1.3. Розвиток логістики

Розвиток логістики і формування логістичних систем має свої етапи і стадії, послідовність яких залежить від стану ринку і ступеня розвитку ринкових відносин в економіці.

Під етапами розвитку логістики мається на увазі рівень теоретичних розробок і принципова реалізація їх на практиці в процесі удосконалювання ринкових відносин і впливу науково-технічного прогресу.

Як уже відзначалося, цивільне використання логістики в економічно розвитих країнах почалося наприкінці 50-х рр. У період до і після закінчення Другої світової війни для західних країн був характерний ринок, тип якого можна визначити як ринок продавця.

Попит перевищував пропозицію. Весь обсяг виробленої продукції цілком споживався. Кризи надвиробництва, що случаються періодично, були викликані, як правило, не повним задоволенням потреб у тій чи іншій продукції, а зниженням купівельної здатності споживачів, монополізацією економіки і неефективним державним регулюванням на макрорівні.

До початку 60-х рр. багато чого змінилося. У США, Японії і країнах Західної Європи розвиток продуктивних сил суспільства привів до ситуації, коли сукупний обсяг пропонованої виробниками продукції перевищив попит. Почав формуватися ринок покупця. У результаті введення в ряді країн антимонопольного законодавства набули змін не тільки ринкові відношення, але і конкуренція товаровиробників і посередників.

По-перше, вона зросла і загострилася в результаті збільшення числа самих виробників, посередників і рости обсягів виробництва.

По-друге, конкуренція набула цивілізованого характеру, сутність якого виявляється не в придушенні собі подібних насильницькими методами чи за допомогою цінових воєн, а у використанні високоефективних технологій і концепцій управління для досягнення найкращих результатів у виробничо-господарській діяльності.

Щоб задовольнити потреби споживача з мінімальними витратами і у той же час підтримувати на відповідному рівні товарне виробництво, виникла необхідність застосовувати різноманітні моделі організації матеріально-технічного забезпечення, виробництва, розподілу і збуту. У цей період і була затребувана логістика як ефективне знаряддя в процесі організації і керування господарською діяльністю економічних структур. Особливо загострилася потреба налагодити управління фізичним переміщенням матеріальних ресурсів. Логістика в умовах ринку того часу знаходилася на першому етапі свого розвитку. На цьому етапі активно здійснювалася інтеграція складського і транспортного господарства. Зміцнювалася координація використання елементів допоміжної інфраструктури. Транспорт і склад, традиційно зв'язані лише окремими операціями (навантаження, розвантаження), починають здобувати тісні взаємозалежні зв'язки [23].

На другому етапі (80-і рр.) до узгодження процесів транспортування, переробки, складування і збереження матеріальних ресурсів підключається планування й оперативне керування матеріальними й інформаційними потоками в основному виробництві. Це сприяло підвищенню якості обслуговування покупців за рахунок своєчасності виконання замовлень і поліпшення використання устаткування. На даному етапі розвитку логістики велику роль зіграло накопичення і поширення досвіду японських промислових підприємств, у першу чергу в області автомобілебудування.

На сьогоднішній день розвиток ринкової економіки і науково-технічного прогресу вивело логістику на новий рівень, що відповідає третьому етапу. Процеси оптимізації матеріально-технічного забезпечення, виробництва, розподілу і збуту здійснюються на принципах математичної логістики.

У структурі і виробничо-господарській діяльності підприємств також відбулися істотні зміни. По-перше, на макро- і мікрорівні обсяги перевезень матеріальних ресурсів, що обчислюються в тонно-кілометрах, стрімко ростуть. По-друге, відзначена характерна риса, що полягає в тому, що відстані перевезень збільшуються, швидше, ніж тоннаж. Наприклад, у Німеччині середнє транспортне плече автомобільних перевезень у 50-х рр. було 125 км. В даний час воно вже перевищує 220 км.

Транспортна система і її пропускна здатність відіграють найважливішу роль у виробничо-господарській діяльності підприємств. Це підтверджується спостереженнями за співвідношенням маси продукції, що знаходиться в шляху і на складі, з тієї, котра включена безпосередньо у виробничий процес. Ці спостереження є однієї з причин того, що найбільше економічно розвиті країни впритул підійшли вже до четвертого етапу розвитку логістики. Сутність цього етапу полягає в тому, щоб здійснити ефективне наскрізне керування не тільки матеріальними і супутніми їм інформаційними, але і грошовими, енергетичними й іншими потоками у всіх областях і на всіх рівнях економіки.

