6.5.Способи здійснення міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки – це система організації та регулю­вання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які ви­никають на основі здійснення зовнішньоекономічної діяльності між державами, підприємствами та громадянами, що знаходяться на території різних країн.

Переважна частина розрахунків здійснюється безготівковим спо­собом шляхом записів на рахунках банків, тобто банки є основними посередниками в міжнародних розрахунках. З метою здійснення міжнародних розрахунків та валютних операцій комерційні банки рі­зних країн підтримують між собою кореспондентські зв'язки, встано­влюючи їх і між комерційними банками всередині окремих країн.

Існують різновиди кореспондентських відносин:

а) зі взаємним відкриттям кореспондентських рахунків;

б) з відкриттям рахунків в одному із банків;

в) без кореспондентських рахунків.

В останньому випадку іноземний банк називається кореспон­дентом без рахунка. З ним також здійснюються банківські опера­ції, але їх проводять по рахунках, відкритих в інших банках-кореспондентах даних комерційних банків.

Кореспондентські рахунки підрозділяються на рахунки «ностро» (рахунок даного комерційного банку в іноземному банківсь­кому інституті) та рахунки «лоро» (рахунок іноземного банку-кореспондента в даному комерційному банку). Для здійснення платежів за такими рахунками визначаються:

1)форма кореспондентських відносин (кореспондент з рахун­ком чи без рахунка);

2)валюта рахунків, що відкриваються та валюта, в якій будуть здійснюватись платежі;

3)форма розрахунків (акредитив, інкасо та ін.);

4)розмір процентної ставки;

5) встановлення валютного застереження;

6) право вільної конверсії залишку коштів на рахунках в іншу валюту;

7) порядок поновлення валютою відкритих рахунків;

8)список надходжень та платежів, які будуть здійснюватись по рахунках;

9)овердрафт, сума цього кредиту і порядок його погашення; 10) порядок та умови зарахувнаня коштів на рахунки та їх спи­сання;

11)право вільного перекладу залишків коштів за рахунками в інші країни; 12)комісійна винагорода та інші умови.

Після узгодження даних умов, кореспондентські відносини оформляються угодою чи обміном відповідними листами. Як правило, кореспондентські рахунки при міжнародних розрахун­ках відкриваються у вільноконвертованій валюті. У відповідності з домовленістю кошти з рахунків «ностро» та «лоро» можуть пе­реказуватись в інші банки даної країни та в банки третіх країн.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банку, як правило, підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах у відповідності зі структурою та стро­ками майбутніх платежів та проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

На стан міжнародних розрахунків впливають такі фактори:

• становище на товарних та грошових ринках;

• державні заходи регулювання міжнародних потоків товарів, послуг та капіталів;

• розбіжності в темпах інфляції в окремих країнах;

• стан платіжних балансів країн;

• умови зовнішньоторговельних контрактів;

• міжнародні правила та звичаї банківської практики;

• валютне законодавство та ін.

Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки. Вони вступають між собою у відносини, які пов'язані з рухом грошових коштів, товаросупровідних документів та опе­раційним оформленням платежів.

Правовою основою міжнародних розрахункових відносин ви­ступають міжнародні договори (платіжні угоди та міжнародні кон­венції, торговельні, кредитні та ін. договори); норми внутрішнього національного законодавства, а також суттєву роль відіграють сис­тематизовані та уніфіковані банківські звичаї і норми міжнародної банківської практики, які закріплені у відповідних конвенціях (по акредитиву, інкасо, вексельному обігу, банківських гарантіях та ін.).

Механізм міжнародних розрахунків включає:

1) способи платежу;

2) засоби платежу;

3) форми платежу.

Способи платежу визначають за моментом оплати товарів стосовно часу поставки. Виділяють три способи платежу:

1. Платіж готівкою – це ті форми оплати, які здійснюються в пор­ту упродовж часу від готовності товару до відправлення на адресу покупця, до моменту переходу до нього прав власності на даний то­вар. На практиці до даного періоду додається ще один місяць.

2. Авансовий платіж – передбачає виплату покупцем обумовле­них у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше під час і навіть до виконання замовлення. Авансовий платіж є гарантією того, що покупець не відмовиться від виконання угоди. Також аванс є формою кредитування продавця покупцем і може бути використаний для полегшення фінансування виготовлення товару. Аванс може бути надано не тільки в грошовій, але й у товарній формі, наприклад, у вигляді комплектуючих частин, необхідних для виготовлення то­вару. За видані аванси нараховуються відсотки на користь покупця за період від дня надання авансу до поставки товару.

