- •4. Країни Стародавнього Сходу
- •7 .Система освіти і виховання у Спарті.
- •8.Освіта та педагогічна думка у Стародавньому Римі.
- •9.Педагогічні погляди філософів Стародавньої Греції
- •10.Лицарство в середні віки. Суспільно-педагогічна характеристика.
- •11.Гуманізм середньовіччя
- •12.Демократичні і гуманістичні ідеали педагогічної концепції я.А. Коменського.
- •13.«Велика дидактика» я.А. Коменського.
- •14.Теорія вільного виховання Жан-Жака Руссо та її послідовники
- •15. Д. Локк – прибічник реальної освіти.
- •16.Проблема підготовки вчителя в зарубіжній історії педагогіки
- •17.Принцип природовідповідності.
- •18.Й.Г.Песталоцці. Основи початкової освіти.
- •19.Теорія розвиваючого навчання за Песталоцці і Дістервегом.
- •20.Й.Ф. Гербарт. Внесок у педагогіку як у наукову дисципліну.
- •21.Герберт Спенсер – прибічник реальної освіти.
- •22.Зарубіжна педагогіка хх ст. ( м. Хайдегер, ж.П. Сартр).
- •23.Виховання на території України у додержавний період.
- •24.Особливості виховання дітей у сім’ях східних слов’ян.
- •25.Християнство і поширення знань у Європі та Київській Русі (х-хіі ст.).
- •26.Розвиток писемності і шкільної освіти на Русі (іх-х ст.).
- •27.Педагогічна думка в Київській Русі (х-хіі ст.).
- •28. Ярослава Мудрого.
- •29. В. Мономаха
- •34.«Пересопницьке Євангеліє» як вітчизняна першокнига. Книги – слов’янські першодруки.
- •35.Братські школи в Україні і Білорусії (хvі- хvіі ст.).
- •36.Острозький колегіум.
- •37.Освіта в Україні за часів козацької доби.
- •38.Києво-Могилянська академія
- •39. Г.Сковорода
- •40.Особливості педагогічної думки регіонів України (о. Духнович).
- •41.Внесок т. Шевченка у моральність і відстоювання освіти для народу.
- •42.Розробка к. Ушинським принципу народності виховання («Про народність у суспільному вихованні», «Рідне слово»).
- •43.К. Ушинський «Людина як предмет виховання».
- •44.К. Ушинський про зміст освіти.
- •45.К. Ушинський «Проект учительської семінарії».
- •46.Громадсько-педагогічний рух в Україні (60-ті роки хіх ст.).
- •47.Послідовники к. Ушинського у розробці проблем методики початкової освіти (м. Корф, п. Лубенець та ін.).
- •48.Національно-освітнє питання у хіх ст. (т. Шевченко, м. Грушевський, м. Драгоманов, с. Русова та ін.).
- •49.Громадсько-педагогічна діяльність в Україні в середині хіх ст.
- •50.Демократичні ідеали м. Пирогова, х. Алчевської, т. Лубенця та інших діячів другої половини хіх ст.
- •51.Б. Грінченко, і. Франко, л. Українка та інші відомі українці про національну освіту (кін. Хіх ст. – поч. Хх ст.).
- •52.Просвітницька культурно-освітня і духовно-моральна діяльність і. Огієнка (після 1917 р.).
- •54.1917 Р. Центральна Рада. Започаткування першої української системи освіти. Перший міністр освіти України і. Стешенко. Громадська і педагогічна позиція.
- •55.Перші декрети Радянського уряду про освіту. Традиції, новації, ідеологія. І-а Всеукраїнська нарада з питань освіти.
- •56.Підготовка учителя в Україні в 20-ті роки. Іно.
- •57.Перетворення в галузі освіти. Кодекс про народну освіту (1922 р.).
- •59.Ліквідація неписьменності (20-30-ті роки) як фактор зміни загальної культури суспільства.
- •60.Співвідношення принципів демократизму і дисципліни в педагогічному методі а. Макаренка. «Педагогічна поема».
- •61.Особистість і колектив у педагогічній системі Макаренка.
- •62.Альтернативні оцінки педагогічного експерименту а. Макаренка вітчизняною і зарубіжною наукою і практикою.
- •63.Деструктивні прояви суспільного та освітнього життя. Зміст і форма загальної освіти в Україні в 30-ті роки.
- •64.Альтернативність оцінок педології. Постанова «Про педологічні перекручення у системі Наркомосів» у рецепції дослідників кінця хх ст.
