4. Балансова норма рентабельності

Цей метод є єдиним, у якому замість поняття грошового потоку використовуються балансові значення прибутку. Метод має чотири різні назви: балансова норма рентабельності, середня балансова рентабельність, рентабельність використаного капіталу, рентабельність інвестицій.

Розрахунок цієї величини здійснюють такими способами:

• середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на середній розмір використаного капіталу;

• середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на початкову величину залученого капіталу.

Переваги методу:

• розрахунок проводиться досить просто, а розмір коефіцієнта дається у відсотках, що легше сприймається;

• доцільність реалізації проекту визначається на основі підрахунку прибутку проекту;

Недоліки методу:

• відсутня єдина процедура розрахунку коефіцієнта (як обсягу прибутку, так і величини капіталу, які засто­совуватимуться у розрахунках);

• коефіцієнт розраховується у процентах і не враховує масштабу проекту;

• для розрахунку коефіцієнта використовується прибуток, а не грошовий потік, що є неправильною основою для прийняття рішення про доцільність інвестування;

• метод не враховує чинника часу;

• метод спрямований на підвищення балансового прибутку компанії, а не на підвищення вартості майна;

• метод не дає точної бази для прийняття рішення про доцільність реалізації проекту, він фактично може застосовуватися тільки при порівнянні кількох проектів для вибору кращого з них.

5. Індекс прибутковості (ІП) розраховується так:

І П = ЧСВ грошового потоку після початкового інвестування

Обсяг грошової інвестиції

Індекс прибутковості використовується в тому разі, коли в умовах обмежених фінансових ресурсів необхідно вибрати найоптимальніший проект із погляду збільшення вартості майна акціонерів.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:

• можливість у більшості випадків точно враховувати зростання вартості майна акціонерів;

• можливість враховувати чинник часу;

• легкість застосування фахівцями;

• використання для розрахунків показників усього грошового потоку проекту;

• можливість правильно вибрати об'єкти інвестування у разі обмеженості фінансових ресурсів підприємства;

• можливість використовувати при розрахунку ІП різні рівні вартості капіталу (відсотків).

Тема 11. Діяльність підприємства з іноземними інвестиціями

11.1. Сутність функціонування підприємств з іноземними інвестиціями

11.2. Порядок створення спільних підприємств

11.3. Гарантії уряду, що надаються СП

11.4. Ефективність функціонування підприємства з іноземним капіталом

11.1. Сутність функціонування підприємств з іноземними інвестиціями

Найбільш поширеною формою функціонування іноземного капіталу на території України як одна із форм господарювання за нових умов, що дає змогу залучити іноземний капітал в економі­ку, є спільні підприємства.

Спільне підприємство – це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, іноземні інвестиції в статутному фонді якого становлять не менше ніж 10%.

Сутність спільних підприємств полягає в тому, що вони базуються на спільному капіталі вітчизняних та іноземних партнерів, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів (прибутку) та ризиків. Спі­льні підприємства можуть утворюватись у третій країні декіль­кома іноземними компаніями. Метою цієї стратегії є проникнен­ня компаній на нові ринки з меншими витратами і ризиком, ніж у разі застосування інших інвестиційних методів.

У міжнародній економічній теорії спільні підприємства виді­ляють як один із найбільш розвинутих видів спільної підприєм­ницької діяльності, характерними особливостями якого є:

1. наяв­ність згоди про довготермінові цілі співробітництва;

2. об'єднання сторонами активів;

3. оцінка об'єднаних активів як капіталовкла­день обох сторін;

4. реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, незалежні від органів управління сторін;

5. участь обох сторін у прибутках та збитках, відповідно до вкладе­ного капіталу.

Спільні підприємства мають переваги порівняно з іншими ви­дами спільного підприємництва, оскільки забезпечується довготривалість угод, комплексність співробітництва, спільна відпові­дальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшується ризик, особливо політичний.

Загальною метою створення СП є поліпшення довгостро­кових перспектив одержання прибутку підприємством шля­хом реалізації угод про:

♦ спеціалізацію та кооперування виробництва;

♦ спорудження великих промислових та інших об'єктів, які потребують складного та дорогого устаткування, ве­ликих капіталовкладень;

♦ налагодження виробництва нових видів продукції (по­слуг);

♦ здійснення науково-технічного співробітництва, у тому числі спільного використання капіталів, ліцензій, тех­нологічного досвіду та знань.

