Розділ 7 • Філософія символічного світу

викликає в ній особливі зміни. Таким чином, якщо 3. Фрейд на основі дослі­дження психіки людини робить атеїстичний висновок про земне джерело похо­дження релігії, то К. Юнг використовує психологію для обґрунтування надпри­родного джерела релігії. Своє завдання він вбачає в тому, щоб довести думку про природну релігійність душі. Людська душа, стверджує К. Юнг, — це вікно у світ священного, божественного.

Важливим аспектом дослідження релігії є релігійна філософія, її своєрід­ність в тому, що вже з самого початку вона співвідносить свої парадигми з доктринами, догмами, канонами певної конфесії. У ній домінує релігійна тема, серед головних проблем — проблема Бога, Творення, Промислу, Спасіння, Теодицеї (виправдання Бога за існуюче у світі зло) тощо.

Яскравим прикладом конфесійної релігійної філософії є неотомізм — онов­лене вчення видатного середньовічного мислителя Томи Аквінського, визнане Ва­тиканом офіційною філософією католицької церкви. Із позиції католицьких докт­рин неотомізм інтерпретує новітні досягнення природних і гуманітарних наук, досліджує складні проблеми пізнання та соціального життя, є однією з найбільш авторитетних філософських шкіл сучасності. «Зміст християнської філософії, писав видатний представник неотомізму Е. Жильсон, — є душа раціональних істин, відкритих, досліджених або просто збережених завдяки тій допомозі, яку розум отримує від одкровення. Християнський філософ лише запитує, чи не має серед положень його віри, які він попередньо вважає істинними, таких, які є істинами розуму. Якщо він відкриває таке, то стає філософом, а якщо він зобов'я­заний своїм прозрінням християнській вірі, то стає християнським філософом».

Конфесійною (православною) можна назвати школу російської релігійної філософії, виявлену в працях В. Соловйова, П.А. Флоренського, С.Н. Булгакова, С.Л. Франка та ін. Із вражаючою глибиною умопроникнення, але саме крізь призму релігійно-православної концепції світорозуміння в творах цих мис­лителів висвітлюються різні сфери буття світу і людини. Недаремно їхні імена стали популярними у світоглядних шуканнях російської та української право­славної інтелігенції останніх десятиріч.

Вагома філософська традиція представлена в лоні протестантизму, іудаїзму, індуїзму, в течіях буддизму. До розгалуження релігійної філософії можна від­нести позаконфесіональні містичні мислені побудови (теософія, антропосо­фія, вчення М.К. і О.І. Рерихів та інших філософствуючих учителів-містиків).

За рахунок релігійної філософії здійснюються вихідні методологічні ви­значення богослов 'я (теології). Як особлива релігійна дисципліна, воно теоре­тично обґрунтовує віровчення та культ релігії. Межу між релігійною філосо­фією та богослов'ям провести досить складно. Наприклад, у середньовічній схо­ластиці вони єдині. Богослов'я — це апологія (оправдання) релігії. На відміну від філософії, яка апелює (звертається) до авторитету розуму і пронизана духом критики, богослов'я апелює до віри.

В обґрунтуванні існування Бога в богослов'ї розроблені три класичні до­кази його буття.

Перший - онтологічний був чітко сформульований Ансельмом Кентерберій-ським і зводиться до того, що Бог мислиться найдосконалішою істотою і тому

461