Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЕКЗАМЕН історія СурдоПедагогіки.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
28.06.2019
Размер:
151.18 Кб
Скачать

1. Предмет, джерела Предметом історії сурдопедагогіки є вивчення питань станов­лення й розвитку практики і теорії спеціально організованого виховання і навчання дітей з недоліками слуху в різні історичні епохи. Основними джерелами історії сурдопедагогіки є: архівні та літературні матеріали, спогади сурдопедагогів та глухих людей про їх навчання і виховання; продукти діяльності глухих та сурдопедагогів; сучасна практика виховання і навчання дпс. Сурдопедагогіка тісно пов’язана з іншими галузями знань: загальною педагогікою, психологією, мовознавством, фізіологією, медициною. А також із загальною істо­рією, історією меди­цини. (першими вихователями і вчителями глухих дітей були лікарі вушних хвороб). Історія сурдопедагогіки пов’язується з історією юрис­пруденції, мовознавства, фізіології вищої нервової діяльності. Вони дають змогу визначити методологічні засади сурдопедагогіки. Визначення перспектив розвитку сурдопедагогіки неможливе без глибокого розуміння її історії та актуальних завдань сучасної сурдопедагогічної теорії і практики. Вив­чення історії сурдопедагогіки сприяє розширенню загального сурдопедагогічного кругозору, відіграє роль в підвищенні педагогічної культури, сприяє озброєнню педагогічною майстерністю.

2. Виникнення і розвиток спеціальних училищ для глухих дітей в Російській імперії

На початку ХІХст. створюється державна система шкільної освіти, розроблено державні документи, що визначали основи діяльності навчальних закладів і виховних установ. Першим навчальним закладом для глухих дітей був «Романівський інститут глухонімих» відкрит 1803р, на Житомирщині.

Основоположником російської сурдопедагогічної системи є В.І. Флері. Він певний проміжок часу був директором Петербурзького училища глухих (1810р). Він запровадив систему нав­чання глухих з використанням різних засобів спілкування. При училищі було відкрито майстерні, для вихо­ванців простого походження та жіноче відділення.

Спец школи офіційно не включалися в си­стему установ нар освіти, але пере­бували під контролем Мін освіти.

Кінець XIX — початок XX ст. характеризувався помітним зро­ст суспільного інтересу до дефектології, особливо сурдо. Відбувся перший Всеросійсь­кий з’їзд сурдопедагогів, утворено 1 Всеросійське опікунство глухонімих.

Серед периферійних закладів, що виникли на початку XX ст., особливо виділявся Олександрівський хутір глухонімих Катеринославської гу­бернії (нині Дніпропетровська область).

3. Боротьба за здійснення загального обов’язкового навчання глухих дітей в 1928-1941 роки.

З відкриттям перших спеціальних закладів на початку XX ст., пов’язана ідея диференційованого навчання дітей з порушеннями слуху. Поштовх до розширення мережі шкіл для дітей зі зниженим слухом відбувся завдяки постанові "Про запровадження загального обов'язкового навчання фізично дефективних, розумово відсталих та з недоліками мовлення (логопатів) дітей та підлітків" (1931 р.), у додатку до неї наводилися спеціальні пояснення, які стосувалися категорій пізнооглухлих та туговухих. Їхнє навчання планувалося в загальноосвітніх закладах, на загальних принципах і методах цих шкіл. Давалися рекомендації щодо особливостей їхнього навчання.

Була зроблена спроба охопити всіх дітей зі зниженим слухом, на основі існуючих підходів відокремлювали від глухих та розумово відсталих, навчати в окремих класах.

Наказ про "Установки на другу п'ятирічку по дефективному дитинству" визначив хто, як і в які терміни має забезпечити науково-теоретичні основи навчання та виховання дітей зі зниженим слухом. Йшлося про створення у Москві науково-дослідного інституту дефектології. Глибоке вивчення дпс здійснювалося під керівництвом Р.Боскіс.

4. ранніх етапах розвитку людства.

Розвиток свідомості первісної людини в своїй основі мав послідовне зростання трудової діяльності людини, трудової практики як джерела пізнання.

