§3. Основні теорії походження та сутності держави і права

На сьогодні серед науковців-юристів, істориків, філософів, етнографів та ін. вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права. Здебільшого виникнення держави і права пов'язується з економічними та соціальними чинниками, з виникненням майнової нерівності, розшаруванням суспільства -появою класів.

У науку така теорія походження держави ввійшла під назвою соціально-економічної класової, або історико-матеріалістичної теорії.

Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первіснообщинного ладу були пов'язані з істотними змінами в економічномужиттітогочасногосуспільства,якепоступовопереходило від привласнювального господарювання (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Це зробило робочу силу людини здатною виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання життя людини. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації.

Цей період характеризується трьома великими розподілами праці: відокремленням скотарства від землеробства; відокремленням ремесел від землеробства І виділенням особливого прошарку людей, зайнятих лише обміном продуктів.

Перший великий поділ праці сприяв першому великому поді­лу суспільства на два класи - вільних і рабів; другий великий поділ

17

спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном продуктів.

Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним май­новим станом і різними, подекуди протилежними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і конфлікти в суспільстві. На зміну первісно­общинному ладу приходить держава. Органи родового (общинно­го) управління замінюються органами державного апарату, виникає державна влада, яка виступає захисником панівних верств суспіль­ства. Державна влада поширюється на всіх, хто проживає на визна­ченій кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства.

Одночасно із виникненням держави відбувався процес форму­вання права. Соціальні норми, що існували, стають непридатними у класовому суспільстві. Спочатку право складалося з трансфор­мованих звичаїв та окремих судових рішень, яким панівний клас надавав значення загальнообов'язкової норми. Згодом, із становлен­ням і зміцненням центральних органів державної влади, основним засобом формування правової системи стають акти (правила поведін­ки), які видаються цими органами і виражають інтереси домінуючих у країні верств суспільства.

Згідно із класовим соціально-економічним вченням, кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особливостями. Виробничі відносини - це категорія, що характеризує відносини між людьми у процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Найчастіше визначаються такі історичні типи держави: 1) рабовласницький; 2) феодальний; 3) буржуазний; 4) соціалістичний; 5) сучасний. За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.

Рабовласницький тип держави і права характеризується такими ознаками:

• поділ суспільства на вільних і рабів;

• відсутність у рабів елементарних людських прав ("знаряддя, що говорить");

• панівна роль у середовищі вільних великих землевласників та військової верхівки;

2 — 5-1314

18

• зневажання фізичної праці, що вважалася таланом невільників;

• переважно автократичний та олігархічний характер політичних режимів.

Феодальному типу держави і права притаманні такі риси:

• власність феодалів на землю, яка складає основу суспільства закріплена у феодальному праві;

• закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;

• правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

• набуття багатими містами права на самоврядування;

• створення станових представницьких органів (парламенти, земські збори);

• закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) у середовищі дворянства;

• вплив церковного (канонічного) права на суспільне та особисте життя;

• найпоширеніша форма правління - монархія. Характерними рисами держави буржуазного типу є:

• правове закріплення формальної рівності громадян перед законом;

• проголошення принципу законності;

• визнання особистих і політичних прав людини;

• проголошення свободи, недоторканності й непорушності приватної власності;

• зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

• скасування дворянських та інших станових привілеїв;

• процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;

• множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіка та ін.).

Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР притаманні такі риси:

• проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;

• заперечення принципу поділу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

19

• офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології як єдиної в країні;

• правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;

• заборона приватної власності та підприємництва;

• монополія державної власності у господарстві країни;

• проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;

• юридичне закріплення обов'язку громадян працювати;

• акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав громадян.

Однак масові репресії, голодомори, які відбувалися за часів радянської влади, жорстке обмеження релігійної діяльності та нехтування значенням релігії в суспільстві, заборона трудової приватної власності, недооцінка культурних і національних традицій народів, обмеження свободи слова, зародження в надрах державного і партійного апарату номенклатурної буржуазії та інші негативні явища значною мірою дискредитували ідею соціалістичної держави. У цьому аспекті варта уваги думка видатного філософа XX століття М. Бердяєва: "У комунізмі є здорове, правильне і цілком збіжне із християнством розуміння життя кожної людини як служіння надособистісній меті, як служіння не собі, а великому цілому. Але ця правильна ідея спотворюється запереченням самостійної цінності і гідності кожної людської особистості, її духовної свободи".

Найдетальніше соціально-класова теорія розроблена у творах Л. Моргана, Ф. Енгельса, К. Маркса, В. Леніна. Радикальні теоретики цього напрямку дотримувались тактики зміни буржуазного ладу шляхом збройної революційної боротьби. Визначаючи саме таким метод досягнення мети - побудови справедливого соціального ладу, вони проігнорували як історичний досвід (криваві наслідки французької 1789 року та інших революцій), так і наслідки нехтування принципами християнської моралі.

