§6. Форми держави

Форма держави - сутність трьох елементів: форми правління, форми державного устрою і політичного (державного) режиму.

1. Форм а правління - це організація верховної державної влади, тобто порядок утворення вищих державних органів, їх компетенція та взаємовідносини між ними.

Для з'ясування форми правління слід встановити, як формуються вищі органи державної влади, яка їх структура і обсяг владних повноважень, як вони взаємодіють з народом і один з одним.

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія - це така форма правління, за якої верховну зладу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор, негус та ін.) і одержує її (владу), як правило, у спадок і на все життя, а не на певний строк. Монарх не несе юридичної відповідальності за свої діяння.

Монархія буває необмеженою та обмеженою. За необмеженої монархії монарх ні з ким не ділить верховну владу і сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, здійснює вищий суд і управляє державою на свій розсуд. Необмежена монархія була характерна для держав минулих епох, але як виняток збереглась і до наших днів, наприклад в Саудівській Аравії, Омані. Король Саудівської Аравії та султан Оману створюють при собі лише дорадчий орган - раду (ашура).

Обмежена парламентська монархія - це монархія, за якої влада монарха суттєво обмежується конституцією. Реальна влада у країні належить парламенту та уряду, члени якого (міністри) підпорядковані парламенту. Монарх є символом єдності нації, народу, держави, він забезпечує стабільність суспільства, виконує представницькі функції. Таких монархій чимало в сучасному світі: Англія, Швеція, Норвегія, Нідерланди, Бельгія, Данія, Іспанія, Люксембург, Японія та ін.

Серед обмежених монархій виокремлюють дуалістичну монархію, якій притаманна подвійність (дуалізм) верховної влади: монарх зосереджує всю повноту виконавчої влади (він формує уряд, призначає і звільняє міністрів, які несуть відповідальність перед ним). Законодавчі повноваження в цих країнах розподіляються між виборним представницьким органом (парламентом) і монархом з підпорядкованим йому урядом. У сучасному світі така монархія зустрічається дуже рідко (Марокко, Йорданія, Князівство Бутан).

зо

Ідеологом монархізму на Україні був відомий історик, соціолог, політик і публіцист В. К. Липинський, який в еміграції створив політичну організацію - український союз хліборобів-державників (УСХД). Метою УСХД було відновлення української держави у формі трудової монархії зі спадковою гетьманською владою. Найвідоміша праця В. К. Липинського - "Листи до братів-хліборобів".

Республіка - це така форма правління, за якою державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк. Республіки були відоми ще з рабовласницьких і феодальних часів (Афіни, Венеція, Псков, Новгород), але найбільш характерна ця форма для сучасних держав.

У наш час у республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними, чиї права не обмежені на підставах, передбачених законом. Республіки бувають: парламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках:

а) глава держави (президент), як правило, обирається парламентом;

б) уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;

в) уряд підзвітний парламенту і несе перед ним колективну відповідальність за свою діяльність;

г) парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку.

Такими республіками є Італія, ФРН, Молдова, Австрія. У президентській республіці:

а) президент обирається населенням країни або за особливою процедурою (виборщиками та ін.);

б) уряд призначається президентом і затверджується парламентом;

в) уряд підзвітний президенту, а не парламенту;

г) законодавча влада належить представницькому органу (парламенту);

ґ) президент є головнокомандувачем, має право відкладного вето на рішення парламенту та деякі інші права (наприклад, право розпустити парламент).

До таких республік належать США, Аргентина, Казахстан, Білорусь, Узбекистан, Замбія та ін. Республіки, в яких поєднуються у тому чи іншому співвідношенні елементи як президентської, так і

31

парламентської республік, називаються змішаними: парламентсько-президентськими (з перевагою владних повноважень парламенту) і президентсько-парламентськими (з перевагою владних повноважень президента).

Такі форми державного правління існують в Україні, Росії, Франції, Португалії, Болгарії, Польщі та ін.

2. Форма державного устрою - визначається адміністративно-територіальною організацією держави, ступенем самостійності адміністративно-територіальних утворень (областей, країв, округів, земель, комун, повітів, штатів, провінцій, графств, воєводств, ленів та ін.) в управлінні своїми справами та їх залежністю від центральних органів влади.

Унітарна держава - це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету (Україна, Білорусь, Франція, Польща, Болгарія, Македонія, Куба, Угорщина, Чехія, Словаччина, Данія, Швеція, Норвегія та ін.). Для таких країн характерною є наявність єдиної системи державних органів, єдиного законодавства, єдиної системи судових і правоохоронних органів, єдиного громадянства. За рівнем залежності місцевих органів влади від центральних органів влади, унітарні держави поділяються на централізовані І децентралізовані.

У складі унітарної держави допускається існування автономій, які можуть вирізнятися характером самоврядування, мовними та культурними особливостями (наприклад, у складі Великобританії

• Шотландія і Північна Ірландія, у складі Данії- автономні утворення

• Фарерські острови та Гренландія, у складі Іспанії - Країна Басків, Каталонія, Валенсія та ін., у складі Китайської Народної Республіки за ознаками територіального проживання національних меншин створено 5 автономних районів.

