Розділ 1 • Онтологія

Людина звикла вважати реальним те, що вписується в сучасну наукову картину світу. Тому природне не слід переоцінювати, а «надприродне» — відповідно недооцінювати. Зокрема, звертаючись до художнього, ми бачимо, що воно реальне по-своєму, несумісне з природно-науковим буттям. Фізика, наприклад, не може пояснити природу прекрасного; вона — не фізичне, а есте­тичне; суб'єктно-об'єктна, олюднена реальність. Завдяки цьому естетич­ний метод — один із найбільш важливих і глибоких методів пізнання, зокре­ма доведення буття інших видів реальності. Будь-який експеримент ніколи не може довести небуття того чи іншого явища. Можна лише стверджувати, що це явище нині ще не виявлене. Ми знаємо лише незначну частину нескінчен­ного світу, тим більше, що достовірність наших знань поширюється лише на від­носно прості явища.

1.1.3.Розмаїття та єдність буття

Обґрунтовуючи положення про різноманітність буття, слід керуватися плюралістичним характером даних сучасної філософії і науки. Вони вихо­дять з того, що буття втілює ідею існування взагалі, а матеріальне буття — ідею об'єктивно-предметного, реально-природного існування. Загальні якості остан­нього фіксуються концепціями матерії як субстанції і як об'єктивної реальності. Уявлення людини, коли вона спостерігає навколишній світ вра­жає багато­манітність предметів, процесів, властивостей і відношень. Першим філософам потрібно було здійснити колосальний науковий подвиг, щоб поба­чити за різно­манітністю речей і явищ світу їхню спільність та єдність. Спо­сте­рігаючи явища зростання та розпаду, єдності та відмінності перші мисли­телі відзначили збере­ження деяких властивостей і станів речей під час пере­творень. Цю постійну, незмінну основу речей вони назвали першоматерією. Одні філософи вважали, що в основі речей знаходиться вода (Фалес), інші — логос — вогнена матерія (Геракліт), або поєднання води, вогню, землі, пові­тря (Емпедокл). Такі погляди започаткували наукове пояснення багатьох явищ природи та суспільства.

Усепороджуюча основа, першоначало — це субстанція, яка є причиною

самої себе (принцип causa sui) і разом із тим — джерелом наявної різноякості,

предметної різноманітності. Із уведенням уявлення про матерію як субстанцію

філософський матеріалізм вирішує доктринальні проблеми:

* єдності світу — унітарність існуючого визначається загальною основою

існуючого;

* концептуального монізму — різноманітність дійсності обумовлена еволю­цією природно-історичного процесу, якісними змінами, трансформацією організації загальної основи.

Пояснюючи генетичні джерела сущого, визначення матерії як субстанції не наділяє його системою певних позитивних властивостей. Змістовне питання

225

Систематичний курс філософії

«що таке матерія?» знімається її розумінням як об'єктивної реальності. Із XVII-XVIII cm. відроджується ідея Демокріта про атомістичну будову матерії. Вихо­дячи з цієї ідеї, /. Ньютон увів у фізику поняття маси, сформулював закони динаміки. Атомістична гіпотеза стала основою молекулярно-кінетичної теорії теплоти, призвела до відкриття закону збереження речовини, періодичної системи елементів Д. Менделєєва. У кінці XIX ст. атомістична концепція будови матерії вийшла за межі механістичного тлумачення: з'ясувалося, що атом склада­ється з електронів, протонів і т. д. Відкриття електричної природи матерії під­штовхнуло філософію та природознавство до вирішення складних питань визна­чення подальших шляхів пізнання структури матерії.

Інтерпретація матерії як об'єктивної реальності остаточно долає недоліки субстратного підходу: звільняє тлумачення матерії від конкретно-предметних визначень («елементаризм», «корпускуляризм» тощо), вона концептуалізує її.

Учення про матерію як об'єктивну реальність отримує конкретизацію в теорії властивостей матерії. Вони — істотні необхідні, абсолютно обов'яз­кові, невіддільні від неї якості — атрибути та модуси, похідні властивості, які виникли разом із матерією. Найбільш кардинальні властивості — об'єктивність існування, структурність, незнищуваність, рух (розвиток), простір, час, відоб­раження. Це атрибутивні властивості матерії, без яких неможливе її буття.

Об'єктивність існування. Всі предмети та процеси зовнішньою світу існують поза свідомістю і незалежно від неї, тобто вони об'єктивні, а філософія їх уза­гальнює поняттям матерія. Необхідно уточнити, що речі не складаються з матерії, а є конкретними формами її вияву. Якщо людина ставить за мету від­шукати матерію як першоначало всього сущого, це однаково, що замість груш і яблук з'їсти плід узагалі. Матерію не можна бачити, покуштувати, вона не є жодною з речей, які існують поряд із іншими, всередині або лежать у їхній основі. Всі існуючі конкретні матеріальні утворення і є матерія в її різних формах, видах, властивостях і відношеннях. Матерія — це не реальна можливість усіх форм, а їх дійсне буття. Єдиною, відносно відмінною від матерії властивістю є лише свідомість, дух. Але свідомість, дух — це духовне буття.

Матеріальна єдність буття. Кожна послідовна філософська система виво­дить єдність світу або з матерії (матеріалістичний монізм), або з духовного начала (ідеалістичний монізм). Низка філософських учень підтримують позиції дуалізму.

Деякі філософи вбачають єдність предметів, процесів і явищ у їхній реаль­ності, в тому, що вони існують. Але реальність, існування може бути і мате­ріальним, об'єктивним, і духовним, суб'єктивним. Наші думки, прагнення також реальні, але це їх існування не об'єктивне, а суб'єктивне.

Наукові відкриття різних рівнів довели тезу про матеріальну єдність буття: в ньому немає нічого, що не вписувалося би в поняття матерії та її різно­манітних властивостей і відношень. Принцип матеріальної єдності буття означає не емпіричну схожість конкретних систем, елементів, закономірностей, а загаль­ність матерії як носія різноманітних властивостей і відношень.

Безмежний світ як у великому, так і в малому, як у матеріальному, так і в духовному підкоряється універсальним законам, які об'єднують світ в єдине

226