В Україні, більшою або меншою мірою, прихильність до цієї теорії виявляли: видатний політичний діяч та історик М. П. Драгоманов, вчений-мислитель С. Л. Полонинський, Леся Українка, відомий письменник і політик В. К. Винниченко та ін.

М. П. Драгоманов вважав, що "політична форма держави є річчю цілком другорядною порівняно із соціально-економічними відносинами", а "певні форми колективізму, навіть комунізму рішуче насуваються на життя всіх цивілізованих народів". С.Л. Подолинський

2*

20

ставив за мету знищення революційним шляхом існуючого ладу, завоювання політичної влади трудящими і утворення соціалістичної республіки, в основі якої мала стати община, яка сама вершитиме "суд і правду".

У XX ст., а особливо в другій його половині, у буржуазних державах і буржуазному праві відбуваються зміни: зростає чисельність державного апарату і збільшується його вплив на життя країни; посилюється роль партій і громадських організацій у політичному житті країни; зростає роль держави у перерозподілі прибутків на користь соціально незахищених верств населення: за громадянами визнаються не лише політичні, але й певні соціально-економічні права. До держав, де відбуваються такі зміни, нерідко застосовується поняття "сучасні демократичні держави".

Окрім викладеної вище соціально-економічної класової теорії походження держави і права, поширені також теорії: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства, конвергенції, космічна теорія.

Теологічна (релігійна) теорія пояснює походження кожної держави і права божественною волею. Це обґрунтовує її вічність, непорушність і святість. Відомими представниками цієї теорії у середньовічній Європі були богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський, у XVIII ст. прихильник королівського абсолютизму філософ Жозеф де Местр. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький філософ і професор Жак Марітен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж. Марітеном, - це духовний світ, а держава - це реальність другого порядку, підпо­рядкована духовному світові й залежна від нього.

Ця теорія багатоаспектна, за наших часів поширена також і в багатьох мусульманських країнах.

Згідно з теологічною теорією, існує вищий божественний закон, який має лежати в основі позитивного права, створюваного державою. Прихильники цієї теорії пов'язують розвиток держави і права з діяльністю релігійних діячів, дотриманням релігійних канонів або орієнтацією держави і права на божественні начала (В. Соловйов).

Заперечення цієї теорії фактами існування як у минулому, так і на сучасному етапі антигуманних, несправедливих, з погляду віри, режимів не є доказом, бо релігія не заперечує існування добра і зла у земному бутті.

Теологічну теорію не можна ні довести, ні спростувати, але в оцінці її істинності не можна не враховувати визнання існування

21

Бога не тільки більшістю мислителів багатьох поколінь, але й такими всесвітньо-відомими вченими як Д. І. Менделєєв, Т. Едісон, А. Ейнштейн, І. П. Павлов, М. І. Пірогов, Я. І. Сікорський, В. фон Браун, А. Швейцер, В. Войно-Ясенецький та ін.

Патріархальна теорія. Сутність цієї теорії полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї, є результатом розростання сім'ї. Сім'я як початковий осередок суспільного життя розростається у плем'я, а плем'я - у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми підданими. Піддані мають підкорятися своєму монархові, монарх - проявляти щодо них батьківську турботу. Представниками цієї теорії були Аристотель і Платон. Розглядаючи суспільні відносини у державі як аналогію сімейних відносин, Платон виступав проти поділу суспільства на бідних і багатих, проти права приватної власності. Проте, як має бути мудрим глава сім'ї, так і мудрими мають бути правителі держави. У цьому аспекті Платон схиляється до елітарного характеру держави, стверджуючи, що до тих пір, поки філософи не стануть царями у державі або царі й законодавці не стануть філософами, тобто поки обидві сили — політика і філософія - не зіллються, до тих пір не буде кінця бідам держави. Прихильне ставлення до патріархальної теорії було у Росії в одного із теорети­ків народницького руху М. Михайловського, в Україні - історика, філософа і громадського діяча М. Драгоманова.

Договірна теорія. Згідно з цією теорією держава виникає внаслідок укладення між людьми суспільного договору-добровільної угоди між правителем і народом для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати безпеку громадян та охорону їхньої власності. Таким же шляхом створюється і право, яке з погляду прихильників цієї теорії, має природний характер: кожна людина має невід'ємні права, набуті від природи. У разі порушення правителями умов договору і природних прав людини народ має право цих правителів замінити. Представниками цієї теорії були Т. Гоббс в Англії, Г. Гроцій у Голландії, Ж.-Ж. Руссо у Франції, О. Радищев у Росії, ректор Київського Університету св. Володимира К. Неволін та ін.

