§9. Структура правової норми. Види правових норм

Норма права - це формальне визначення, сформульоване або санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки, здійснення якого забезпечується державними примусовими заходами.

Структура норми права - це її складові, визначені такими термінами: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза - частина правової норми в якій зазначаються обставини, за яких слід керуватися зазначеною нормою.

Диспозиція - частина правової норми, яка визначає, яким може або повинна бути поведінка суб'єкта права за наявності умов зазначених в гіпотезі.

Санкція - частина правової норми, в якій зазначаються заходи державного впливу або юридична відповідальність, які застосовуються у випадку невиконання приписів, передбачених у диспозиції. Ними можуть бути: майнова відповідальність, накладення штрафу, визнання певних дій недійсними, звільнення з роботи тощо.

Отже, конструкція правової норми може бути представлена за такою схемою:

40

"Якщо ..., то ..., інакше ...". Наприклад, якщо одна особа за договором позики одержала від іншої особи грошову суму, то боржник зобов'язаний повернути цю суму у визначений строк, інакше справа буде розглядатися в суді. Безпосередньо в такій структурі норми права зустрічаються не завжди, але така внутрішня логічна схема обов'язково мається на увазі.

Види норм права. За характером приписів поведінки особи норми права поділяються на три види:

1. Імперативні (зобов'язуючі) - встановлюють для учасників суспільних відносин вимогу дотримуватись певної поведінки (наприклад, обов'язок кожного громадянина сплачувати встановлені законом податки).

2. Диспозитивні (уповноважуючі) - надають учасникам суспільних відносин право вибору поведінки у певних межах, якими вони за бажанням можуть користуватись (право особи обирати місце проживання, право на судовий захист, право на заняття підприємницькою діяльністю та ін.).

3. Заборонні - запроваджують заборону щодо вчинення тих чи інших дій (наприклад, заборона прийому неповнолітніх на підземні і небезпечні роботи).

Залежно від того, чи встановлює правова норма правила поведінки, чи передбачає форми (процедуру) здійснення прав і обов'язків, норми права поділяються на:

• матеріальні, що встановлюють права та обов 'язки громадян, підприємств, організацій тощо; (право власності, право на честь, гідність та ін.)

• процесуальні, що передбачають методи здійснення передбачуваних у нормах матеріального права прав і обов'язків (порядок звернення до суду, оскарження судового рішення, притягнення до адміністративної відповідальності та ін.).

Визначають також інші види правових норм, наприклад, дефінітивні, що закріплюють юридичні поняття; соціальні -поширюються на певну категорію осіб; виключні - встановлюють винятки із загальних правил та ін.

За ознакою класових і загальносуспільних інтересів усі правові норми можна поділити на три групи.

До першої групи належать правові норми, які виражають лише інтереси економічно і політично пануючих у суспільстві груп населення.

41

Друга група об'єднує правові норми, які виражають інтереси абсолютної більшості населення країни (виняток становлять лише представники криміналітету, мафіозних груп та корумпованих кланів). Правові норми цієї групи спрямовані на запобігання епідеміям, стихійним лихам, міжетнічним конфліктам, на ліквідацію хвороб, злочинності, на сприяння розвиткові різних галузей господарства, розвиток освіти і науки, забезпечення зайнятості населення, на організацію оборони країни від нападу ззовні.

Правові норми третьої групи спрямовані на захист соціально незахищених верств населення (допомога інвалідам, сиротам, справедливе пенсійне забезпечення, організація пансіонатів для одиноких літніх осіб, безкоштовна медична допомога, безкоштовна освіта, врегулювання цін на товари першої необхідності тощо).

Гуманісти (мислителі, філософи, літератори, юристи) всіх часів і народів мріяли про державу, в якій діятимуть лише правові норми другої і третьої груп, тобто про державу соціальної справедливості, де правові норми є втіленням гуманізму, рівності й милосердя. Проте одні з них убачали таку державу теологічною (заснованою на принципах і цінностях релігії), а інші — світською.

Очевидним є те, що побудова соціально справедливої держави не може здійснюватися жорстокими методами, масовим застосуванням примусу, обмеженням елементарних природних прав людини; вона має ґрунтуватися на релігійних цінностях та кращих народних традиціях.

$10. Право — особливий вид соціальних норм. Єдність та відмінність права і моралі

Право належить до соціальних норм, що регулюють суспільні відносини між людьми та їх організаціями (суспільними утвореннями та об'єднаннями людей). Усі соціальні норми залежно від їх ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на правові (або юридичні), моральні, релігійні, корпоративні, політичні, естетичні; звичаї та традиції.

Моральні норми вказують на принципи поведінки, мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов'язку і забезпечуються певним духовним

42

впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду. Головне в моралі - це уявлення про добро і зло. Моральним є те, що приносить добро людям і, навпаки, дії, які тягнуть за собою зло, аморальні.

Релігійні норми — це норми, які регулюють відправлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені у Біблії, Корані, Талмуді та інших священних книгах, у рішеннях зборів духовенства (постанови соборів), у творах авторитетних релігійних теологів і проповідників, в яких поряд із релігійними канонами знайшли вираження загальнолюдські норми, правила людського співжиття. Так, у біблійних заповідях встановлюються зобов'язання працювати протягом шести днів, а відпочивати на день сьомий, вимога поваги дітей до своїх батьків, заборона вбивства, злодійства, лихосвідчення, засуджується заздрість тощо. Часто релігійні норми збігаються з моральними і мають сприяти укріпленню моральних основ суспільства.

