7 Аналіз і прогнозування імовірності банкрутства

ПІДПРИЄМСТВА

7.1 Сутність, види та причини банкрутства

Однією з жорстких форм державного регулювання діяльності

суб’єктів господарювання є моніторинг неплатоспроможності та практика

банкрутства. Їх розвиток має власну довгу історію. Можна сказати, що

правова чіткість та ефективність цього інституту обумовлена рівнем

розвитку національної економіки, є своєрідним індикатором рівня її

організації.

Загальновизнаними цілями інституту банкрутства в країнах з

ринковою економікою є: стимулювання підприємницької діяльності і

зростання ефективності економіки; контролювання відносин між

окремими суб’єктами ринку, забезпечення рівності прав, обов’язків і

відповідальності; усунення з ринків недієздатних учасників; справедливий

розподіл майна банкрута між його кредиторами; створення умов для

відтворення підприємницької діяльності у випадку доцільності.

На сьогодні основні правові засади антикризового управління в

Україні містяться у Законі України “Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом”, що був введений у дію

Постановою Верховної Ради України № 2344-ХІІ від 14.05.92 року, і

сьогодні діє з урахуванням деяких змін, внесених пізніше. Закон

встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта

підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та

застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового

задоволення вимог кредиторів.

Згідно

з

цим законом,

банкрутство

–

це визнана судом

неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та

задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через

застосування ліквідаційної процедури.

Слід зазначити, що остання версія Закону України “Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” має велику

кількість переваг і позитивних моментів, основним з яких є його

спрямованість на відроження, а не на ліквідацію підприємства. Група

державних органів – учасників у справах про банкрутство – це Фонд

державного майна, Антимонопольний комітет, Міжвідомчі комісії,

Агенство з питань банкрутства, Державний орган з питань банкрутства,

органи місцевого самоврядування.

В останні десятиліття поступово створюється єдиний

інтернаціональний підхід до регулювання процесів банкрутства по лінії

диференціації початку кризи та розширення можливостей вибору

104

процедури подолання банкрутства. Зростаючий інформаційний обмін,

глобалізація економіки, міжнаціональне взаємопроникнення методів

регулювання суспільного відтворення, ділової активності та соціальних

процесів призводить до поступової універсалізації державних форм

регулювання економічної неспроможності, банкрутства, згладження

гострих міждержавних відмінностей у цій сфері. Однак відмінності ці все

ж існують, і їх вивчення має не тільки теоретичне, але й практичне

значення для національного бізнесу (особливо зовнішньоекономічного), а

також для законотворчої практики в Україні на макро- та мезорівнях (табл. 7.1).

Таблиця 7.1 – Порівняльна характеристика нормативної бази про банкрутство у

різних країнах світу

Характеризуючи загальносвітові тенденції в області криз та

банкрутства, можна помітити, що більшість законодавчих моделей світу

мають чітко визначену протекціоністську спрямованість щодо

промислових підприємств (“продебіторська” концепція), що, однак, не

супроводжується заохоченням безвідповідальності останніх. Одним із

105

Країна

Загальна спрямованість законодавства про банкрутство

Основні діючі документи

Особливості

Японія

Відновлення функ- цій збанкрутілих фірм, їх реабіліта- ція шляхом врегу- лювання інтересів кредиторів

Insolvency Law Regime з 1947 р.

Підтримка предбанкрутних та збанкрутілих фірм на всіх рівнях

США

Bankruptcy Reform Act (Bankruptcy Code) з 1978 р. Bankruptcy Abuse Prevention and Consumer Protection Act з 2005 р.

Дозволяє кризовій фірмі реабілітуватися, передбачено ряд процесуальних можливостей врегулювання спорів кридиторів та боржників

Німеччина

Оптимізація сус- пільного вироб- ництва, збережен- ня цілісності підприємств

З 1 січня 1999 нове законодавство про неспроможність Insolvenzordnung (порядок врегулювання неспроможності)

Чітка та жорстка система врегу- лювання відносин боржників та кредиторів

Франція

Захист фірм з метою збереження робочих місць. Акцент на попе- редження, а не лікування фірм

Закони “Про відновлення підприємств та ліквідацію їх майна у судовому порядку”, “Про конкурсне управління, ліквідаторів та експертів із визначення стану підприємства”

Довгий (6 місяців) період спо- стереження за кризовою фірмою. При вирішення справи щодо фірми-банкрута вагомою є думка представників трудового колективу

Велико- британія

Прокредиторська спрямованість

Закон “Про неспроможність та банкрутство” 1986р.

Пріоритетним є повернення боргів кредиторам

Росія

Прокредиторська орієнтація

Закон “Про неспроможність (банкрутство)” 2002р.

Жорсткі вимоги до комерційних організацій щодо дотримання фінансової дисципліни у розрахунках

суб’єктів вказаного тенденційного явища є вже досить тривала практика

регулювання банкрутств та подолання криз на підприємствах України.

Після прийняття нової редакції Закону України “Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” намітився

відступ від “прокредиторської” системи, закладеної у попередній редакції

Закону України “Про банкрутство”. Можна сказати, що сьогодні

законодавство України про банкрутство більш відповідає помірковано

продебіторській концепції.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. Так,

Константінова А. В. виділяє реальне, технічне, навмисне та фіктивне

банкрутство (рис. 7.1).