3. Платіж у кредит передбачає здійснення розрахунків за угодою через певний час після поставки товару, тобто на основі наданого експортером імпортеру комерційного кредиту.

У світовій практиці на умовах готівкового платежу здійсню­ється закупівля сировини, палива, продовольства та товарів ши­рокого споживання, а на умовах кредиту – машин, обладнання та інших товарів з тривалим строком експлуатації.

До засобів платежу належать: готівка, чеки, векселі, інші цінні папери, банківський переказ (безготівковий платіж), кредитні ка­ртки і т. ін.

У практиці міжнародної торгівлі використовуються такі фор­ми міжнародних розрахунків: інкасо, акредитив, відкритий раху­нок, банківський переказ, аванс, чекова та вексельна форма, роз­рахунки шляхом телеграфних та поштових переказів.

Платежі, пов'язані з інкасовою та акредитивною угодами, вважаються документарними чи забезпеченими платежами. Всі інші платежі називаються недокументарними, незабезпеченими або чистими платежами.

Інкасо – це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розра­хункових документів належні клієнтові кошти від платника (ім­портера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера.

Учасниками інкасо є:

• замовник (експортер), який дає своєму банку замовлення на стягнення (інкасо);

• банк замовника, який отримав замовника на інкасо;

• банк інкасатор, будь-який банк за виключенням банку за­мовника, який здійснює проведення замовлення на інкасо (досить часто – це банк імпортера).

• банк-пред 'явник, той банк-інкасатор, який пред'являє доку­менти платнику.

• платник (імпортер).

Процес здійснення інкасової форми розрахунків представлено на рисунку 6.1.

1 – експортер відвантажує товари на адресу покупця відповідно до умов договору

2 – експортер готує та передає своєму банку пакет товаросупровідних документів та інкасове доручення

3 – перевіривши відповідність представлених документів перерахованим в інкасовому дорученні, банк-ремітент відсилає їх разом з інкасовим дорученням банку імпортера

4 – банк імпортера представляє отримані документи імпортеру

5 – інкасуючий банк отримує платіж від імпортера

6 – банк покупця перераховує суму платежу банку продавця

7 – банк-ремітент зараховує кошти на рахунок експортера.

Рис. 6.1. Схема інкасової форми розрахунків

Розрізняють просте (чисте) та документарне (комерційне) інкасо.

Просте (чисте) інкасо – це інкасо, при якому інкасуються лише фінансові (платіжні) документи, призначені для отримання платежів, без супроводження їх комерційними документами.

Документарне (комерційне) інкасо – при якому інкасуються фінансові (платіжні) документи, які супроводжуються комерцій­ними документами, а також інкасо тільки комерційних докумен­тів. Види документарного інкасо:

1) Б/Р – документи видаються платнику проти платежу;

2) Б/А – документи видаються проти акцепту векселя. Інколи практикуються видача документів імпорту без оплати, проти його письмового зобов’язання здійснити платежі в устано­влений період часу.

Широке розповсюдження в міжнародній торгівлі отримала ак­редитивна форма розрахунків.

Доку­ментарний акредитив – це угода, в силу якої банк-емітент, ді­ючи на прохання і у відповідності до інструкцій клієнта – наказодавця чи від свого імені повинен здійснити платіж третій особі чи його наказу (бенефіціару), чи оплатити (акцептувати) тратти, виставлені бенефіутаром, чи уповноважити інший банк здійснити такий платіж, оплатити і акцептувати тратти, чи негоціацію до­кументів, якщо дотримані всі умови акредитиву. (рис. 6.2.)

У документарному акредитиві беруть участь:

• імпортер (наказодавець), який звертається в банк з прохан­ням відкрити акредитив;

• банк-емітент, що відкриває акредитив;

• авізуючий банк, якому доручається оповістити експортера про відкриття на його користь акредитива та передати йому текст акредитива;

• бенефіатур – експортер, на користь якого відкрито акре­дитив.

9

6

4

1 – експортер відсилає імпортеру повідомлення про готовність товару до відванта­ження та просить виставити на його користь акредитив

2 – імпортер дає вказівку своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи в закордонному банку

3 – банк імпортера повідомляє банк експортера про відкриття акредитиву та від­правляє акредитивний лист, в якому вказуються умови акредитиву

4 – Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акреди­тиву та про умови акредитиву

5 – Експортер відвантажує на адресу покупця товари відповідно до умов договору

6 – Продавець передає банку-виконавцю товаросупроводжувальні документи

7 – Банк-виконавець перевіряє відповідність товаророзпорядчих документів умо­вам акредитиву і відсилає їх банку-емітенту

8 – Банк імпортера також перевіряє документи і потім перераховує відповідну суму коштів на кореспондентський рахунок банку-виконавцю

9 – Банк-виконавець зараховує валюту на рахунок бенефіціара

10 – Банк імпортера відправляє товаророзпорядчі документи разом з акредитивним листом імпортеру

11 – Імпортер, отримавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредити­ву та приймає для акцепту. У випадку відсутності будь-яких зауважень банк списує гроші з рахунка імпортера та відсилає останньому виписку.

