3.2. Зовнішньоекономічна політика держави
Зовнішньоекономічна політика держави – це цілеспрямована діяльність держави по формуванню і використанню зовнішньоекономічних зв'язків для зміцнення свого потенціалу (політичного, економічного, соціального, екологічного) і ефективної участі у світовій економіці
Зовнішньоекономічна політика держави багато в чому залежить від стану її платіжного балансу і базується на таких принципах:
1) перехід суб'єктів господарювання від разових зовнішньоекономічних угод до постійних економічних зв'язків;
2) орієнтація зовнішньоекономічної діяльності на довгострокову перспективу;
3) захист ринку і стимулювання економіки;
4) поділ функцій зовнішньоекономічної політики між державою в цілому й окремими суб'єктами господарювання;
5) розгляд зовнішньоекономічної політики як важливої складової частини всієї зовнішньої політики.
Головним завданням зовнішньої політики є створення сприятливих умов на світовому ринку для експортерів та активізації ефективних зовнішньоекономічних зв'язків.
Зовнішньоекономічна політика має часовий і просторовий аспекти.
Часовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по формуванню і використанню зовнішньоекономічних зв'язків на сучасний момент і на тривалий період. Тому зовнішньоекономічна політика включає поточну і довгострокову політику. Поточна зовнішньоекономічна політика полягає в оперативному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Довгострокова зовнішньоекономічна політика спрямована насамперед на вирішення великомасштабних зовнішньоекономічних завдань, що потребують великих витрат часу і капіталу.
Просторовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по основних напрямках впливу на світову і вітчизняну економіку. За цією ознакою до складу зовнішньоекономічної політики держави входять зовнішньоторговельна, зовнішньоінвестиційна, валютна і митна політики (рис.3.1).
Зовнішньоторговельна політика встановлює і регулює відносини з іноземними державами в галузі зовнішньоторговельної діяльності, що охоплюють міжнародний обмін товарами (роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності). Ці відносини будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й зобов'язань, що витікають із міжнародних договорів. Зовнішньоторговельна політика поділяється на експортну та імпортну політики.
Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на реалізацію конкурентоспроможних товарів на світовому ринку і стимулювання їх виробництва. Для стимулювання експортоспроможних виробництв використовуються державні закони, бюджетне фінансування, кредити, фінансування НДДКР тощо.
Рис. 3.1Структура зовнішньоекономічної політики
Імпортна зовнішньоторговельна політика спрямована на регулювання ввезення іноземних товарів (робіт, послуг). Інструментом такого регулювання є пряме обмеження імпорту з метою захисту вітчизняної економіки. Для цього використовуються ліцензування і контингентування імпорту, антидемпінгові й компенсаційні мита, система мінімальних імпортних цін. Адміністративні формальності прямо не направлені на обмеження імпорту, проте їх дія обмежує зовнішню торгівлю. До них належать митні формальності, санітарні і ветеринарні норми, технічні стандарти і норми.
Імпортна зовнішньоторговельна політика враховує роль імпорту у вітчизняній економіці. Ця роль визначається двома моментами:
1) імпорт як традиційне джерело митних прибутків держави;
2) імпорт як антимонопольний важіль і елемент виробництва, що утворює конкурентоспроможність вітчизняного товару.
Зовнішньоінвестиційна політика являє собою комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави і регулювання вивозу інвестицій за кордон. Вона містить у собі як політику імпорту іноземних інвестицій, так і політику експорту вітчизняних інвестицій.
Політика імпорту іноземних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:
• збільшення обсягу вітчизняного виробництва товарів і послуг на рівні міжнародних стандартів;
• залучення передової технології, досвіду, ноу-хау тощо;
• збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безробіття;
• збільшення сукупного суспільного і національного доходу.
Політика експорту вітчизняних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:
• просування експортних товарів (послуг) на закордонні ринки;
• розвиток закордонного виробництва для отримання прибутків або для забезпечення гарантованого постачання на ринок імпортних товарів;
• зміцнення банківської сфери і підвищення ефективності валютних операцій;
• зміцнення страхової системи і збільшення активності страхового
бізнесу.
Валютна політика - це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Зміст валютної політики багатогранний і включає опрацювання основних напрямків формування та використання валютних коштів, розробку заходів, спрямованих на ефективне використання цих коштів.
Сферою дії валютної політики є валютний ринок, ринок дорогоцінних металів.
Поточна валютна політика поділяється на дисконтну і девізну політики. До валютної політики також належать валютне субсидування і диверсифікація валютних резервів. Завданням поточної валютної політики є забезпечення платіжних балансів.
Валютна дисконтна політика є системою економічних і організаційних заходів по використанню дисконтної ставки відсотка для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань, орієнтованих на коригування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси, міграції короткострокових інвестицій.
Валютна девізна політика - система регулювання валютного курсу купівлею і продажем валюти за допомогою валютної інтервенції і валютних обмежень. Валютна інтервенція - це цільова операція НБУ з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними рамками його підвищення або зниження. Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових, організаційних засобів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом.
Довгострокова валютна політика охоплює довгострокові засоби структурного характеру по зміні валютного механізму. Основними методами довгострокової валютної політики є міждержавні переговори й угоди насамперед у межах МВФ, а також на регіональному рівні (Європейський фонд валютного співробітництва тощо). Засобами довгострокової валютної політики є механізм валютних розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота, резервної валюти, міжнародних платіжних засобів тощо.
Митна політика є складовою частиною внутрішньої і зовнішньої політики держави. Її метою є забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних задач щодо захисту вітчизняного ринку і стимулювання розвитку економіки. Митна політика є частиною митної справи, основи якої визначені Митним кодексом.