Стимулом до заснування СП можуть бути чотири кате­горії мотивів:

а) правові:

♦ законодавча заборона створення філій іноземних ком­паній без участі в них місцевих партнерів та дис­кримінаційні дії уряду приймаючої країни;

♦ можливість отримати певні пільги з боку країни-реципієнта (наприклад, пільгове оподаткування для іно­земних фірм за участю місцевого партнера);

б) виробничі:

♦ можливість використати наявні переваги партнера, ко­ли інший партнер зазнає нестачу того чи іншого виду ресурсу, необхідного йому для прибуткової реалізації виробничого потенціалу (фінансові, трудові ресурси, сировинні матеріали, технології, патенти, управлінські кадри);

♦ бажання розширити зовнішньоекономічні операції та підвищити ефективність виробництва (наприклад, до­сягається економія на масштабах за рахунок зростання обсягів виробництва та збільшення оперативного роз­поділу накладних витрат);

в) ринкові:

♦ зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва та загостренням конкуренції на світово­му ринку. Об'єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Створю­ються більші можливості щодо підвищення якості і кон­курентоспроможності виробленої продукції та послуг;

♦ можливість для партнерів злити частки своїх виробни­чих потужностей, залишивши неторканою національну власність материнських компаній, що дає визначні політичні та пільгові переваги;

♦ досягнення більш повного задоволення потреб насе­лення країн у високоякісних товарах і послугах;

г) зменшення ризику:

♦ у тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера;

♦ можливість розподілу ризику. Найчастіше цим моти­вом керуються компанії, які здійснюють спільне підприємництво у сфері НДДКР, а також у тих галузях виробничої діяльності, що потребують великих первісних інвестицій і де кінцеві результати важкопередбачувані.

Залежно від ступеня зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мо­тивація і політика щодо спільних підприємств. Мотиви об'єднання можуть бути різними, але в їхній основі практично лежить одна з чотирьох стратегій, що обумовили виникнення спільного підприємництва (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

Стратегія і мотиви створення спільного підприємства

Стратегія	Мотиви
Підвищення ефективності виробництва	скорочення обсягу витрат капіталу при створенні нових потужностей і виробництв; підвищення ефективності діючого виробництва, маркетингу і збуту продукції; доступ до дешевших факторів виробництва (сировина, робоча сила); підвищення рентабельності за рахунок ощадливої витрати ресурсів у результаті використання нової технології й організації праці; спрощення обміну патентами, ліцензіями
Розширення операцій	проникнення на новий споживчий ринок; вступ у нову сферу діяльності; набуття нової виробничої бази або нових каналів збуту; розширення і диверсифікованість існуючого виробництва шляхом випуску нових товарів, виходу в інші сектори економіки.
Зменшення ризику	одержання необхідної інформації і додаткових інвестицій; розширення можливостей реалізації товарів, послуг за рахунок виходу на новий ринок; застосування вже раніше випробуваних методів виробництва, управління реалізацією
Розвиток за рахунок залучення інвестицій, технологій і кваліфікованих працівників	одержання додаткових коштів, капіталу; одержання нової технології; придбання управлінського досвіду; розширення експорту, замінювання імпорту; навчання і підготовка кваліфікованих кадрів; залучення кваліфікованих працівників.

Створення СП пов'язано з деякими недоліками:

♦ зіткнення інтересів партнерів.

♦ спільне підприємництво означає поєднання двох і більше корпоративних культур, які часто можуть бути до­сить різними.

♦ додаткові витрати на підготовку для початку спільної діяльності.

♦ витрати на комунікацію та координацію дій між парт­нерами.

♦ проблема розподілу контролю.

За чинним українським законодавством поняття «спільне підприємництво» та «підприємство з іноземними інвестиціями» в цілому еквівалентні. Останній термін має ширше тлумачення, оскільки стосується й підприємств з 100% іноземним капіталом.

Як правило, для спільних підприємств, які створюються та діють на території України, характерна різноманітність видів та сфер діяльності.

Процес створення спільних підприємств на території України досить динамічний. Перші спільні підприємства з'явились у 1877 р. У другій половині 90-х років їх кількість уже становить близь­ко 3000. Значно зросли не тільки масштаби діяльності спільних підприємств, а також спостерігалась їх диверсифікація. Основні галузі народного господарства, де діють дані підприємства, – це торгівля, сільське господарство, будівельна індустрія, транспорт і зв'язок, наука та освіта, харчова промисловість. Найбільшу акти­вність у створенні спільних підприємств виявили підприємці з Польщі, Росії, США, Угорщини, Чехії та Словакії. До процесу створення спільних підприємств практично включено всі регіони України. Проте територіальна концентрація їх нерівномірна. Від­носно розвинута інфраструктура, науково-технічний та кадровий потенціал, загальні соціально-економічні та ряд інших чинників сприяли утворенню спільних підприємств переважно у великих промислових регіонах: Київ, Одеська, Дніпропетровська, Доне­цька та Закарпатська області.