Систематичний курс філософії

7.2.Культура

«Культура — це не якась частина жит­тя особистості, а її глобальна функція. Для людини, яка сама себе усвідомлює і розвиває, все є культура. Це означає, що немає якоїсь однієї культури («куль­тура людини»), щодо якої будь-яка інша діяльність була б некультурною, а є стільки культур, скільки видів діяльності».­Е. Муньє

7.2.1.Філософське осмислення культури

Надзвичайно складний процес символізації людиною своїх можливос­тей та сил характеризується різними категоріями, серед яких однією з найваж­ливіших є культура. Світ культури — найбільш переконлива маніфестація творчого генія людства. Поняття «культура» — межова категорія людського життя. Нею визначають все, створене людиною; вона протистоїть природному порядку речей. Усі гуманітарні науки, кожна під своїм кутом зору, приділяють увагу проблемам культури. Філософи цікавилися культурою ще в XVII ст., прагнучи виробити загальну «ідею культури».

Під час соціальних і політичних перетворень проблеми культури набули нечуваної гостроти. Інтерес до питань теорії культури має глибокі практичні основи. Усе це стимулює розробку філософських проблем культури. У ви­вченні історії та прогнозуванні майбутнього соціальна філософія вже не може обійтися без урахування культурної складової суспільно-історичного процесу. Культура цікавить філософію не у своїх окремих проявах, а як явище суспіль­ного життя, як феномен духовного буття людини.

Термін «культура» походить від латинського дієслова colere, який озна­чає «обробляти ґрунт, прикрашати, старанно займатися, пова­жа­ти». Давні римляни користувалися виразом «культура агрі» — «обробка землі». Ціцерон першим ввів поняття «культура анімі» — «культура душі», турботу про яку пов'я­зав із філософією. Грецький аналог латинського терміну «культура» — «пай-лея» — більше зосереджувався на одному з відтінків смислу, а саме на вихованні, і буквально означав «вихованість», «освіченість». Таким чином, з епохи антич­ності поняття «культура» стало вживатися для визначення процесу вдоско­налення людських здібностей, активності, спрямованої на облагородження внутрішнього світу людини через філософію, науку та мистецтво.

420

Розділ 7 • Філософія символічного світу

Філософи епохи Відродження проголосили культуру засобом формування ідеальної універсальної особистості — всебічно освіченої, вихованої, яка творчо впливає на розвиток наук і мистецтв, сприяє зміцненню держави.

Силами видатних мислителів епохи Просвітництва — Дж. Віко, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Гердера, В. Гумбольдта та інших розрізнені уявлення про культуру пере­творюються на структурне вчення про становлення та діяльність людини в при­родних і духовних світах. Поняттям «культура» нині визначають рівень сус­пільного розвитку людства, так само як і процес удосконалення людини та суспільства. Так, в епоху Просвітництва термін «культура», який до того узгоджу­вався з чимось цілком конкретним, на що було спрямовано культивування (культура землі, культура душі), починає вживатися для констатації досяг­нутого рівня суспільного стану людства. У новому значенні першим використав поняття культури німецький правознавець С Пуффендорф. Він сформулював його на основі протиставлення поняттю «природа». У нього культура — це все те, що людина доповнює до зовнішньої та власної природи і що створю­ється суспільною діяльністю людей.

Для французького Просвітництва властиве ототожнення культури з формами духовного та політичного саморозвитку суспільства і людини у виявах розвитку науки, мистецтва, моралі, релігії, державних форм правління. Вольтер, Кондерсе зводили зміст культурно-історичного процесу до розвитку людського «розуму». Культурність (цивілізованість) нації або країни (на противагу «варварству» первісних народів) полягає в «розумності» їхніх суспільств, порядків, політич­них закладів і вимірюється сукупністю досягнень в галузі наук і мистецтв. Мета культури відповідає вищому призначенню «розуму» — зробити всіх людей щасливими (евдемонічні концепції культури), жити у відповідності з запи­тами і потребами своєї «природи» (натуралістичні концепції культури).

Разом із тим у період Просвітництва виникла «критика» культури та циві­лізації (Руссо), яка протиставила зіпсованості і моральній розбещеності «куль­турних» націй простоту і чистоту звичаїв народів, що знаходяться на патрі­архальному ступені розвитку. Гносеологічні джерела провідних концепцій культури епохи Просвітництва базувалися на постулаті позаісторичного інди­віда, самодостатнього суб'єкта творчості. У цьому зв'язку культура постає опредметненим втіленням гуманності. Людина настільки гуманна, наскільки вона культурна.

______________________________________________________________________________________________

ХІУст. пройшло під знаком утвердження біоцентристського світогляду. Під впливом теорії Ч. Дарвіна еволюційний підхід був розповсюджений на всі сфери знання, у тому числі вчення про культуру. Дарвіну належить заслуга в розвитку поглядів на органічне життя як наслідок випадкових змін. Та їхня кількість, яка припадає на життя кожного індивіда, достатня для пояснення послідовної трансформації, яка веде від найпростіших форм до складних. Під впливом дарвінізму сформувалася еволюційна теорія куль­тури. Відповідно до теорії Дарвіна людину було віднесено до категорії

421