§ 8. Реалізація норм права: загальна характеристика

Реалізація норм права — це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання забо­рон, застосування норм права.

Використання — це форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту).

Виконання ~ це форма реалізації зобов'язальних юридичних воры, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійсню­ється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, ргалізація законодавства про державні податки).

132

Глава 4

Основи теорії права

133

Дотримання — це форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (скажімо, непорушення водіями транспорт­них засобів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях).

Суб'єкти використання, виконання і дотримання — це державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадян­ства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще назива­ють формами безпосередньої реалізації, тому що суб'єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення матеріальних або ідеологічних результатів.

Застосування норм права є особливою формою його реаліза­ції. Це державно-владна й організаційна діяльність компетент­них органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є такі специфічні ознаки:

а) цей вид діяльності здійснюється компетентними органа­ ми, що наділені державно-владними повноваженнями;

б) застосування права здійснюється в чітко визначених за­ коном процесуальних формах;

в) ця форма має державно-владний характер — рішення ух­ валюється на підставі односторонього волевиявлення компетен­ тного органу; правові приписи обов'язкові до виконання, а в разі необхідності забезпечуються примусовою силою держави;

г) це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для повнішої реалізації правових норм;

ґ) вона відображає елементи творчості, що означає нефор-мальність рішення у кожному конкретному випадку;

д) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-кон­ кретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального харак­ теру (тобто нормативно-правових актів);

є) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, щодо яких застосовується право, — об'єктами управління; винесені рішення (правозастосовні акти) — засобами управління.

Випадки реалізації права у формі застосування:

• коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів пра­ ва без державно-владної діяльності компетентних органів держа­ ви або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади);

• за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здій­ снення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судово­ му порядку, спір з приводу права на спадщину);

• коли особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

До правозастосовної діяльності ставляться такі вимоги:

• законність (здійснення в суворо встановленому законодав­ ством порядку);

• обгрунтованість (винесення рішення лише на підставі по­ вного та всебічного вивчення обставин справи);

• доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої виноситься рішення);

• справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі).

Правозастосовна діяльність здійснюється у кілька стадій:

а) аналіз фактичних обставин юридичної справи або встанов­ лення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психологічне ставлення суб'єктів до скоєного тощо);

б) вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація оцінювання конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз щодо справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

в) ухвалення рішення (ця стадія передбачає винесення ■ ктом правозастосування індивідуально-конкретного

рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найпо­ширенішою. Письмова форма передбачає видання правозасто-говного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетент-■ого органу.

134