§120. Спадкове право
Спадкове право - це сукупність норм цивільного права, що встановлюють порядок переходу прав і обов'язків (спадщини) від
245
особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкове право урегульоване шостою книгою нового Цивільного кодексу
Підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть громадянина або оголошення судом його померлим.
Переходять у спадок майнові права авторів, тобто право на винагороду за використання створеного ними твору, майнові права, пов'язані з винаходами, майнові права, що випливають з різноманітних договорів. До спадщини включають і борги спадкодавця, проте спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за ці борги лише в межах справжньої вартості спадкового майна, що перейшло до нього. Спадковим майном можуть бути також приватні підприємства, частки (паї) та вклади в майні господарських товариств.
Не входять до складу спадщини права та обов'зки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
Особисті немайнові права (честь, гідність, авторство).
Право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не передбачене законом або їхніми установчими документами.
Право на відшкодування збитків у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Права на аліменти, права на пенсію, допомогу або інші виплати, передбачені законом. Проте закон передбачає право спадкоємців на всі виплати спадкодавцю до моменту його смерті.
Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Після ліквідаціїюридичних осіб спадкування не буває. Спадкоємці — це носії права спадкування. Ними можуть бути особи, живі на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті. Спадкоємцями можуть бути також юридичні особи (благодійні фонди, лікарняні установи, будинки інвалідів, музеї, бібліотеки, громадські організації, партії та ін.) і держава.
Є два види спадкоємства: спадкоємство за заповітом і спадкоємство за законом. При цьому пріоритет належить заповіту, бо спадкоємство за законом застосовується ,зокрема тоді, коли:
заповіту немає;
заповіт визнано недійсним;
спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її;
246
• відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за заповітом, якщо заповіт був складений з умовою.
Заповіт може скласти будь-яка особа, яка досягла 18 років і є дієздатною. Заповідати можна лише те майно, яке є власністю громадянина. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі, де зазначаються місце і час його укладення. Заповіт має бути власноручно підписаним спадкодавцем і нотаріально засвідченим. У разі відсутності нотаріуса заповіт може бути засвідчений головним або черговим лікарем, головою сільради, командиром військового підрозділу, капітаном корабля та рядом інших посадових осіб, яким надано таке право.
Цивільний кодекс допускає складання секретних заповітів, які засвідчуються нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Нотаріус ставить свій підпис на заклеєному конверті з текстом заповіту. Відкривається конверт у присутності спадкоємців і двох свідків.
Заповіт може бути складено подружжям. Це означає, що подружжя може скласти спільний заповіт на випадок смерті одного з подружжя. Таким чином чоловік і дружина можуть заповідати свою спільну власність. У разі смерті чоловіка чи дружини частка у спільній власності переходить до другого з подружжя, але другий з подружжя вже не може щось змінити в цьому заповіті. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
Заповідач може обумовити виникнення в особи, що названа у заповіті, права на спадкування наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (проживання у певному місці, народження дітей, здобуття освіти).
Умова зазначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Умова, зазначена в заповіті, є недійсною, якщо вона суперечить законові або моральним засадам суспільства. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що не знала про неї або якщо настання її від неї не залежить.
Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
Спадкове право передбачає можливість складання спадкового договору. Спадковий договір, як і будь-який інший, передбачає наявність двох сторін. У ньому зазначається, що спадкодавець (відчужувач) після своєї смерті заповідає майно другій стороні договору (набувачу), але в разі виконання певних умов. Наприклад, якщо надаватиме спадкодавцю матеріальну або медичну допомогу,
247
доглядатиме його господарство тощо. Умови можуть бути різні, але вони не повинні порушувати конституційні права і свободи людини. Зазначений вид договору має складатись у письмовій формі і нотаріально засвідчуватись.
Заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт, кожний новий заповіт скасовує попередній. Заповідач має також право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування заповіту, внесення до нього змін та доповнень проводяться заповідачем особисто.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та засвідчення, є недійсним. За позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі (застосування щодо заповідача фізичного насильства, погрози, введення його в оману і т. д.).
Цивільне законодавство передбачає право на обов'язкову частку у спадщині. Неповнолітні, а також повнолітні, але непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту. Тобто незалежно від того, чи були вони зазначенні в ньому, чи ні, вони одержують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Так, наприклад, якщо спадкодавець заповів все своє майно дружині за другим шлюбом, але має дорослого непрацездатного сина, то цей син має право на обов'язкову частку у спадщині в розмірі однієї чверті від вартості спадкового майна.
Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Цивільне законодавство передбачає п'ять черг спадкоємців.
У першу чергу право на спадкування за законом одержують у рівних частках діти і батьки спадкодавця і той з подружжя, який його пережив. При цьому неважливо, чи діти рідні, чи всиновленні - вони мають однакові права.
До другої черги належать рідні брати та сестри спадкодавця (в тому числі єдинокровні та єдиноутробні), дідусі й бабусі, як з боку батька так і з боку матері.
У третю чергу право на спадкування одержують рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування одержують особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
248
У п'яту чергу право на спадкування одержують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. У зазначену чергу право на спадкування за законом одержують і утриманці спадкодавця. При цьому утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним засобом для життя. Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що віддаляють родича від спадкодавця.
Слід мати на увазі, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги. Спадкові права можуть набуватись за правом представлення. Так, онуки і правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькам, бабі й дідові, якби вони були живими, племінники спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живі.
Не мають права на спадкування ні за заповітом, ні за законом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, а також особи, які умисно перешкоджали здійсненню спадкодавцем своєї останньої волі і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих або близьких їм осіб.
Не мають права на спадкування за законом батьки після дітей, щодо яких вони позбавленні батьківських прав і не були відновлені у цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, що ухилялися від виконання покладених на них за законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Не мають права на спадкування за законом один після одного особи, шлюб між якими визнаний судом недійсним.
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У разі відсутності спадкоємців як за законом, так і за заповітом, або усунення їх від права успадкування, за рішенням суду спадкове майно переходить у власність територіальній громаді села, селища або міста.
Законодавство встановлює справедливу норму, згідно з якою спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, яких зазнав
249
один із них або інша особа на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Ці витрати можуть бути стягнені в межах трьох років до смерті спадкодавця. Витрати на поховання, у тому числі на спорудження надгробного пам'ятника, а також інші розумні витрати відшкодовуються спадкоємцями тим особам, які їх фактично зазнали.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, не приймати спадщини або відмовитись від неї. Спадщина приймається спадкоємцем особисто. Від імені малолітніх та недієздатних спадщину приймають їхні батьки або опікуни. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається від дня відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визнається день смерті . спадкодавця або оголошення судом його померлим.
250