Реальне – характеризує

повну неспроможність

підприємства відновити

фінансову стабільність і

платоспроможність в

найближчий час через

втрату капіталу

Фіктивне –

характеризується

неправдивим оголошенням

підприємства про своє

банкрутство з метою

одержання відстрочки щодо

виконання кредиторських

зобов’язань

Технічне –

неплатоспроможність,

викликана суттєвим

простроченням

дебіторської

заборгованості

БАНКРУТСТВО

Навмисне –

неплатоспроможність

підприємства, створена

штучно його керівництвом

або власником

Рисунок 7.1 – Види банкрутства підприємства

Г.

В. Савицька виділяє інші види неплатоспроможності

(банкрутства):

- „нещасна” – не зі своєї провини, а внаслідок непередбачених

обставин (стихійні лиха, воєнні дії, загальна криза в країні та інші зовнішні

фактори);

- „фальшива” (корислива) – внаслідок навмисного приховування

власного майна з метою уникнення сплати боргів кредиторам;

- „необережна” – внаслідок неефективної роботи, здійснення

ризикованих операцій [31].

Оскільки чинники, що обумовлюють кризовий розвиток

підприємства, є одночасно формою реалізації тих чи інших ризиків, їх у

процесі вивчення прийнято розподіляти на дві групи (табл. 7.2):

106

Таблиця 7.2 – Основні фактори, що спричиняють кризовий характер розвитку підприємства

107

Основні фактори, що обумовлюють кризисний розвиток підприємства
Зовнішні (екзогенні) фактори			Внутрішні (ендогенні) фактори
Загальноекономічні	Ринкові	Інші	Виробничі	Інвестиційні	Фінансові
1.Спад обсягів національного доходу	1.Зниження місткості внутрішнього ринку	1.Політичні фактори	1.Неефективний маркетинг	1.Неефективний фондовий портфель	1. Неефективні фінансова стратегія та менеджмент
2. Збільшення інфляції	2.Посилення монополізму на ринку	2.Негативні демографічні фактори	2.Неефективна структура поточних витрат	2. Довготривалі монтажно- будівельні роботи	2. Неефективна структура активів
3.Уповільнення платіжного обороту	3. Істотне зниження попиту	3. Стихійні лиха	3. Низький рівень використання основних фондів	3.Істотні перевитрати інвестиційних ресурсів	3. Надмірна частка залученого капіталу
4.Нестабільність податкової системи	4.Збільшення пропозиції товарів- субститутів	4.Погіршення криміногенної ситуації	4. Високий рівень сезонних та страхових запасів	4. Невиконання плану прибутку по проектам	4. Висока частка короткострокових джерел залучення капіталу
5.Нестабільність законодавства	5.Нестабільність фінансового ринку		5.Недостатньо диверсифікований асортимент продукції	5.Неефективний інвестиційний менеджмент	5. Зростання дебіторської заборгованості
6. Зниженя рівня реальних доходів населення	6.Зниження активності фондового ринку		6.Неефективний виробничий менеджмент		6. Висока вартість капіталу
7.Зростання безробіття	7. Нестабільність валютного ринку				7.Перевищення допустимих меж фінансових ризиків

незалежні від діяльності підприємства (зовнішні або екзогенні чинники);

1)

залежні від діяльності підприємства (внутрішні або ендогенні

чинники).

Зовнішні чинники кризового розвитку, в свою чергу, розподіляються

при аналізі на три підгрупи:

-

соціально-економічні чинники загального розвитку країни; у

складі цих чинників розглядають тільки ті, які чинять негативний вплив на

господарську діяльність підприємства, тобто формують потенціал ризику

його банкрутства;

-

ринкові чинники; при дослідженні цих чинників вивчають

негативні для підприємства тенденції розвитку товарних (щодо сировини,

матеріалів і продукції, що випускається) та фінансового (грошового,

фондового та валютного) ринків;

-

інші зовнішні чинники; їх склад визначається самостійно з

урахуванням спеціалізації.

Внутрішні чинники кризового розвитку також розподіляють при

аналізі на три підгрупи в залежності від особливостей формування

грошових потоків: чинники, що пов’язані з виробничою діяльністю;

чинники, що пов’язані з інвестиційною діяльністю; чинники, що пов’язані

з фінансовою діяльністю.

Певна річ, усі перелічені чинники можуть знаходитись в основі

кризи підприємства, але, як вважає більшість спеціалістів, найбільший

вплив на стан підприємства мають управлінські чинники. Саме

неефективність управління слід віднести до найбільш характерної для

сучасних підприємств проблеми, яка заважає їх ефективному

функціонуванню в умовах поглиблення впливу ринкових відносин.

Згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом” основним інструментом

антикризового управління підприємством є санація, тобто система

заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з

метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації,

спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища

боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог

кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і

капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури

боржника.

Санація підприємства проводиться у трьох основних випадках:

1) до порушення кредиторами справи про банкрутство, тобто за

власною ініціативою підприємства;

2) якщо саме підприємство, звернувшись у господарський суд із

заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови власної санації;

3) якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд

згідно з пропозиціями кредиторів боржника.

108

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За

клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів

цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд призначає

керуючого санацією за наявності у нього ліцензії. При цьому керівник

боржника відсторонюється від посади і управління підприємством-

боржником переходить до керуючого санацією.

Окрім закону України

“Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом”, кризові процеси на

підприємствах України регулюються сьогодні Законами України “Про

підприємства”,

“Про господарські товариства”, положеннями

Господарського Кодексу України.