світ, «зроблений з об’єктів, які можна помацати і в яких немає нічого таємничого, причому кожен із них видимо функціонує у властивий йому спосіб». Райл доводить, що вся низка надуманих філософських проблем, які стосуються розуму, духовності, виникає з того, що людину уявляють собі в образі фантома або розуму, замкненого в машині (у тілі). Це сумнозвісна «догма фантома в машині», догма, пов’язана з дуалізмом породжує метафізику й онтологію. Для нього вони – прокляті дисципліни. «Вдаватися в онтологію – цьому настав кінець», – каже Райл. Але свій справжній золотий вік Оксфордська школа пережила з Дж. Л. Остіном. Померши 1960 p., y віці 48 років, Остін був у Оксфорді одним з найблискучіших представників тієї аналітичної філософії, вороже налаштованої до метафізичних спекуляцій, яка прагнула зрозуміти все багатство повсякденної мови. Прояснити складність реального – це, насамперед, присвятити себе аналізові можливостей повсякденного мовлення, скарбам звичайної мови. Звернувши на цю глибоко змістовну дорогу, Остін дійшов висновку, що мова – це мистецтво впливати на інших. Саме контекст дії висвітлює мовний акт.

Остін намагається прояснити смисл фундаментальних питань: хто говорить? для кого говорять? у чому полягають можливості та сила мови? Згідно з Остіном, коли я повідомляю про факт, я, в загальному випадку, прилучаюся до дії. Говорити – це діяти. Хоча Остін і не вживає термін «прагматика», можна сказати, що його теорія мовних актів має очевидний стосунок до поняття прагматики, визначеної, під дуже загальним кутом зору, як вивчення мови в її функції реалізувати дії.

Коли «акт висловлювання» має стосунок до відносин, які встановилися між співрозмовниками, Остін говорить про мовленнєві акти – вони означають те, що діялося в процесі розмови. Можна справді твердити, пише Остін, що ми послуговуємося мовою для наших досліджень, що ми використовуємо її в більшості випадків. Тому ми починаємо з того, що складаємо перелік усіх тих слів, які ми застосовуємо, всіх висловів, де зустрічаються ці слова. Істотно, щоб така вибірка була достатньо представницькою; крім того, для нас важливо брати для розгляду вибірку, яка мала б достатньо вузьке поле дії. Ось це для мене найістотніше: повний і докладний інвентар усього, що стосується теми, яку ми вивчаємо; і вибір, для початку, теми достатньо звуженої. Ми звичайно починаємо з того – і саме в цьому, я сказав би, специфіка нашого підходу, – що запитуємо себе, за яких обставин застосували б ми кожен вислів з тих, що їх ми інвентаризували. Ми маємо перед собою повний, але хаотичний список висловів усякого виду. В яких випадках ми використаємо той чи той? Іншими словами, багатство висловів, якими постачає нас мова, допомагає нам звернути свою увагу на розмаїття та багатство практичного досвіду. Мова править нам за посередника, який допомагає спостерігати живі явища, з яких складається наш досвід і які ми, без нього, навряд чи помітили б.

Отже мовленнєвий акт як комунікативний можна описати за допомогою термінів: когнітивна подія, ментальне виробництво людини. Він передбачає, що взаємини мовців здійснюються у площині трьох складових – загального контексту і ситуації мовлення, мови як коду та індивідуальних повідомлень як теми. Мовленнєвий акт долає межі когнітивної діяльності, оскільки містить у собі різні перцепції та апперцепції – візуальні, фонетичні, емотивні, неартикульовані конотації тощо. Звідси постає проблема складності експлікацій з процесу мовлення іманентних безпосередніх, тобто вбудованих у дорефлексивний життєвий світ мовців, смислів або навпаки навмисно закодованих цілей. Дж. Остін, як один із фундаторів теорії мовленнєвих актів, розробив методологічні рекомендації, необхідні задля порозуміння у спілкуванні.

Ми скоро відкриємо – як тільки пристосуємо своє мислення до цих речей – або принаймні дуже швидко сформулюємо гіпотезу, що нічого не відбувається без причини; що коли в мові існують два звороти, і ми схильні застосувати за певних обставин той або інший, то завжди в цій ситуації можна віднайти якусь річ, що пояснить наш вибір. Може статися, що вибір видається довільним: але дуже часто ми віддаємо очевидну перевагу одному мовному звороту перед іншим. І ми спираємося на гіпотезу, що, оскільки така перевага об’єктивно існує, то має бути щось таке в довколишній глобальній ситуації, що пояснило б, якби ми цю причину відкрили, чому в цьому випадку ми віддаємо перевагу одному мовному звороту, а в іншому випадку – іншому.

Однак, дуже скоро ми помічаємо, що в глобальній ситуації, де відбувається акт мови, міститься набагато більше фактів, явищ, груп, типів та видів явищ, аніж здавалося нам спочатку, коли ми намагалися пояснити вибір одного мовного звороту на перевагу іншому. Якщо наш список достатньо повний на початку, розмаїття виразів, які ми можемо застосувати, привертає нашу увагу до надзвичайної складності ситуацій, у яких доводиться нам розмовляти.

Отже аналітична філософія має справу зі словами, аби ліпше зрозуміти реальну дійсність; цим і пояснюється той факт, що головну увагу вона приділяє аналізу мови; дослідженню слів та вивченню змісту висловлювань стають засобами глобального пізнання всього сущого.