Корпоративні норми—це правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями людей. Корпоративними нормами є, наприклад, статути профспілок, статути партій, молодіжних, ветеранських, національних, культурних та інших громадських організацій. Корпоративним правом вважають також норми, закріпленні в установчих документах господарських товариств тощо.

Політичні норми—це норми, що регулюють політичні відносини між різними суб'єктами політичної діяльності.

Естетичні норми відбивають ставлення людей до порядку оформлення й оцінки предметів духовної чи матеріальної культури з позицій краси, гармонії, якості тощо. Тут важливу роль відіграють усталені погляди людей на естетичне та неестетичне, красиве й потворне тощо.

Звичаї— це правила поведінки, які склалися внаслідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички (весілля, хрестини, звичай "толоки" в селах, відвідування у поминальні днімогил померлих, "перший дзвоник" у школі тощо). Різновидом звичаїв є традиції, що вказують на епізодичне правило, стиль поведінки (вітання при зустрічі, поздоровлення зі святами, відзначення "Дня матері", "Дня вчителя", "Дня медика" тощо).

У регулюванні суспільних відносин, поведінки людей право взаємодіє із мораллю. Мораль як форма суспільної свідомості зародилася раніше за правову форму свідомості. Норми моралі — це продукт історичного розвитку людства, вони формувалися у боротьбі

43

зі злом за ствердження добра, людяності, щастя. Загальнолюдське у змісті моралі знайшло вираження в мудрому і найсправедливішому правилі:

"Стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе".

Моральні критерії застосовуються до оцінки правових норм. Високу моральну цінність являють основні права людини - юридичне вираження свободи і гідності. Честь і гідність особи охороняються законом. Міцний правопорядок може існувати лише там, деу свідомості людей уявлення про справедливість і законність зливаються воєдино. Право і мораль доповнюють одне одного, вони мають як спільні риси, так і відмінні.

Спільні риси права і моралі:

• вони є частиною надбудови над економічним базисом;

• мають нормативний зміст (виражені через правила поведінки) і є регулятором суспільних відносин;

• мають спільні економічну, соціальну, політичну та ідеологічну бази;

• входять у зміст культури суспільства і є ціннісними формами свідомості.

Відмінні риси права і моралі:

• мораль виникає раніше за право;

• у нормах права закріплено волю держави, в моралі воля виступає як форма суспільної думки;

• норми моралі регулюють значно більше коло суспільних відносин, ніж право;

• норми права характеризуються конкретністю, норми моралі дають значно більший простір для тлумачення;

• норми моралі утворюються й зберігаються в суспільній думці, норми права закріплюються в офіційних актах;

• внутрішнім гарантом виконання норм моралі є совість людини, зовнішнім - сила суспільної думки, а норми права забезпечуються примусовою силою держави;

• моральні норми не регламентують конкретні міри покарання за той чи інший вчинок, а правові норми можуть передбачати вид і міру покарання.

Право має впливати на укріплення суспільної моралі, моральне становлення особистості. Слід підкреслити значення моральних норм у професійній діяльності юриста. Покликання професійного юриста—діяти в інтересах суспільства, відновлювати справедливість,

44

захищати скривджених, виховувати в людині повагу до інших людей, перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, непідкупність і справедливість мають бути його невід'ємними якостями.

Шляхами посилення моральної обумовленості правових норм мають бути прийняття державою таких правових норм, які відповідають високим принципам моралі, та скасування тих правових норм, які суперечать цим принципам, встановлюють нерівність у правах, порушують соціальну справедливість. Право має бути втіленням соціальної справедливості - надавати кожному те, на що він справді заслуговує; справедливість має бути присутньою в кожній правовій нормі.

Мораль і право пов'язані також із політичною і правовою культурою.

Політична культура - це сукупність політичних поглядів, переконань, цінностей, норм, традицій, які знаходять прояв в участі громадян у суспільно-політичному житті, в діяльності державних органів, політичних, державних діячів, політичних партій, рухів, об'єднань громадян.

Правова культура є системою правових цінностей, часткою духовної культури, яка відображає якісний рівень розвитку й досконалість правових відносин, дотримання законності. Правові цінності відображають рівність, справедливість, стан свободи особистості, повагу до права у суспільстві. Прояви правового нігілізму є виявами низької правової культури, вони послаблюють вплив права на суспільство, перешкоджають зміцненню законності.

Правове виховання, предметом якого є право і мораль, - один з найважливіших засобів впливу на правову поведінку людей, формування правової культури і зміцнення законності. Правове виховання передбачає:

• юридичну освіту;

• правову пропаганду та агітацію;

• правове самовиховання.

Основними завданнями правового виховання є ознайомлення громадян зі змістом правових норм, переконання їх у справедливості цих норм, навчання методів і засобів їх застосування, формування навичок правової поведінки, навернення особи до цінностей правової культури. Результати правового виховання виявляються у тому, що людина починає вимогливо ставитися до себе, дає своїм вчинкам морально-правову оцінку. Це — єдино правильний спосіб подолання вад, що їх має кожна людина.

45