Федеративна держава є об'єднанням кількох держав або державних утворень - суб'єктів федерації (автономні республіки, штати, землі), які мають свої законодавчі, виконавчі, судові органи, а інколи й своє законодавство. Територія федерації складається з територій її суб'єктів. Федеративними державами сучасного світу є Росія, США, ФРН, Індія, Бразилія, Нігерія, Австралія та ін.

Конфедерація - це форма союзу держав для забезпечення спільних інтересів за умов збереження за державами-членами цього союзу їх суверенітету. Члени конфедерації зберігають право виходу зі складу конфедерації. У різний час конфедераціями були: Австро-Угорщина до 1918 р., Швеція і Норвегія до 1905 р., Єгипет і Сирія з 1958 р. до 1961 р., Сенегал та Гамбія з 1981 р. до 1989 р.; Швейцарія

32

і нині офіційно називається конфедерацією, хоча реально вже давно стала федерацією. В нинішній час існує погляд на Європейський Союз як на своєрідну конфедерацію.

До перелічених форм державного устрою подекуди в теорії держави і права додають співдружність і співтовариство. Такі об'єднання фактично є вільними конгломератами незалежних держав.

3. Форми політичного (державно-правового) режиму. Політичний режим виявляється в сукупності засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з погляду співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють два основних види політичного режиму: демократичний та антидемократичний.

4. Демократичний режим. Основними ознаками демократичного режиму є:

• проведення виборів вищих і місцевих представницьких органів;

• плюралізм (багатоманітність) у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

• рівність громадян у здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків;

• свобода слова, друку, зборів, участі в партійних і громадських організаціях.

В ідеалі демократичний характер держави передбачає підконтрольність державних органів і посадових осіб суспільству, пріоритет методів переконання перед методами примусу, високий рівень економічного розвитку, гідний рівень життя, захист населення від сваволі і беззаконня. У структурі демократичного режиму умовно виділяють:

а) безпосередню демократію; пряму участь населення у вирі­ шенні питань державного життя шляхом загальнонародного голосування (референдуму);

б) представницьку демократію; участь народу у справах держави через представницькі, виборні органи, тобто через депутатів вищих і місцевих виборних органів.

5. Види антидемократичних режимів: 1. Тоталітарний режим. Має такі ознаки:

• тоталітарний, тобто повний, всеохоплюючий контроль над всіма сферами суспільного життя (економіка, ідеологія, культура, мистецтво і т. п.) аж до особистого життя громадян;

33

• узурпація влади однією масовою партією, яка нав'язує населенню свою ідеологію за умов нетерпимості до інших ідеологій.

2. Авторитарний режим. Має риси, подібні до тоталітарного режиму, але контроль над різними сферами життя суспільства не має такого всеохоплюючого і жорсткого характеру. Авторитарний режим ґрунтується в основному на культі однієї або кількох осіб, яким офіційна ідеологія часто намагається створити авторитет, акцентуючи увагу на турботі цих осіб про народ, державу тощо. Розрізняють три види авторитарних режимів:

• диктаторський режим - у країні владу перебирає на себе політичний лідер, закони можуть ігноруватися, діяльність уряду контролюється і спрямовується диктатором. Жорстке придушення опозиції виправдовується необхідністю наведення "порядку в країні";

• військовий режим - вища державна влада зосереджується в руках військових, які управляють економікою і соціальною сферою, втручаються у сферу культури. Діяльність партій, як правило, забороняється;

• теократичний режим — в одній особі зосереджується вища державна і релігійна влада, значна частина релігійних норм включається в систему права, певні функції держави здійснюються релігійними організаціями і служителями культу. Прихильників теократичного режиму в мусульманських країнах прийнято називати фундаменталістами.

3. Деспотичний режим. Існує за умов абсолютної монархії. Для цього режиму характерна безглузда жорстокість правителя заради егоїстичних особистих інтересів.

4. Тиранічний режим. Заснований на одноосібному правлінні, але, на відміну від деспотії, владу тиран одержує не за правом успадкування, а внаслідок узурпації, насильницького захоплення, наприклад, шляхом державного перевороту. Головна мета тирана - зберегти владу. Тому для тиранії характерні свавілля, беззаконня, фізичне і моральне насильство над людьми, жорстокі репресії.

5. Фашистський режим. Являє собою крайню форму тоталітаризму і авторитаризму, поєднану з ідеологією зверхності однієї нації над іншими, націоналізмом і расизмом. Нації втовкмачують, що вона здібніша, енергійніша, культурніша за інші нації і народи, гідна кращого життя, ніж інші, — неповноцінні, народи. Народу нав'язують

3 5-1314

34

культ вождя (надлюдини). У таких країнах статус громадян залежить від національної належності. Цим режимам притаманна агресивна зовнішня політика, зорієнтована на захоплення чужих земель та поневолення інших народів.

6. Охлократія - влада натовпу, юрби, нехтування законами, використання такої ситуації у власних інтересах політичними авантюристами та кримінальними елементами. Такі політичні режими, як правило, мають тимчасовий перехідний характер.