4. Міжнародні ярмарки і виставки

Ярмарок – це періодичний ринок, де зустрічаються покупець і продавець. Виникнення ярмарків відносять до епохи раннього феодалізму. Значні ярмарки були в минулому центрами міжнародного товарообігу і відігравали важливу роль у торгівлі. Вони сприяли виникненню бірж та аукціонів.

Ярмарки підрозділяються на місцеві, національні і міжнародні.

За характером виставлених експонатів розрізняють ярмарки універсальні і спеціалізовані.

Ярмарки набувають дедалі більшої ролі в міжнародних економічних відносинах, будучи одним із дійових засобів розширення міжнародної торгівлі, сприяння міжнародному науково-технічному обміну, установлення взаємовідносин між країнами.

До великих міжнародних ярмарків належать постійно діючі торговельні ярмарки в Нью-Йорку, Монреалі, Чикаго, Франкфурті-на-Майні, Ганновері, Мілані, Палермо, Парижі, Ліоні, Бордо, Марселі, Токіо, Осаке. У країнах Східної Європи виділяються ярмарки в Лейпцігу, Брно, Пловдиві, Белграді, Загребі. У країнах, що розвиваються, найвідоміші ярмарки в Тунісі, Касабланці, Дамаску, Алжирі, Тріполі.

Оскільки ярмарки, як правило, не публікують даних про укладені угоди, то важко судити про їх значення в міжнародній торгівлі.

Виставка – це публічна демонстрація досягнень у певній галузі економіки, науки, культури. Здебільшого торговельно-промислові виставки організуються з метою реклами товарів.

Організаторами торговельних ярмарків і виставок є торговельні палати, асоціації і федерації торговців і промисловців, державні і муніципальні органи, а також приватні підприємства.

Організатори створюють ярмаркові комітети або управління ярмарків, функціями яких є:

• розроблення положень про ярмарок і права участі в ньому;

• будівництво і технічне облаштування павільйонів;

• організація роботи щодо залучення іноземних учасників;

• підготовка готелів, ресторанів і кафе;

• забезпечення через урядові органи імпортних квот і валюти для учасників;

• вироблення правил митного огляду для ярмаркових вантажів;

• забезпечення пільгових тарифів для вантажів учасників ярмарків;

• надання для потреб ярмарків транспорту, реклами й інших засобів;

• організація протокольної і технічної служб, бюро перекладів, відпочинку і культурного обслуговування делегатів.

Питаннями регулювання діяльності ярмарків і виставок (складання загального розкладу роботи, ратифікація правових питань, вироблення загальних правил участі в їх роботі тощо) займаються Спілка міжнародних ярмарків, у якій беруть участь 50 держав, і Міжнародне бюро виставок, членом якого поряд із багатьма іншими державами є й Україна.

7.3. Торгові посередники у зед

До торгово-посередницьких фірм належать фірми, що юридично і господарські не залежать від виробника чи спожи­вача товару (сюди, звичайно, не входять філії або дочірні това­риства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, який створюється або як розходження між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.

Торгово-посередницькі операції – операції, пов'язані з купівлею і продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посе­редником на підставі угоди чи доручення.

Торгове посередництво – це перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка та укладання угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторсь­ких операцій; страхові операції; проведення рекламних за­ходів; технічне обслуговування.

Торгово-посередницькі операції можна розділити на чоти­ри види:

♦ з перепродажу;

♦ комісійні;

♦ агентські;

♦ брокерські.

Операції з перепродажу. Ці операції здійснюються торго­вим посередником від свого імені і за власні кошти. Тут торго­вий посередник виступає стороною договору як з експорте­ром, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з пере­продажу.

До першого виду належать операції, у яких торговий посе­редник виступає стосовно експортера як покупець. Він стає власником товару і може реалізувати його кому завгодно і за будь-якою ціною. Другий вид операцій – коли експортер і торговий посе­редник підписали договір про продаж товарів на певній тери­торії, конкретний термін та інші деталі встановлено у договорі.

Таким чином, посередництво відповідно до договору скла­дається в просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому торговець зобов'язаний дотримуватись визначених умов експортера.

Комісійні операції. Ці операції здійснюються однією сто­роною (комісіонером) за дорученням іншої сторони (комітен­та) угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємини ре­гулюються договором. Комітент залишається до кінця власни­ком товару. Комісіонер же не купує товар (він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони (покупця) сторо­ною договору є комісіонер, а комітента він може і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різни­цю між ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.

Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспро­можність третіх осіб. Проте іноді в комісійний договір вклю­чається умова про поруку комісіонера за виконання угоди по­купцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова на­зивається делькредере. У договорі вказується при цьому ціна (максимальна чи мінімальна), а також термін передачі грошей комісіонером комітентові.

Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на покупку в країні експортера товарів, то воно називається індентом. Воно може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що купити, чи відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.

Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить кон­сигнантові, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується у випадку слабкого освоєння ринку або при постачанні нових товарів чи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений.

Це зручна форма торгівлі, яка дає можливість ознайоми­тися з товаром і вибрати необхідне.

