Систематичний курс філософії

під час споглядання корисного для нас предмета змушує називати його добрим; коли ж нам дає задоволення вигляд предмета, позбавленого безпосередньої корис­ності, ми називаємо його прекрасним.

Таким чином, можна сказати, що цінність — це суб'єктно-об'єктна реаль­ність. Ось чому не можна стверджувати, що про смаки не сперечаються, оскільки реально про них люди все життя сперечаються, відстоюючи право на пріоритет та об'єктивність саме свого смаку. Власне про смаки і спереча­ються. На думку І. Канта, приємним кожний називає те, що дає йому насолоду прекрасним — те, що лише йому подобається, добрим — те, що він оцінює, схва­лює, тобто те, у чому він вбачає об'єктивну цінність. Зрозуміло, наскільки значимі оціночні судження для розумної орієнтації людини в житті та куль­турному бутті.

Кожна річ, яка знаходиться в суспільному й особистому житті або ство­рена людиною, має, крім свого фізичного, і соціальне буття: вона виконує історично закріплену за нею людську функцію і тому має суспільну цінність. Поняття цінності виражає суспільну сутність буття матеріальної та духовної культури. Якщо щось — матеріальне або духовне — виступає як цінність, то це означає, що воно так чи інакше включене в умови суспільного життя особистості, виконує певну функцію в його взаємостосунках із природою та соціальною дійсністю. Наше ставлення до світу завжди носить оціночний характер, тобто у світогляді наукове пізнання світу і ціннісне відношення до нього знаходяться в нерозривній єдності. Таким чином, поняття цінності тісно пов'язане з поняттям культури і має культурний зміст.

7.2.6.Філософія культури України

Сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів їх створення, вміння використовувати їх для подальшого прогресу людства, передавати від покоління до покоління і складає культуру. До неї належить усе те, що протистоїть натурі, тобто природі, як те, що створене працею лю­дини. Поза культурою неможливе життя людини та суспільства. Кожне нове покоління починає своє життя не лише в оточенні природи, але й у світі мате­ріальних і духовних цінностей, створених попередніми поколіннями. Здіб­ності, знання, людські почуття, вміння не передаються новому поколінню генетично — вони формуються в процесі засвоєння вже створеної культури. Без передачі досягнень людської культури від одного покоління іншому немислима історія. Якщо людина створює культуру, то культура створює людину. Культура реально існує як історично сформована різноступенева система, яка має свої природні форми, свою символіку, традиції, ідеали, функ­ції, установки, ціннісні орієнтації і, нарешті, образ думки і стиль життя — цієї центруючої сили, живої душі культури. І в цьому значенні буття культури

436

Розділ 7 • Філософія символічного світу

набуває надіндивідуальною характеру, існуючи разом із тим як глибоко особистісний досвід індивіда.

Про це свідчить розроблення філософії культури в Україні.

Вагомий внесок у розвиток концепцій культурно-історичного процесу зробила українська філософія. Вона була і є каталізатором творчого потенціалу жит­тєвої активності нації, консолідуючи її на досягнення жаданих змін в усіх сферах суспільного життя. Цей потенціал й утворює сутність того явища, яке ми називаємо духом нації. Дух невід'ємний від історії, тому пробудження духу неможливе без переосмислення та переживання історичного шляху народу. Адже дух відтворюється під час осягнення об'єктивного змісту культури, він є творчим началом життєдіяльності нації, потенціал її предметної активності. Філософія ж, особливо в культурній традиції нашого народу, завжди висту­пала насамперед тим типом духовної діяльності, де з'ясовувалися межі люд­ського життя, де давалися відповіді на питання, що становлять сенс культур­ного буття людини.

Українські мислителі свою філософську та суспільно-політичну діяльність тісно пов'язували з духовними надбаннями Заходу та Сходу. Внаслідок цього було створено низку оригінальних концепцій культури, основною тезою яких була ідея самоцінності національної культури та її взаємозв'язку з культу­рами інших народів.

Суттєвий вклад у розробку феномена культури зробила українська куль­турологічна думка в XV1-XVII ст. Мислителі доби Відродження, з огляду на тра­диції культури філософського мислення Київської Русі, акцентують увагу на гуманістичному аспекті культуротворчого процесу. У творах К. Саковича, М. Смотрицького, П. Могили та інших було висунуто оригінальну теорію роз­витку культури, яка ґрунтувалася на виділенні іманентних рис українців (ге­роїзм, волелюбність, товаристськість, лицарська вірність, почуття гідності), що нібито були успадковані «козацьким народом» від могутнього племені сарматів і хозар.

___________________________________________________________________

Культурологічна концепція Г.С. Сковороди грунтується на його філо­софській концепції кордоцентризму (серце — всьому основа) і теорії трьох світів. Перший світ — це природа, або «макрокосм» (всесвіт); другий світ — це суспільство та людина, або «мікрокосм»; третій світ — це Біблія, або «світ символів». Кожний зі світів має двояку природу, тобто «дві культури» — зовнішню, видиму, або «матеріальну натуру», і внутрішню, або «духовну натуру».

Аналізуючи культурно-історичний процес, мислитель застосовує алего­ричне пояснення біблійних оповідей і міфів. Унаслідок цього він створює теорію «світу символів» (третього світу). Значення символів може бути різним, навіть протилежним щодо їхнього справжнього смислу. Наприклад, Біблія може символізувати добро та лукавство, спасіння і загибель, істинність і хиб­ність, мудрість і безумство. Усе залежить від того, який головний принцип

437