78. Представники українського просвітництва в діаспорі(XX-XXI)

Нині за океаном відзначають великий внесок перших українських поселенців у розбудову інших країн, наприклад, Канади.

Вважаючи, що роль держави у питанні стосунків з українською діаспорою є незаперечною, необхідно також наголосити на значенні громадських організацій, які фактично впродовж останнього десятиріччя поклали на себе її обов’язки, забезпечуючи координацію діяльності структур в Україні і поза нею. Зокрема слід сказати про діяльність Української Всесвітньої координаційної Ради, організації відкритої для співпраці та контактів. Саме цей період припав на початок розвитку і формування громадянського суспільства в Україні, яке, будучи ознакою зрілого демократичного суспільства, не має альтернативи, «а для самої діаспори такий стан речей є єдино можливим і природним: адже тільки добровільні і самоврядні організації можуть підтримувати національну ідентичність на чужині, що вони роблять з успіхом вже протягом століття». Проте, в Україні з боку держави ще досі немає усвідомлення необхідності тісної співпраці з громадськими організаціями, важливості їх ролі, незважаючи на те, що вже саме термінологічне визначення концепту «громадянське суспільство» передбачає найбільш активну частину загального соціуму, яка може активно впливати на державотворчі та суспільні процеси.

79.Досвід зарубіжної педагогіки XX ст. В сучасній діяльності освітян україни

Характерні ознаки шкіл «нового» виховання: 1) розташування в мальовничих куточках, переважно в сільській місцевості, на берегах річок чи озер; 2) добре поставлене фізичне виховання: щоденні фізичні вправи, біг, ігри, плавання, гімнастика, екскурсії; фізична праця в майстернях і на будовах; у садку й у лісі, в полі й у лузі; добре встановлений гігієнічний порядок, здорова їжа тощо; 3) етико-естетичне виховання учнів: щоденні вправи з різних мистецтв, формування морально-релігійних і патріотичних якостей під час вранішніх і вечірніх молитовних або тихих годин у каплиці; 4) спрямування змісту навчання не на енциклопедичність знань, а на розвиток в учнів мислительних здібностей, здатність застосовувати здобуті знання на практиці; 5) надання переваги тим методам навчання, які пробуджують інтерес до науки, розвивають у дітей мислення, вчать узагальнювати й робити висновки, самостійно проводити дослідження, поєднують індивідуальну та колективну форми роботи; 6) сувора дисципліна, дієве дитяче самоврядування за зразком парламенту своєї країни; 7) належне матеріальне оснащення та забезпечення висококваліфікованими педагогічними кадрами.

Подібні приватні школи й нині існують у багатьох країнах. Оскільки плата за навчання у них доволі висока, вони доступні лише дітям із забезпечених родин.

80.Відкритість сучасної школи і сприйняття нею зарубіжних тенденцій освіти

У нашій країні школа упродовж довгого часу розглядалася як єдиний соціальний інститут, що відповідає перед державою за виховання дітей. Соціальні зв’язки школи були орієнтовані переважно на покращення власного навчально-виховного процесу. Об’єктивний аналіз накопиченого досвіду дозволяє стверджувати, що такий підхід не дав позитивних результатів. Тому в сучасній педагогічній науці особливої актуальності набуває проблема організації цілісного виховного процесу, забезпечення тісної єдності школи й соціального середовища.

Відкритість сучасного українського суспільства створює умови для збагачення національної системи освіти й виховання кращими досягненнями світової культури. Не випадково Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) орієнтує на “розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду”. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті визначається, що освіта підпорядкована “формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості” і разом з тим вона “сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу”. Звернення до досвіду високорозвинених країн, які мають сформовані традиції в галузі інтеграції всіх виховних сил суспільства у справі формування підростаючих поколінь, дають можливість виявити позитивні й негативні моменти в організації вітчизняного виховного процесу, обґрунтувати шляхи його вдосконалення.

81.ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОШУК ДІЯЧІВ І ПРОФЕСОРІВ РІЗНИХ ГЕНЕРАЦІЙ НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА (В. АНДРУЩЕНКО, В.БОНДАР, М. ГРИЦЕНКО, О.МОРОЗ, Д.НІКОЛЕНКО, Л.ІІРОКОПЕНКО, В.СИНЬОВ, В.СМАЛЬ, СКРИПЧЕНКО, С.ЧАВЛАРОВ. В.ХРОПКО, М.ШКІЛЬ ТА ІН.

Керівництво НПУ на чолі з його ректором відомим вченим Віктором Андрущенком прагне бачити свій вуз гідним членом серед найкращих європейських університетів, бореться і за те, щоб зберегти обличчя і традиції української освіти й науки.

Тривалий час Національний педагогічний університет співпрацює з Академією наук вищої школи України. Як результат - Поповнення складу академіків АН ВШУ новими, шанованими в українській та зарубіжній науці членами. Будучи колективним членом академії, педуніверситет має змогу більш інтенсивно виявити себе у проведенні спільних конференцій, з'їздів, семінарів, круглих столів, обмінюватися набутим досвідом з іншими вузами країни та зарубіжжя.

Андрущенко Віктор Петрович - професор, дійсний член АПН України, академік Української академії політичних наук і Академії наук вищої школи, заслужений діяч науки і техніки України. 2002 року двічі нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

Шкіль Микола Іванович - вчений у галузі математики та педагогіки, дійсний член Академії педагогічних наук України (1992), доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1966). Вся наукова і педагогічна діяльність М. І. Шкіля пов’язана з Київським педагогічним інститутом ім. О.М. Горького, нині Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова (аспірант, ст. викладач, доцент, декан, завідувач кафедри математичного аналізу). У 1973-2003 роках – ректор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, з 2003 р. – радник ректора університету, завідувач кафедри математичного аналізу.

Результати досліджень Шкіля М. І. представлено у більш ніж 400 наукових працях, зокрема в 10 монографіях, 30 підручниках і навчально-методичних посібниках, 26 іноземних виданнях. Найважливіші праці – "Асимптотические методы в теории линейных дифференциальных уравнений" (монографія у співавторстві у 1967 р. була перевидана у США); "З любов’ю до професії" (у співавторстві). Керівник наукової школи "Проблеми наближених методів розв’язання диференціальних та інтегральних рівнянь". Серед його учнів 31 кандидат і 3 доктори наук.

М. І. Шкіль очолює Всеукраїнське методичне об’єднання розвитку шкільної математичної науки зі створення та видання підручників для учнів загальноосвітніх шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів, входить до складу редколегій журналів "Український математичний журнал", "Нелінійні коливання", "Рідна школа"; член правління Київського математичного товариства.