- •4. Країни Стародавнього Сходу
- •7 .Система освіти і виховання у Спарті.
- •8.Освіта та педагогічна думка у Стародавньому Римі.
- •9.Педагогічні погляди філософів Стародавньої Греції
- •10.Лицарство в середні віки. Суспільно-педагогічна характеристика.
- •11.Гуманізм середньовіччя
- •12.Демократичні і гуманістичні ідеали педагогічної концепції я.А. Коменського.
- •13.«Велика дидактика» я.А. Коменського.
- •14.Теорія вільного виховання Жан-Жака Руссо та її послідовники
- •15. Д. Локк – прибічник реальної освіти.
- •16.Проблема підготовки вчителя в зарубіжній історії педагогіки
- •17.Принцип природовідповідності.
- •18.Й.Г.Песталоцці. Основи початкової освіти.
- •19.Теорія розвиваючого навчання за Песталоцці і Дістервегом.
- •20.Й.Ф. Гербарт. Внесок у педагогіку як у наукову дисципліну.
- •21.Герберт Спенсер – прибічник реальної освіти.
- •22.Зарубіжна педагогіка хх ст. ( м. Хайдегер, ж.П. Сартр).
- •23.Виховання на території України у додержавний період.
- •24.Особливості виховання дітей у сім’ях східних слов’ян.
- •25.Християнство і поширення знань у Європі та Київській Русі (х-хіі ст.).
- •26.Розвиток писемності і шкільної освіти на Русі (іх-х ст.).
- •27.Педагогічна думка в Київській Русі (х-хіі ст.).
- •28. Ярослава Мудрого.
- •29. В. Мономаха
- •34.«Пересопницьке Євангеліє» як вітчизняна першокнига. Книги – слов’янські першодруки.
- •35.Братські школи в Україні і Білорусії (хvі- хvіі ст.).
- •36.Острозький колегіум.
- •37.Освіта в Україні за часів козацької доби.
- •38.Києво-Могилянська академія
- •39. Г.Сковорода
- •40.Особливості педагогічної думки регіонів України (о. Духнович).
- •41.Внесок т. Шевченка у моральність і відстоювання освіти для народу.
- •42.Розробка к. Ушинським принципу народності виховання («Про народність у суспільному вихованні», «Рідне слово»).
- •43.К. Ушинський «Людина як предмет виховання».
- •44.К. Ушинський про зміст освіти.
- •45.К. Ушинський «Проект учительської семінарії».
- •46.Громадсько-педагогічний рух в Україні (60-ті роки хіх ст.).
- •47.Послідовники к. Ушинського у розробці проблем методики початкової освіти (м. Корф, п. Лубенець та ін.).
- •48.Національно-освітнє питання у хіх ст. (т. Шевченко, м. Грушевський, м. Драгоманов, с. Русова та ін.).
- •49.Громадсько-педагогічна діяльність в Україні в середині хіх ст.
- •50.Демократичні ідеали м. Пирогова, х. Алчевської, т. Лубенця та інших діячів другої половини хіх ст.
- •51.Б. Грінченко, і. Франко, л. Українка та інші відомі українці про національну освіту (кін. Хіх ст. – поч. Хх ст.).
- •52.Просвітницька культурно-освітня і духовно-моральна діяльність і. Огієнка (після 1917 р.).
- •54.1917 Р. Центральна Рада. Започаткування першої української системи освіти. Перший міністр освіти України і. Стешенко. Громадська і педагогічна позиція.
- •55.Перші декрети Радянського уряду про освіту. Традиції, новації, ідеологія. І-а Всеукраїнська нарада з питань освіти.
- •56.Підготовка учителя в Україні в 20-ті роки. Іно.
- •57.Перетворення в галузі освіти. Кодекс про народну освіту (1922 р.).
- •59.Ліквідація неписьменності (20-30-ті роки) як фактор зміни загальної культури суспільства.
- •60.Співвідношення принципів демократизму і дисципліни в педагогічному методі а. Макаренка. «Педагогічна поема».
- •61.Особистість і колектив у педагогічній системі Макаренка.
- •62.Альтернативні оцінки педагогічного експерименту а. Макаренка вітчизняною і зарубіжною наукою і практикою.
- •63.Деструктивні прояви суспільного та освітнього життя. Зміст і форма загальної освіти в Україні в 30-ті роки.
- •64.Альтернативність оцінок педології. Постанова «Про педологічні перекручення у системі Наркомосів» у рецепції дослідників кінця хх ст.
- •65. Закон "Про зміцнення зв'язку школи і життям і про дальший розвиток системи народної освіти в урср (1959р., квітень).
- •66.Освіта в Україні (період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.).
- •67.Педагогічна наука України в 40-70-тих рр. Особистісно орієнтована педагогічна концепція в. Сухомлинського.
- •68.В. Сухомлинський про виховання громадянина. Книга «Народження громадянина».
- •69.Новаторство в. Сухомлинського у контексті хх ст
- •70.В. Сухомлинський про поєднання виховних завдань школи і сім’ї. Книги «Батьківська педагогіка», «Серце віддаю дітям».