Агентські операції. Це операції з доручення однієї сторо­ни, що називається принципалом, іншій стороні, яка зветься агентом, укладання юридичних угод за рахунок та від імені принципала (комісіонер діє від свого імені) на певній тери­торії. Незалежність агента виявляється в тому, що він не пере­буває в трудових відносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юри­дичною особою, яка зареєстрована у торговому реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам стороною не виступає, тобто кон­тракт про купівлю не укладає. (Термінологія, застосовувана до таких посередників, різноманітна: в Англії і США – це агент і принципал, у ФРН, Японії – торговий представник, у Скан­динавських країнах – агент і підприємець, у Латинській Аме­риці – повірник і довіритель).

Брокерські операції. Це встановлення через посередника-брокера контактів між продавцем і покупцем (а також між страхувальником та страхувальником, судновласником і фрахтівником). Брокер не є стороною в договорі, а використо­вується лише для інформування двох сторін, що беруть на се­бе зобов'язання за угодою. На відміну від агента, він не пере­буває в договірних стосунках зі сторонами, а діє на підставі ок­ремих доручень.

Крім головної функції – знайти покупця для продавця або навпаки, продавця для покупця – брокер певно визначені до­даткові функції. Зокрема, він здійснює:

♦ контроль за виконанням контракту і пред'явленням рекламацій;

♦ іноді бере на себе обов'язки делькредере;

♦ добір партії товару визначеного асортименту;

♦ збирання інформації про стан ринку.

Брокер одержує винагороду, яка називається брокередж. Розмір цієї винагороди при товарних операціях коливається від 0,25 до 2-3%.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони чи приймати від іншої сторони комісію, за винятком випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді посередниками можуть бути два брокери – один за дорученням продавця, другий – за до­рученням покупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржового чи аукціонного.

Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізня­ють такі види торгово-посередницьких фірм:

♦ торгові;

♦ комісійні;

♦ агентські;

♦ брокерські;

♦ фектори.

Торгові фірми найчастіше здійснюють операції власним коштом і від свого імені. Вони, як правило, підтримують три­валі відносини з постачальниками.

Види торгових фірм:

♦ торгові доми закуповують товари у виробників або ку­пують за кордоном і продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;

♦ експортні фірми закуповують товар на внутрішньому ринку і перепродають за кордоном, іноді виконуючи й комісійні доручення. Вони бувають спеціалізовані, тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні – широка номенклату­ра товарів;

♦ імпортні фірми закуповують власним коштом за кордо­ном товари і продають на внутрішньому ринку. Вони звичай­но мають великі склади з товарами і спеціалізуються на закупівлі одного сорту товарів, зазвичай сировинних чи продо­вольчих; здійснюють операції з сортування, пакування; мають великий досвід, що надає їм можливість конкурувати з інши­ми фірмами. Ці фірми купують товари або в експортерів, або на біржах і аукціонах. Зараз широко розповсюджені імпортні фірми, які торгують машинами й устаткуванням. Вони беруть на себе технічне обслуговування і, як правило, мають широку мережу дилерів – дрібних торговців;

♦ оптові фірми виступають посередниками між промис­ловими підприємствами та роздрібними торговими фірмами. Вони закуповують власним коштом товари за кордоном вели­кими партіями і реалізують окремим споживачам меншими партіями, одержуючи прибуток за рахунок різниці в ціні. Про­вести межу між оптовою й імпортною фірмою важко. Але оп­това фірма закуповує товари не тільки в експортера, а й това­ри вітчизняного виробництва і просуває їх у власну роздрібну мережу;

♦ роздрібні фірми самі здійснюють операції з імпорту й експорту, не використовуючи послуги великих оптових фірм. Вони мають широку мережу своїх магазинів, філій;

♦ дистриб'ютори – це фірми в США, Англії й в інших Країнах, які здійснюють переважно імпортні операції та висту­пають торговцями за договором. Вони займаються продажем лише певного кола товарів;

♦ стокісти – фірми, що знаходяться в країні імпортера і виконують в основному консигнаційні операції.

Комісійні фірми, їх основні види:

♦ комісійні експортні фірми – представники продавця або покупця. Відповідають за: своєчасність постачання то­варів; транспортування; документальне оформлення угоди; страхування; технічне обслуговування. Можуть виконувати й обов'язки типу інденту. Різновид таких фірм – конфірмаційні доми, що беруть на себе ризик по кредитах, що їх вони від імені виробника надають покупцю;

♦ комісійні імпортні фірми – представники покупців своєї країни. Вони розміщають замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того, можуть надавати й інші послуги – досліджувати кон'юнктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням товару і т.п.

Агентські фірми тривалий час підтримують тісний кон­такт із принципалом. Вони поділяються на експортних і закор­донних агентів.

Брокерські фірми одержали найбільший розвиток в Англії. Це великі компанії, фахівці цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв'язки з великими банка­ми, що надає можливість їм іноді фінансувати угоди (у заста­ву під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію, випу­скаючи низку бюлетенів.

Фектори – торгові посередники, які виконують широке коло посередницьких обов'язків від імені експортера: експор­тують продукцію; фінансують експортні операції, платять аванс виробнику, видають кредити покупцю, страхують. Зви­чайно вони беруть участь у торгівлі текстилем, шкірою, лісом. Таких фірм багато в США, Канаді, Англії.

Таким чином, у міжнародній торговій практиці вироблено досить чіткий механізм організації експортно-імпортних опе­рацій, що здійснюються або безпосередньо фірмами-виробниками, або торговими посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.