Для оцінки застосування логістики на локальному рівні користаються поняттям «стадії логістики». Стадії розвитку логістики — це готовність, ступінь залучення логістики для рішення практичних задач в економічних структурах.

На мікрорівні розрізняють чотири стадії розвитку логістики. .

Перша стадія характеризується нерегулярною організацією і добовим плануванням логістики. Господарські організації здійснюють централізацію транспортування матеріальних ресурсів і готової продукції як по внутрішнім, так і по зовнішнім перевезеннях.

На другій стадії на додаток до вищевказаних функцій здійснюється централізоване обслуговування споживачів і обробку замовлень. До цієї групи господарських структур відносили близько 20% фірм і підприємств. Потрібно відзначити, що питанням логістики на цій стадії також приділяється недостатньо уваги.

Третя стадія розвитку логістики відрізняється від попередніх тим, що на фірмах крім уже перерахованих функцій здійснюється прогнозування збуту, реалізується комплекс маркетингових заходів. Планування виробничих і логістичних процесів виробляється на місячний період, активно використовуються елементи макрологістики.

На четвертій, найвищій стадії знаходилися лише 5% респондентів. Цей рівень характеризується впровадженням інтегрованих маркетингових і логістичних систем, що охоплюють весь процес відтворення — від одержання замовлення до доставки продукції кінцевим споживачам. На фірмах і в компаніях цієї групи розробляються довгострокові плани матеріально-технічного забезпечення і збуту (на рік і більш). Проводиться велика робота з вивчення кон'юнктури ринку і природи купівельного попиту.

На основі наявних даних і з огляду на сучасні тенденції розвитку економіки, очікується, що на початку третього тисячоріччя велика частина товаровиробників і особливо посередників Західної Європи, Північної Америки і Далекосхідного регіону буде мати логістичні системи третьої і четвертої стадії розвитку.

До даного моменту часу основне виробництво по технічних і технологічних показниках випереджало рівень розвитку інфраструктури. Механізація й автоматизація виробництва дійшла до такого ступеню, що виникли потреби в створенні автоматизованих виробничих систем. Інтеграція керування транспортно-складських робіт з виробництвом, їх технічне і технологічне переозброєння, автоматизація і комп'ютеризація ведуть до того, що:

• скорочується тривалість виробничого циклу на 50-70%;

• виникає великий виграш у часі. Період підготовки виробництва може бути скорочений на 70—90%;

• знижуються накладні витрати на 30-50%, а загальні витрати виробництва — до 50%;

• у десятки разів зменшується кількість бракованих виробів.

Значний ефект досягається за рахунок скорочення запасів. Виявлено, що запаси в середньому відволікають від 10 до 50% вартості активів підприємств. Якщо взяти до уваги, що ці активи відносяться до оборотної частини капіталу, то стає очевидним мала ефективність традиційних підходів до подальшого удосконалювання процесів звертання і виробництва. Підприємства і фірми, що використовують логістичну концепцію по управлінню потоковими процесами, домагаються несподіваних на перший погляд результатів. Поза тим що розмір запасів і незавершеного будівництва вдається знизити на 50-95%, на 40-70% скорочується потреба підприємств у виробничих площах.

Логістичний підхід по керуванню матеріальними й інформаційними потоками і відповідно організація транспортно-складських і виробничих процесів вимагають серйозного технічного і технологічного переоснащення не тільки основного виробництва, але і всієї інфраструктури. Кількість і якість перетворень у виробничо-господарській діяльності настільки великі, що в сукупності вони створюють передумови для переходу обох тісно зв'язаних сфер — виробництва і обігу — на нову, більш високу стадію людино-машинних систем. Ця стадія одержала назву інфраіндустрія.

Відмітною ознакою інфраіндустрії є наявність високорозвиненої інфраструктури, побудованої і функціонуючої за принципом гнучких виробництв. Інфраіндустрія являє собою систему споруджень, машин і технологій транспортно-складських робіт, інтегрованих в основне виробництво. По суті це створення гнучких производственно-логістичних систем (ГПЛС).