- •71.Послідовники в. Сухомлинського (о. Захарченко, ш. Амонашвілі та ін.).
- •72.Підготовка вчителя в Україні (1917-2010 рр)
- •73. Звільнення школи і педагогічної науки від орієнтації на ідеологію, від впливу авторитарно-адміністративної педагогіки (80-90 роки).
- •74.Національний педагогічний університет імені м.П. Драгоманова. Етапи становлення і діяльності.
- •75.Сучасна педагогічна освіта в Україні. Педагогічні університети України як генератори субкультури і освіти наступного тисячоліття.
- •76.Державні документи про освіту: Державна національна програма «Освіта» («Україна ххі ст.»), Закон України «Про загальну середню освіту» (1999 р.).
- •77.Проблема підготовки вчителя у сучасній світовій практиці.
- •78. Представники українського просвітництва в діаспорі(XX-XXI)
- •79.Досвід зарубіжної педагогіки XX ст. В сучасній діяльності освітян україни
- •80.Відкритість сучасної школи і сприйняття нею зарубіжних тенденцій освіти
- •82.Педагогічної науки (кінець хх ст.) в умовах творення концепції національної школи. Генерація організаторів і діячів анн україни
- •83.Базова освіта як визначальна тенденція пошуку національного виховання.
- •84.Педагогічний університет імені м.П. Драгоманова в системі вищої освіти в Україні.
- •85.Історичний досвід освіти, педагогічного пошуку. Його переосмислення і втілення у концепції сучасної національної освіти.
54.1917 Р. Центральна Рада. Започаткування першої української системи освіти. Перший міністр освіти України і. Стешенко. Громадська і педагогічна позиція.
У 1917 р. Стешенко виступив одним із організаторів Української Центральної Ради, керував роботою шкільної і редакційної комісій УЦР, входив до складу Малої Ради. У 1917-18 очолював рух за українську школу, здійснював керівництво діяльністю Товариства поширення шкільної освіти в Україні. З червня 1917 призначений генеральним секретарем освіти. Перебуваючи на цій посаді, Стешенко рішуче проводив українізацію шкільництва, сприяв виданню українських підручників і навчальних програм, організації українських гімназій (зокрема, з 39 відкритих у 1917 гімназій 25 були сільськими) та курсів українознавства. Основоположні засади освітньо-наукової політики були закладені саме Центральною Радою. Стешенко особливо проявив себе як організатор народної освіти тоді, коли його запросили очолити у серпні 1917 р. щойно створений Центральною Радою Генеральний Секретаріат Освіти. За короткий час свого перебування на посаді генерального секретаря, а потім міністра народної освіти в Українській Народній Республіці Стешенку довелося витримати велику боротьбу не лише з ворогами українського національного руху, але й з тими поміркованими українцями, які виступали проти широкої українізації школи. Стешенко, проводячи українізацію школи, твердо стояв на засадах забезпечення у цьому питанні прав усіх національних меншостей. У статті «Про українську національну школу» (1917 р.) і в інших своїх статтях він піднімає проблему співвідношення національного та інтернаціонального у справі виховання. Вказуючи на необхідність національної школи для всіх національних груп, Стешенко доводив, що всі народності, які проживають на території України, повинні знати її мову, літературу, географію, історію. Стешенко був одним із авторів плану організації національної освіти в Україні, який було схвалено на всеукраїнських учительських з'їздах, які проходили 1917 року. Він також займався організацією роботи цих з'їздів.
55.Перші декрети Радянського уряду про освіту. Традиції, новації, ідеологія. І-а Всеукраїнська нарада з питань освіти.
На більшій частині території України з 1920 р. запанувала радянська влада. Надійним засобом впровадження домінуючої ідеології пролетаріату до свідомості широких мас керівники компартії і держави цілком слушно вважали систему освіти, яку треба було докорінно переробити, поставити на службу своїм цілям. Саме на це спрямовувалась державна освітня політика.
Проте в Україні на початку 20-х років склалася своєрідна ситуація. З одного боку, спостерігався зліт національної самосвідомості, з іншого - українські більшовики ще прагнули автономії, бажали самі керувати процесом творення нової держави. До цього додалася надзвичайно тяжка економічна ситуація, що склалася в результаті першої світової та громадянської воєн.
Все це мали врахувати керівники українського Наркомосу, розробляючи модель освітньої системи. Тому, на відміну від РРФСР, де основною ланкою освітньої системи була визнана єдина трудова школа, в Україні, починаючи з 1920 p., створюється більш складна система освіти. 1920 року Наркомос України видає "Декларацію про соціальне виховання дітей", в якій, на підставі твердження про розпад сім і в соціалістичній державі, робиться висновок про необхідність перенесення "центру ваги" в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Тодішній нарком освіти Г. Гринько так роз'яснював сутність соціального виховання: "соціальне виховання в розвинутому вигляді є всезагальна організація дитинства, створення колективного життя всього дитячого населення. Це - не вихідна точка, а кінцева мета розвитку соцвиху. Вона передбачає повне усунення розпорошеності дітей між індивідуалістичними сім'ями, що неможливе без організації соціалістичного господарства та зміни всього устрою життя".