§7. Держави, які існували на

території сучасної України

Історія державності на території України складна і суперечлива. На території нашої Батьківщини в різні часи виникали, існували і занепадали різні держави. Першими на шлях державотворення вступили у середині І тис. до н. е.кочові племена північного Причорномор'я - кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни. Традиції та досвід державного життя на ці території були принесені греками-переселенцями, що в VII - V ст. до н.e. заснували міста-держави (поліси) Тір, Ольвію, Херсонес, Понтікапей.

Державність у східних слов'ян. На рубежі IV - V ст. у східних слов'ян відбувається процес розпаду первісного суспільства, виникнення державних форм організації суспільного життя. Найбільш відомим племінним союзом цього часу був антський племінний союз. Економічне і політичне зближення східних слов'ян на рубежі VIII - IX ст. призвело до широких політичних об'єднань навколо Києва та Новгорода, а згодом їх зліття в єдину державу Київську Русь, яка проіснувала до середини XIII ст. у формі федерації східнослов'янських племен, а згодом, внаслідок татарської навали і політичної роздробленості, набула ознак союзницьких відносин. Державно-правові структури Київської Русі характеризувались становленням влади удільних князів, які перебували у певній васальній залежності від Великого Київського князя, але прагнули набути якомога більше свободи. Влада князів дещо обмежувалась боярами та верхівкою княжих дружинників. Рабство в Київській Русі не набуло поширення, переважну частину населення становили селяни; в господарстві застосовувалось общинне землеволодіння.

На рубежі XII — XIII ст. вирізняються певні політичні центри, які продовжили традиції державотворення. У південно-західній частині

35

Київської Русі таким центром стало Галицько-Волинське князівство, яке проіснувало до середини XIV ст.. Західні держави, скориставшись занепадом цього князівства, захопили історичні східнослов'янські землі.

Литовсько-руська держава (XIV ст. - 1569). Частина руських князівств увійшли до Великого князівства Литовського. Колишні удільні князі в основному зберігали свою владу та систему управління, продовжувала діяти "Руська правда" та Звичаєве право. Проте князі вважались залежними від Великого князя Литовського. Православна релігія стала пануючою по всій Литві. Литва значною мірою перейняла давньоруську письменність і культуру

Річ Посполита і землі України (1569-1648). Політичне зближення Литви та Польщі завершилося утворенням Польсько-Литовської держави та включенням земель південно-західної Русі до складу Польської корони. На українських землях запроваджується польська адміністрація, права місцевого населення обмежуються, відбувається процес закріпачення селян, експансія католицької церкви. Така політика колонізації та асиміляції українства викликала соціальний і духовний протест українського народу.

Запорізька Січ і Гетьманщина (XVI - друга половина XVIII ст.). Військова демократія на Запоріжжі та Гетьманська держава, яка з початку XVIII ст. перетворюється на політико-адміністративну автономію українських земель у складі Росії.

Державність в Україні (1917-1991 рр.). Відновлення української державності в цей час було пов'язане з розгортанням національно-визвольної революції в Україні, результатом якої були утворення УНР (1917-1918), гетьманату П. Скоропадського (1918), Західно­української Народної республіки (1918-1919), Директорії (1918-1920). У 1919—1920 рр. на території України тимчасово Існували також військові режими.

У 1918 - на початку 1920 р. на значній території України встановлюється військова диктатура, ідеологічною основою якої була так звана "біла ідея" (від символу "законного, монархічного правопорядку" - білого кольору). Провідну роль в цьому режимі відігравав генерал Добровольчої армії - А. Денікін, українець за походженням. Центром Денікінського режиму став Катеринодар (Дніпропетровськ).

Денікін мав своїх представників при уряді гетьмана П. Скоропадського. Після падіння гетьманського режиму значна частина офіцерів та чиновників з оточення П. Скоропадського з*

36

перейшла до А. Денікіна. Найвищим органом цивільного управління при командуванні Добровольчої армії була "особлива нарада". У 1919 р. були створені Харківська, Київська і Новоросійська області, які очолювалися генерал-губернаторами. Вирішення "українського питання" відкладалося до "встановлення громадянського миру".

У квітні-листопаді 1920 р. на Півдні України було встановлено режим генерала П. Врангеля, який склався після провалу наступу на Москву військ генерала А. Денікіна і зречення ним влади на користь генерала П. Врангеля. Врангель сформував так званий Уряд Півдня Росії, основною метою якого була реставрація імперії у вигляді федерації. Цей уряд видав "Закон про землю", в якому передбачалася передача селянам поміщицьких земель за викуп, обіцяв робітникам захист від підприємців, прагнув відновити волосні думи й управи та селянські громади. У Севастополі було створено політичний центр, завдання якого полягало у сприянні об'єднанню різнорідних політичних сил для боротьби з більшовиками та побудови "...правової України" на загальноросійських федеративних засадах.

37

ТЕМАЗ. ПРАВО