§1. Держава та право як закономірний результат розвитку цивілізації

Цивілізація (від лат. civilis - громадський, державний, гідний, вихований) характеризує сукупність матеріальних і духовних досяг­нень суспільства у процесі його історичного розвитку. Французькі філософи-просвітителі 18 ст. називали цивілізованим суспільством, засноване на засадах розуму і справедливості. Атрибутами цивілізації є держава і право, що виникли у процесі еволюції суспільства.

Під суспільством розуміють сукупність форм спільної діяль­ності людей, які склалися у процесі історичного розвитку людства. Передумовою суспільства є людина. Між людьми в процесі їх життєдіяльності виникають різноманітні зв'язки і відносини. На певному етапі люди усвідомлюють, що в них є спільні потреби та інтереси і що для їх задоволення необхідні спільні зусилля, а також що зв'язок між ними мусить мати постійний характер. Саме переважно на цих засадах і утворюється суспільство.

З моменту виникнення суспільство вимагає регулювання та управління, потреба в яких значно зростає з появою класів і виокремлення різних видів господарської і духовної діяльності. В цей час закінчується бездержавний період розвитку суспільства, виникають держава і право, що є нероздільними і свідчать про більш високий ступінь суспільного розвитку. Держава і право стають складним і універсальним інструментом урегулювання відносин між окремими людьми, особою і суспільством, окремими суспільними групами.

14

За допомогою державно-правових інститутів може забезпечуватись панування одного класу над іншим, але може такою здійснюватися захист суспільства і кожної особистості від зловживань з боку сильнішого, гарантуватися життя на основі прав людини. Держава і право можуть бути ефективною протидією сваволі, анархії і безладдю, сприяти розвиткові господарства і культури. Право може втілювати вищу доцільність щодо меж поведінки людей. Тією мірою, якою держава і право перетворюються із засобів обслуговування інтересів окремих соціальних груп на засоби задоволення загальносоціальних потреб, інтересів і запитів усього суспільства й одночасно кожного з його членів, такою ж мірою можна розглядати державу як суспільно-історичну цінність.

Проте держава і право породжуються суспільством і відбивають його недоліки й суперечності. На державу і право впливають різного роду соціальні і етнічні конфлікти, різні ідеології, природні умови та окремі особистості. Держава і право не можуть бути предметом ідеалізації, їх роль у суспільстві за різних часів на різних континентах далеко не однакова.

§2. Роль держави і права як атрибутів політичної влади. Держава, право і соціальна справедливість

У загальному розумінні влада - це відносини залежності між людьми, в яких одні можуть здійснювати свою волю, нав'язуючи її іншим. Тому влада є цілеспрямованим впливом тих, хто має владу (суб'єкт влади), на тих, на кого ця влада спрямована (об'єкт влади).

Слід зазначити, що владні відносини виявляються лише в тому разі, якщо суб'єкт і об'єкт перебувають у відносинах панування і підкорення. Оскільки влада в суспільстві поширена на людей і має на меті певне регулювання відносин між людьми, то її називають соціальною. Влада має багато різновидів: батьківська, релігійна, економічна, політична, державна тощо.

Держава і право перебувають у нерозривному зв'язку з політичною владою, а державна влада може розглядатися як різновид політичної влади. Політика - особливий вид людської діяльності, участь у справах держави. В ній знаходять своє відображення питання взаємовідносин між класами і соціальними групами, питання партійної боротьби, відносин між різними національностями, між державами (зовнішня політика) тощо.

15

Ядром політики є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Державна влада як різновид політичної влади втілюється в державно-правових інститутах і призначена для регулювання суспільних відносин. Державна влада має офіційний публічний характер. В межах країни вона є найвищою, повною, верховною і ні від кого не залежною. Державна влада має свої особливості:

• проголошується від імені держави;

• юридично закріплюється;

• її впровадження в життя забезпечується силою держави;

• регламентується за допомогою права і здійснюється в офіційно встановлених межах і лише певними засобами.

Верховенство державної влади виявляється в її універсальності (її владна сила поширюється на все населення і громадські організації країни), в її прерогативах (державна влада може відмінити будь-який прояв іншої суспільної влади), а також в наявності таких законів впливу, якими ніяка Інша суспільна влада не володіє (наприклад, монополія законодавства, правосуддя).

У демократичному суспільстві державна влада набуває форми народовладдя. її першочерговими завданнями стають:

• втілення свободи і справедливості у відносинах учасників суспільного життя;

• захист та охорона прав і законних інтересів особи та родини (сім'ї);

• забезпечення функціонування державних органів на основі права;

• реалізація повноважень держави не лише через примус, а й через силу громадської думки;

• забезпечення рівних для всіх можливостей в усіх сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципах соціальної справедливості, гуманізму і загального блага.

З давніх-давен людство мріяло про державу соціальної справедливості. Ці мрії знайшли відбиток у творах Платона, Аристотеля, Фоми Аквінського, Т. Мора, Т. Кампанелли, Г. Сковороди, А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є, О. Герцена, М. Драгоманова, С. Булгакова, П. Флоренського та багатьох інших мислителів.

У загальнофілософському розумінні справедливість - це розподіл блага і зла між людьми, зокрема співвідношення між роллю окремих особистостей в житті суспільства та їх соціальним становищем, працею і винагородою, вчиненим діянням і відданням, достоїнством

16

людини та її суспільним визнанням, між правами та обов'язками, злочином І покаранням.

Справедливість має бути одним з основних принципів правосуддя. Взаємопов'язаність права і справедливості перетворює останню на соціально-правову справедливість.

У державах соціальної справедливості на перший план має виходити не класовий або груповий інтерес, не нав'язування всьому суспільству волі певного класу чи певної соціальної групи, а загальносуспільний інтерес, соціальна справедливість, забезпечення всім громадянам гідного існування, всебічна підтримка чесної праці, морального та фізичного здоров'я населення та збереження навколишнього природного середовища.