Психологічна теорія. За цією теорією, яка з'являється у XIX ст., причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Суть цієї теорії в тому, що в людях закладена психологічна потреба жити в умовах організованого співтовариства, в умовах колективної взаємодії. Психіці переважної частини людей притаманна потреба підкорятися видатним особистостям, залежати від еліти суспільства. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом

22

закріплюється у праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва.

Засновниками цієї теорії були французький криміналіст Габріель Гард і професор Київського університету св. Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький.

Теорія насильства. Ця теорія пояснює виникнення держави завоюванням одними племенами, народами інших. Переможці перетворюються на панівні касти, стани, класи, а переможені- на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, управління ними необхідна держава як апарат, створюваний переможцями для керування переможеними. Отже, держава, за цією теорією, - не результат Божого провидіння, а породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підвалинами цієї теорії певною мірою можна вважати філософію Ф. Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів і т. п.

Представниками цієї теорії були австрійський правознавець І соціолог другої половини XIX - початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких проявляється природній закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого відносини між індивідами з'ясовуються шляхом насильства, так званої "робінзонади". Прихильно ставилися до цієї теорії прибічники нацизму і расизму, які проголошували насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм - виправданням слабовілля.

Теорія конвергенції. У пошуках відповіді на історичну перспек­тиву розвитку держави і права чимало дослідників другої половини XX ст. звертаються до так званої теорії конвергенції (від лат. соnye-rgentio - зближення, сходження). За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запо­зичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності, Представники цієї теорії — російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Со-рокін, американський соціолог, економіст, історик X. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігалися погляди відомого українського вче­ного і політичного діяча, професора М. Павловського, який в книзі "Шлях України" обґрунтовував ідею "соціалізованого капіталізму".

Космічна теорія. Поява держави за цією теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій.

23

Анархізм (від грецьк. "безвладдя"). У XIX - XX ст. набувають поширення теорії анархізму. Представники цієї теорії виступали і виступають за негайне знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерації дрібних автономних асоціацій (об'єднань) виробників. Різновидом анархізму є анархо-синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам. Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н. Махно.

Слов'янофільська теорія розвитку держави. 6 основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку суспільної думки в XIX - XX ст. засновувалися на протиставленні ідеології слов'янських народів, яким притаманні релігійність, "єдність духу", відчуттів і розуму, колективізм, любов до ближнього, народам Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов'ян, яка обумовлює характер їх державності, слов'янофіли вважали "соборність", що означає поєднання свободи і єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію з її "фабричними відносинами" та "формально-логічною законністю". За поглядами слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі -внаслідок "природнього розвитку національного життя". Слов'янські держави оминули період жорстокого рабовласницького суспільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя.

Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський (буржуазний) шлях соціального розвитку. Теоретики слов'янофільства в західному світі вбачають культ індивідуалізму під виглядом "загальнолюдських цінностей", пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм і раціоналізм. Водночас ними не заперечується необхідність запозичення кращих надбань країн Заходу. Державна влада, на їхню думку, має бути централізованою, а народу необхідно надати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя. Політичні свободи, вважають вони,

24

є відносним і негативним явищем, а справжнім завданням держави є: творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці і, таким чином, послуговувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного управління.

Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, зараховуючи до слов'ян всіх не за ознаками походження по крові, а за умовами сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що необхідно застосовувати заповідь Ісуса Христа "Люби ближнього, як самого себе" також і до спілкування націй "Люби всі інші народи, як свій власний".

Слов'янофільські ідеї були характерними для О. Хом'якова, братів І. Киреєвського та П. Киреєвського, К. Аксакова й І. Аксакова, М. Данилевського, Ю.Самаріна, Ф. Достоєвського, С. Соловйова, В. Зеньківського, М. Бердяєва та ін.

У сучасний період прихильними до ідей слов'янофільства в Росії є відомі письменники О. Солженіцин і В. Распутін. Певні ідеї слов'янофільства в Україні поділяють академік П. Толочко, філософ О. Базилюк, громадський діяч О. Свистунов та ін. Першочерговими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистояння глобалізації "ринкової психології"", віддання переваги виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва слов'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі. У 2003 р. було створено партію "Слов'янський народно-патріотичний союз" (СНПС). Яка задекларувала будівництво громадського суспільства на засадах соціальної справедливості відродження слов'янської духовності, християнських традицій, зміцнення економічних та культурних зв'язків між суверенними слов'янськими державами. До керівництва СНПС увійшли політичні діячі: академік П. Толочко, О. Ременюк, С. Сафронов, С. Правденко.

25