- •65. Закон "Про зміцнення зв'язку школи і життям і про дальший розвиток системи народної освіти в урср (1959р., квітень).
- •66.Освіта в Україні (період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.).
- •67.Педагогічна наука України в 40-70-тих рр. Особистісно орієнтована педагогічна концепція в. Сухомлинського.
- •68.В. Сухомлинський про виховання громадянина. Книга «Народження громадянина».
- •69.Новаторство в. Сухомлинського у контексті хх ст
- •70.В. Сухомлинський про поєднання виховних завдань школи і сім’ї. Книги «Батьківська педагогіка», «Серце віддаю дітям».
- •71.Послідовники в. Сухомлинського (о. Захарченко, ш. Амонашвілі та ін.).
- •72.Підготовка вчителя в Україні (1917-2010 рр)
- •73. Звільнення школи і педагогічної науки від орієнтації на ідеологію, від впливу авторитарно-адміністративної педагогіки (80-90 роки).
- •74.Національний педагогічний університет імені м.П. Драгоманова. Етапи становлення і діяльності.
- •75.Сучасна педагогічна освіта в Україні. Педагогічні університети України як генератори субкультури і освіти наступного тисячоліття.
- •76.Державні документи про освіту: Державна національна програма «Освіта» («Україна ххі ст.»), Закон України «Про загальну середню освіту» (1999 р.).
- •77.Проблема підготовки вчителя у сучасній світовій практиці.
- •78. Представники українського просвітництва в діаспорі(XX-XXI)
- •79.Досвід зарубіжної педагогіки XX ст. В сучасній діяльності освітян україни
- •80.Відкритість сучасної школи і сприйняття нею зарубіжних тенденцій освіти
- •82.Педагогічної науки (кінець хх ст.) в умовах творення концепції національної школи. Генерація організаторів і діячів анн україни
- •83.Базова освіта як визначальна тенденція пошуку національного виховання.
- •84.Педагогічний університет імені м.П. Драгоманова в системі вищої освіти в Україні.
- •85.Історичний досвід освіти, педагогічного пошуку. Його переосмислення і втілення у концепції сучасної національної освіти.
50.Демократичні ідеали м. Пирогова, х. Алчевської, т. Лубенця та інших діячів другої половини хіх ст.
Пирогов виступав проти бюрократичного характеру керівництва навчально-виховною роботою. Перебуваючи на посаді попечителя учбових округів, він підняв роль педагогічних рад, розширивши коло питань, якими вони займались. На педрадах заслуховувались доповіді і обмін думками з дидактичних питань, у їх компетенцію вводились питання виховання і поведінки учнів.
Алчевська відстоювала ідею всезагального народного навчання рідною мовою. Вона є основоположником методики навчання дорослих грамоти, розробила цінні зразки уроків письма, читання, бесід про прочитане. З цією метою разом з групою вчительок створила трьохтомний навчальний посібник "Книга дорослих".
Цінним внеском Алчевської у справу шкільного викладання є розроблена нею методика проведення бесід з учнями на літературному матеріалі. Бесіди проводилися за наперед розробленою програмою, а їх ефективність перевірялась за допомогою письмових робіт. У науково-педагогічній діяльності Лубенця значне місце посідали питання дошкільного виховання, початкового навчання, освіти дорослих. Написав і видав близько 30-ти підручників, методичних посібників і книг з різних питань навчання і виховання.
Основною педагогічною працею Лубенця є "Педагогічні бесіди", він написав також книги "Про наочне викладання", "Зернинка" (остання для читання в молодших класах в 4-х частинах). Серед заборонених царським урядом книг Лубенця були "Граматика" (український буквар), "Читанка", зразком для написання яких стали навчальні книги Ушинського. Сюди ж відноситься і "Загальнокорисний задачник", який написано Лубенцем на матеріалі реального життя.
Будучи прихильником рідної мови у школах, він обґрунтував психолого-педагогічну необхідність початкового навчання дітей рідною мовою. Підтримував недільні школи та організацію таємних шкіл з навчанням рідною мовою дорослих, організовував вечірні класи для працюючої молоді, писав підручники для навчання дорослих. Піклувався про створення дошкільних виховних закладів. На всеросійському з’їзді вчителів 1913 року виступав проти існуючої системи покарань учнів у школах Росії.
