57.Перетворення в галузі освіти. Кодекс про народну освіту (1922 р.).

22 листопада 1922 року приймається Кодекс законів про народну освіту УСРР. Цікаво, що подібного кодексу в РСФРР на той час не існувало. Хоча, знову ж таки, в основу цього Кодексу були покладені законодавчі акти РСФРР 1918 року про єдину трудову школу, ряд інших постанов уряду РСФРР з питань народної освіти. В даному випадку можемо говорити про часткову рецепцію.

Кодекс закріпив систему освіти і виховання, її організаційні форми, визначив завдання, методи і перспективи діяльності в цьому напрямку.

Кодекс законів про народну освіту УСРР складався з чотирьох книг:

1 ) організація управління і постачання в народній освіті;

2) соціальне виховання дітей;

3) професійна і спеціально-наукова освіта;

4) політична освіта і виховання дорослих.

Основою побудови виховних і культурно-освітніх закладів Кодекс вважав:

1) трудовий процес як підвалини виховання і пізнання;

2) різноманіття життєвих потреб як мета виховного процесу;

3) практика, яка спрямована не тільки на пояснення світу, а й на його зміну. Кодекс проголосив право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук і мистецтва у всіх культурно-освітніх закладах держави. Соціальне виховання дітей і професійна освіта юнацтва і молоді до 17 років включно оголошувались загальними, обов'язковими, безкоштовними і сумісними для обох статей. Проте до повного проведення загального, обов'язкового виховання і навчання встановлювалось, що в культурно-освітні закладин першу чергу приймаються пролетарі й незаможники. Навчально-виховні заклади УСРР повинні бути трудовими колективами, які б поєднували виховання і навчання з продуктивною працею.

Реформування національної освіти у 20-ті роки ХХ століття можна окреслити такими рисами: шкільна система радянської України спричинилася до зниження рівня загальноосвітніх знань серед учнів; підпорядкованість дошкільного, шкільного, позашкільного виховання директивам комуністичної партії; досягнення загального обов'язкового навчання та завершення ліквідації неписьменності в Україні; розширення системи освіти, відкриття навчальних закладів нового типу.

Впроваджувалася комплексна система навчання – принцип побудови змісту освіти, організації процесу навчання, сконцентрованого навколо стрижневої теми.

58.20-ті роки. Національно-освітнє питання.

20-ті роки в історії освіти України посідають особливе місце. Це період активного пошуку, сміливих та оригінальних ідей. Радянський уряд провадив українізацію всіх сфер освітянського і культурного життя країни. У 1921 р. затверджене положення, яке забезпечувало рівноправності мов національних меншин, що живуть в Україні, та сприяло розвиткові української школи і дошкільних закладів. Першочерговим завданням в Україні, три чверті населення якої не вміло читати й писати, була ліквідація неписьменності серед дорослих. З цією метою у 1920 р. було створено комісію по боротьбі з неписьменністю. 21 травня 1921 р. Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила постанову «Про боротьбу з неписьменністю», згідно з якою все населення республіки віком від 6 до 50 років повинне було вчитися читати й писати. В основі української системи народної освіти було соціальне виховання дітей від 4 до 15 років, яке передбачало розширення впливу суспільства на життя дитини, її навчання та виховання, і витіснення «несуспільних» виховних впливів — насамперед сім'ї, неорганізованого середовища. Нова система передбачала «охопити правильно поставленим єдиним вихованням усе життя дитини». Соціальне виховання мало включати охорону здоров'я дітей, навчання та виховання в єдності шкільної та позашкільної роботи.