1) Статистичні:

- зведення і групування;

- абсолютні і відносні величини;

- середні величини;

- ряди динаміки;

- індекси;

- таблиці і графіки.

2) Стохастичні методи:

- кореляційно-регресійний аналіз;

- дисперсійний аналіз;

- коваріаційний аналіз;

- компонентний аналіз.

3) Економіко-математичні методи:

- методи дослідження операцій;

- теорія ігор;

- теорія масового обслуговування;

- теорія графів.

Фінансовий аналіз, особливо факторний, грунтується на

взаємозв’язках, взаємозалежностях окремих показників, які утворюють

моделі.

Фінансовий аналіз базується на використанні жорстко

детермінованих моделей, серед яких слід виділити адитивні,

мультиплікативні, кратні та комбіновані (змішані).

22

Адитивна модель – це модель, коли результативний показник

визначається як сума (різниця) окремих факторів, наприклад:

ПР Р (С АВ ВЗ ),

(2.1)

де ПР – прибуток від реалізації продукції;

Р – чиста виручка від реалізації продукції;

С – собівартість продукції;

АВ – адміністративні витрати;

ВЗ – витрати на збут.

Мультиплікативна модель – модель, яка відображає добуток

показників (факторів):

Q ОФ f ,

(2.2)

де Q – обсяг виготовленої продукції;

ОФ - середня вартість основних фондів;

f – фондовіддача.

Кратна модель – відображає частку від ділення двох факторів

(співвідношення факторів):

W

Q

N

,

(2.3)

де W – продуктивність праці,

Q – обсяг виготовленої продукції;

N - середньооблікова чисельність працюючих.

Комбінована (змішана) модель – це модель, в якій поєднуються

попередні моделі в різних комбінаціях:

ОЗ ОЗ1

Р1

К0

,

(2.4)

деОЗ - економія (перевитрати) середніх залишків оборотних

засобів;

ОЗ1 - середні залишки оборотних засобів у звітному періоді;

Р1 – чиста виручка від реалізації продукції у звітному періоді;

К0 – коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) у базисному періоді.

З метою удосконалення економічного аналізу в деяких випадках

проводиться перетворення моделей факторної системи, що здійснюється у

таких напрямках:

1) прийом подовження факторної системи – здійснюється шляхом

додавання розрахункових показників. Наприклад, витрати на одну гривню

виготовленої продукції розраховуються як частка від ділення собівартості

продукції на обсяг виготовленої продукції (для реалізованої продукції – це

23

частка від ділення повної собівартості реалізованої продукції на обсяг

реалізованої продукції), тобто:

V

C

Q

,

(2.5)

де V – витрати на 1 гривню виготовленої (реалізованої) продукції;

С – повна собівартість виготовленої (реалізованої) продукції;

Q – обсяг виготовленої (реалізованої) продукції.

Собівартість складається із трьох укрупнених елементів витрат:

основних засобів через амортизацію (А), матеріальних витрат (М) і

заробітної плати з нарахуваннями (З).

Тоді попередня формула набуває вигляд:

V

A M З

Q



A

Q



M

Q



З

Q

,

(2.6)

де V – загальні витрати на 1 гривню продукції;

A

Q

M

Q

З

Q

- фондомісткість продукції (по списаній на амортизацію частині);

- матеріаломісткість продукції;

- зарплатомісткість продукції (трудомісткість через заробітну

плату).

2) прийом розширення факторної системи – здійснюється шляхом

множення розрахункових показників. Наприклад, рентабельність

реалізованої продукції розраховують як частку від ділення прибутку від

реалізованої продукції на обсяг реалізації продукції, тобто:

Rn

П р

Р

,

(2.7)

де Пр – прибуток від реалізації продукції;

Р – виручка від реалізації.

Зазначену формулу можна подати також таким чином:

Rn

П р

Р



П р С



С Р

 RвV ,

(2.8)

де

Пр

С

- рентабельність витрат;

C

P

- витрати на 1 гривню реалізованої продукції.

24

3)

прийом

скорочення факторної системи.

Наприклад,

фондовіддача (f) – це частка від ділення обсягу виготовленої продукції (Q)

на середню вартість основних виробничих фондів ( ОФ ), тобто:

f

Q

ОФ

.

(2.9)

Розділимо чисельник і знаменник

наведеної

формули

на

середньооблікову чисельність (N), тоді:

f

Q : N

ОФ : N

 W : ФО,

(2.10)

де f – фондовіддача;

W – продуктивність праці;

ФО – фондоозброєність праці.