Рис. 6.2. Схема розрахунків при доку­ментарному акредитиві.

Існує значна кількість різновидів акредитивів, які можна кла­сифікувати за певними ознаками (рис. 6.3.).

Рис. 6.3. Види акредитивів

Безвідкличний акредитив – тверде зобов'язання банку-емітента не змінювати і не анулювати акредитив без згоди заці­кавлених сторін.

Відкличний акредитив – акредитив, який може бути змінено чи анульовано в будь-який момент без попереднього повідом­лення бенефіціатора.

Револьверний акредитив – такий, що автоматично поновлюєть­ся на попередніх умовах після використання початкової суми і отримане виконуючим банком відшкодування. Так відбувається до­ти, поки не буде виплачено всю граничну суму акредитиву.

Трансферабельний акредитив – такий який за вказівкою бе­нефіціатора може бути переведено повністю чи частково іншим бенефіціаторам у країні останнього чи в іншу країну.

Покритий акредитив – такий при якому банк-емітент перека­зує валюту в сумі акредитиву, як правило, авізуючому банку. До інших форм покриття відносяться депозитні та блоковані рахун­ки, страхові депозити і т. ін.

Для експортера акредитивна форма розрахунків є найвигіднішою після авансового платежу.

Платежі по відкритому рахунку передбачають надання експор­тером імпортеру товаророзпорядчих документів та зарахування ім­портером належних експортеру грошових коштів на відкритий раху­нок у строки, передбачені угодою (щомісячно, щоквартально, за півріччями). Погашення заборго­ваності за відкритим рахунком здійснюється через банки, як правило, з використанням банківського переказу чи чеку. Відкритий рахунок, використовується при платежах між фірмами, що пов'язані тради­ційними торговельними відносинами (рис. 6.4).

1- Продавець відправляє товар на адресу покупця, збирає весь комплект докумен­тів і відправляє їх покупцеві поштою

2 - Покупець, отримавши товар і всі товаророзпорядчі документи, на протязі стро­ку, встановленого в контракті, здійснює платіж. Він направляє банку платіжне доручен­ня на переказ коштів на рахунок продавця чи виписує чек.

Рис. 6.4. Схема розрахунків по відкритому рахунку

Розрахунки за відкритим рахунком найбільш вигі­дні для імпортера, оскільки він здійснює подальшу оплату отриманих товарів, а процент за наданий кредит не справляється, відсутній ризик оплати непоставленого чи неприйнятого товару. Для експортера ця форма розрахунків найменш вигідна, оскільки не містить надійної га­рантії своєчасності платежу, уповільнює обіговість його капіталу, ін­коли викликає необхідність вдаватися до банківського кредиту.

Банківський переказ – це доручення переказодавця банку пе­ревести конкретну суму валюти на користь переказоотримувача. При здійсненні переказної операції керуються умовами, вказани­ми в платіжному дорученні. Платіжне доручення – це наказ од­ного банку іншому банку-кореспонденту про виплату конкретної суми валюти на прохання і за рахунок імпортера експортеру (на­приклад, проти пред'явлення ним комерційних, фінансових до­кументів чи розписки) з указанням, яким чином буде відшкодо­вана банку експортера виплачена ним сума (рис. 6.5).

1 – Укладання між експортером та імпортером зовнішньоторговельного контракту;

2 – Направлення експортером товару та товаророзпорядчих документів на адресу імпортера;

3 – Заява імпортера своєму банку на переказ коштів експортеру за закуплені товари;

4 – Переказ коштів імпортера із банку імпортера в банк експортера;

5 – Зарахування виручки експортеру за поставлені товари.

Рис.6.5. Схеми банківського переказу

В розрахунках за товарні поставки переказ у світовій практиці не отримав достатньо широкого застосування із-за виникаючих значних ризиків невиконання контракту.

Порівняння різних форм платежу дало змогу виявити, які з них найбільше відповідають інтересам експортера та імпортера (таблиця 6.2).

Таблиця 6.2