§140. Робочий час і його види

У правовому розумінні поняття робочого часу характеризується як норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки відповідно до закону і правил внутрішнього трудового розпорядку.

Серед показників, що характеризують продуктивність та якість праці, важливе значення має тривалість робочого часу і часу відпочинку від роботи, тривалість щорічних відпусток. Обмеження тривалості робочого часу К. Маркс називав "...попередньою умовою, без якої всі дальші спроби поліпшення становища робітників та їх визволення приречені на невдачу" і пропонував у законодавчому порядку обмежити робочий день вісьмома годинами. Обґрунтована К. Марксом вимога восьмигодинного робочого дня знайшла відображення в законодавстві України. Скорочення тривалості робочого часу було і залишається одним з головних завдань держави.

Тривалість робочого часу є, по суті, нормою праці, яка водночас відіграє роль регулятора охорони здоров'я і життя працівника.

Законодавство про працю розрізняє такі види робочого дня і робочого тижня: нормальний робочий день і тиждень; неповний робочий день і тиждень; ненормований робочий день. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати норму тривалості робочого часу працівників меншу ніж 40 годин на тиждень.

Для працівників встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. На підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати семи годин при тижневій нормі 40 годин, шести годин - при тижневій нормі 36 години і чотирьох годин — при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою.

287

Скорочена тривалість робочого часу. Законодавство про працю, встановлюючи тривалість робочого часу, завжди враховує умови праці, професію, вік працівників та інші особливості, що мають для цього значення. Так, скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень; для учнів, які працюють протягом року у вільний від навчання час (вона не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченого для осіб відповідного віку), - не більше 12 годин на тиждень; для працівників, зайнятих на роботах, пов'язаних зі шкідливими умовами праці, - не більше 3 6 годин на тиждень. Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників - науковців, науково-педагогічних працівників, викладачів середніх спеціальних навчальних закладів, учителів усіх загальноосвітніх шкіл, вихователів і викладачів музики дошкільних закладів, медичних та інших працівників.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу, наприклад у зв'язку зі шкідливими умовами праці. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною у тих випадках, коли це необхідно за умов виробництва, зокрема на безперервних виробництвах.

Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати п'яти годин.

Неповний робочий час. За угодою між працівником і власником може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язані встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадитися

288

пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника (тривалості щорічної відпустки, врахування трудового стажу, допомоги по соціальному страхуванню тощо).

У використанні робочого часу важливе значення має режим робочого часу. Він залежить від характеру виробництва, тривалості робочого часу, конкретних умов діяльності виробництва, роботи громадського транспорту тощо. Режим робочого часу, тобто час початку і закінчення щоденної роботи (зміни), визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства, установи, організації та графіками змінності.

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. На безперервних роботах забороняється залишати роботу до приходу змінного працівника. У випадках нез'явлення змінного працівника робітник чи службовець заявляє про це старшому по роботі, який зобов'язаний негайно вжити заходів.

Ненормованийробочийдень.Поряд з нормованим робочим днем на практиці застосовується ненормований, тобто понад встановлений нормальний або скорочений, робочий день без додаткової оплати. Як компенсація за можливі переробітки понад встановлений робочий час працівнику надається додаткова відпустка, розмір якої встановлюється колективним і трудовим договором.

Ненормований робочий день можна встановити лише для певних категорій працівників:

• адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу;

• осіб, праця яких не піддається обліку в часі (консультанти, агенти, інструктори тощо);

• осіб, робочий час яких за характером роботи подрібнюється на частини невизначеної тривалості.

Надурочні роботи. Надурочними вважаються роботи, які працівник виконує за розпорядженням власника та з дозволу профспілкового комітету і тривалість яких перевищує встановлену тривалість робочого дня.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, зокрема у разі проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії, проведення суспільно необхідних

289

робіт з водопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, необхідності продовження роботи у разі нез'явлення працівника, який заступає, коли робота не припускає перерви та ряді інших випадків тощо.

Законодавство забороняє залучати до надурочних робіт пені категорії працівників, зокрема, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Чергування. На підприємствах, в установах, організаціях іноді можуть встановлюватися, як виняток і тільки за погодженням з профспілковим комітетом, чергування, при яких вирішуються невідкладні організаційні та інші питання, що не входять у коло службових обов'язків працівників на підприємстві, в установі, організації. Чергування здійснюється після закінчення робочого дня або у вихідні та святкові дні. Чергування у вихідні та святкові дні компенсується наданням працівникові протягом найближчих 10 днів відгулу тієї ж тривалості, що й чергування. Певні категорії осіб не можуть залучатися до чергування: матері, що мають дітей віком до 12 років, і вагітні жінки тощо.