З 1914 по 1918 рр. працював викладачем педагогіки і методики, а також був деканом педагогічного факультету на Київських вищих жіночих курсах. За прогресивні погляди, особливо за українофільство, Лубенця за царизму не раз звільняли з роботи. У роки радянської влади продовжував чесно служити справі освіти і виховання. Керував школою у Пущі-Водиці, читав лекції для вчителів Києва, Чернігова, Житомира. Написав за цей час "Буквар", чотири "Читанки" та ряд посібників для школи. Київські профспілки прийняли рішення вважати Лубенця героєм праці.
51.Б. Грінченко, і. Франко, л. Українка та інші відомі українці про національну освіту (кін. Хіх ст. – поч. Хх ст.).
Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910) – письменник і педагог. Народився на Чернігівщині в небагатій дворянській сім’ї, закінчив екстерном Харківський університет. Більше 10 років працював учителем у сільських школах на Чернігівщині. З 1902 р. проживав у Києві, певний час очолював Київське товариство "Просвіта". Під його редакцією вийшов чотирьохтомний "Словник української мови". Написав ряд публіцистично-педагогічних творів, серед яких "Яка тепер народна школа на Україні", "На безпросвітному шляху. Про українську школу", "Перед широким світом" і ін. У цих та інших творах критикував тогочасний стан народної освіти, виступав за створення народних шкіл з українською мовою викладання.
Всупереч царській забороні Грінченко, коли ще працював учителем, нелегально проводив навчання українською мовою і використовував при цьому самостійно складені ним буквар "Українська граматка для науки читання і писання" та читанку "Рідне слово". Остання була однією з перших книг для читання українською мовою. У своїх підручниках він пропагував культ народної педагогіки як умови виховання, помістивши туди багато народних казок, оповідань і ін.
Франко залишив величезну спадщину, у т. ч. більше ста наукових, публіцистичних та художніх творів з питань педагогіки. Писав українською, російською, польською і німецькою мовами.
У статтях "Наші народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобжинського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи" та ін. піддав гострій критиці недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду у галузі освіти. Вказував, що уряд боїться поширення знань серед народу і видає розпорядження, які всіляко обмежують доступ до гімназій дітей бідного населення.
Вказував на роль навчання рідною мовою у розвитку мислення дітей. Боровся за створення шкіл, пов’язаних з життям, з інтересами народу. У брошурі "Чого хоче галицька робітнича громада" розробив програму (соціалістичну) народної освіти і школи. Метою виховання визначив формування всебічно розвинутої особистості, яка готова до роботи розумової і фізичної. Характеризуючи мету і завдання виховання, Франко розвінчував курс уряду на підготовку вірнопідданих з вузьким кругозором громадян. Він висунув свій ідеал виховання – людини-"каменяра", будівника нового суспільства. Такій людині притаманні "внутрішній спокій, сила і ясність переконань, чиста совість і боротьба, вічна боротьба проти темноти, фальші і дармоїдства".
Велику увагу Франко приділяв проблемі вчителя. У своїх статтях і художніх творах показав тяжке становище галицьких учителів, зобразив як позитивні, так і негативні образи вчителів. Негативні образи вчителів показав у оповіданнях "Грицева шкільна наука", "Малий Мирон" та ін. Негативним образам протиставив позитивні в оповіданні "Борис Граб", п’єсі "Учитель" (Омелян Ткач) та ін. Крім художніх Франко написав ряд статей, присвячених проблемі вчителя: "Спогади з моїх гімназійних років", "Історія моєї батьківщини" та ін.
У педагогічній спадщині Франка є багато матеріалів з історії педагогіки. Він зробив аналіз освітньої ролі братств в ХVI-ХVII ст. на Україні, зупинявся на діяльності Острозької академії, писав про історію Львівського університету, вивчав педагогічні ідеї І.Вишенського, Г.Сковороди, Т.Шевченка, О.Духновича та ін. Досліджував історію зарубіжної освіти і виховання, зокрема філантропічний напрямок у німецькій педагогіці.
На формування поглядів Лесі Українки впливав її дядько М.П.Драгоманов.
У своїх творах вона порушувала багато важливих педагогічних проблем. У статті "Голос однієї російської ув’язненої" піддала критиці систему освіти царської Росії. Росію назвала "бастілією", де панують "голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство".
У нарисі "Школа" Леся Українка показала відсталість тогочасних народних шкіл, а саме парафіяльних, та тяжке життя народних вчителів. Вона критикувала і середні школи, де процвітали муштра і зубріння.