§119. Цивільно-правова відповідальність. Делікт

Цивільно-правова відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності, суть якої полягає у примусовому впливі на порушни­ка цивільних прав і обов'язків шляхом застосування до нього санкцій переважно майнового характеру. Цивільно-правова відповідальність характеризується низкою особливостей, що вирізняють її серед інших видів юридичної відповідальності. Головними особливостями є:

1) переважно майновий її характер;

16 — 5-1314

242

2. можливість добровільного здійснення її самим правопорушником (наприклад, правопорушник добровільно відшкодовує матеріальні збитки без втручання судових органів);

3. компенсаційна мета (поновлення порушених майнових або особистих немайнових прав);

4. можливість виявлення власної ініціативи у встановленні відповідальності (передбачення в договорі неустойки та її розмірів, умов розірвання договору та ін.);

5. додатковий характер для порушника (як правило, боржник, до якого застосовано цивільно-правову відповідальність, не звільняється від виконання зобов'язання в натурі).

Питання щодо віднесення відповідальності до певного виду — часткової, солідарної, субсидарної — виникає лише у випадках порушення зобов'язання.

Цивільно-правове зобов'язання — це таке цивільне правовідношення, за якого одна особа (боржник) зобов'язаний здійснити на користь іншого (кредитора) певну дію або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати вказаної поведінки від боржника. Кожна зі сторін у зобов'язанні може мати кілька учасників. Така участь кількох осіб може бути частковою чи солідарною. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. При частковій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відповідає у певній частці спільного боргу. Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо в такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати не-одержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не буде погашене повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від його виконання.

Для субсидарної або додаткової відповідальності характерне існування основного і додаткового боржників. Кредитор не може вибрати, до кого звернутися з вимогою -до основного чи додаткового

243

боржника. В усіх випадках відповідальність несе основний боржник і лише у випадку неможливості стягнення з основного боржника можна притягти до відповідальності додаткового. Прикладом субсидарної відповідальності може бути відповідальність батьків або піклувальників за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 15 до 18 років (якщо у неповнолітнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяних збитків, то до відповідальності притягаються батьки, усиновителі або піклувальники).

Відповідальність залежить від підстави виникнення і поділяється на договірну та позадоговірну відповідальності.

Договірна відповідальність — це обов'язок однієї сторони відшкодувати збитки, завдані іншій стороні неналежним виконанням або невиконанням умов договору, тобто добровільно взятих на себе зобов'язань. Вона характеризується такими рисами:

• до настання відповідальності сторони були зв'язані між собою певним цивільно-правовим зобов'язанням;

• це зобов'язання виникло з укладеного договору;

• підставою відповідальності боржника перед кредитором є факт невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.

Позадоговірною визнається відповідальність, що настає у зв'язку із заподіянням шкоди однією особою (правопорушником) іншій особі (потерпілому), між якими відсутні договірні відносини.

Делікт - правопорушення, яке є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Деліктна відповідальність є наслідком позадоговірного заподіяння шкоди. Вона настає за таких умов:

1. заподіяння майнової шкоди (збитків);

2. протиправність діяння особи, яка заподіяла шкоду;

3. наявність причинного зв'язку між протиправними діями особи, яка заподіяла шкоду, і цією шкодою;

4. наявність вини особи, яка заподіяла шкоду.

За деліктним зобов'язанням той, хто заподіяв шкоду, зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати її, а інша сторона має право вимагати від заподіювана виконання його зобов'язання. На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є порушенням загального правила не завдавати шкоди іншому.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може наставати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, згідно з Цивільним кодексом боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

244

Це означає, що у разі неможливості суб'єкта господарських відносин розрахуватися з кредиторами через відсутність коштів на його рахунку в банку, він, як правило, не звільняється від відповідальності.

Найпоширенішим випадком відповідальності особи без вини є відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є предмети матеріального світу (транспортні засоби, механізми, шкідливі викиди підприємства, вибухові речовини, отрути та ін.), які через свої специфічні особливості не піддаються повному контролю людини, що використовує ці предмети у своїх інтересах, і тому становлять підвищену небезпеку для оточення, оскільки мають високий ступінь імовірності заподіяння йому шкоди.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як правило, покладається на власника або володільця цього джерела, а не на особу, що безпосередньо ним керувала. Ця відповідальність настає незалежно від вини особи, що керувала джерелом підвищеної небезпеки, і вини його власника або володільця. Якщо джерело підвищеної небезпеки належить підприємству -юридичній особі, то вона й відповідає за заподіяну шкоду. Власники або володільці джерела підвищеної небезпеки звільняються від відпо­відальності за заподіяну шкоду, якщо доведуть, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особа не несе відповідальності, якщо в її діях нема складу правопорушення. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є, зокрема, випадок (казус) і непереборна сила.

Казусом є випадкова дія особи, яка має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елементу вини (умислу чи необережності) і не тягне юридичної відповідальності. Як правило, казус не залежить від волі особи і за існуючих умов не може бути передбачений.

Непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна за певних умов подія. До таких подій належать землетруси, повені, урагани, лісові пожежі та інші стихійні лиха. Також непереборною силою можуть вважатися певні суспільні явища - воєнні дії, страйки тощо.