В первісному суспільстві глухонімі, очевидно, брали активну участь у виробництві (мисливство, скотарство, землеробство) і були рівноправними членами общини.

У зв’язку з розвитком людини, словесна мова, стала фактором інтелектуального зростання. Словесна мова виявилася найдосконалішим засобом передачі знань. За цих умов неможливість засвоєння мови не дозволяє оволодівати складними видами діяльності. Суспільна цінність глухонімого знижується, а умови життя і діяльності погіршуються.

Тривалий час люди не могли проникнути в сутність глухонімоти. Вони не бачили залежності мови від слуху. Глухонімота оголошувалася карою божою за якісь гріхи.

5. Становлення і розвиток змісту навчально-виховної роботи в школах для глухих дітей в 1928-1941

Перша спеціальна програма була виданна у 1929р. Одночасно із загальноосвітніми, з’явилися спеціальні програми з трудового навчання. Рівень навч-вихов роботи був низький. Пояснювалося це матеріальними труднощами, нерозробленістю важливих питань в сурдопедагогіці. Школи були погано забезпечені пед кадрами.

У 1930 р. було прийнято «Статут про заклади соціального виховання для дефективних дітей і підлітків», що визначав типи закладів, умови прийому, характер пед роботи, штати і керівництво.

Щоб вивести глухих з «ізольованого становища», рекомендува­лося залучати їх до суспіль­но корисної праці серед населення, «розгортати дитячі організації, проводити гурткову робо­ту». Вказувалося на необхідність індивідуалізації навчання.

Програми 1938 - 1939 рр. для шкіл глухих спробували визначити вимоги з предметів, врахувати особливості пізнавальної діяльності дпс. Програми, були залежні від положень системи «чистого усного методу».

За роки довоєнних п’ятирічок відбулися значні зміни в структурі і спрямованості спеціальної школи для глухих дітей. Чіткіше визначився зміст освіти, виразнішою стала система навчання і виховання.

6. Педагогічна діяльність і погляди В.І. Флері.

Основоположником російської сурдопедагогічної системи є Віктор Іванович Флері, певний проміжок часу він був директором Петербурзького училища глухих.

Він остаточно відійшов від «мімічного методу» і запровадив оригінальну систему нав­чання глухих з використанням різних засобів спілкування у певній системі. Він обґрунтував необхідність поєднання різних форм мовлення у навчанні та їх диференційованого використання залежно від стану слуху (глухонімих, пізньооглухлих, та слабочуючих) дітей.

У 1835 р. Флєрі опублікував працю «Глухо­німі», де розкрив психологічні особливості глухих ді­тей, показує, що глухонімота не позбавляє людини можливостей розвитку і удосконалення, але для реалізації цього необхідне спеціально організоване вихов і навч. Він обгрунтував необхідність дошкільного вихов глухих та диференційованого навчання гл і сл.ч.

В 1846 р. при училищі відкрили майстерні, де навчались вихо­ванці недворянського походження. В жіночому відділенні утво­рили рукодільний клас, кухня, друкарня.

Після смерті Флєрі, вийшла в його праця: «Про викладання усного слова глухонімим».

7.Суспільне становище глухонімих та погляди на глухонімоту в епоху рабовласництва.

Спеціально організованого виховання і навчання глухонімих в період рабовласництва не існувало. Глухонімота знайшла своє відображення лише в наукових трактатах, законодавствах, художній та релігійній літературі.

Низький рівень розвитку медицини не давав мож­ливості вірно зрозуміти клінічну картину глухонімоти. Спроби усунення німоти спрямовувалися на лікування мовного апарату.

Демокріт вважав, що слуховий орган, як посудина, па­сивно сприймає звук.

Платон писав, що «звук — це поштовх повітря через вуха на мозок і кров, а викликаний поштовхом рух, є слуханням».

Лукрецій вважав, що глухих не можна навчити словесної мови.

Арістотель основне призначення слухового органа вба­чав у розумовому розвитку. Він виокремив слу­хання та звучання. Помітив різницю між звуком, голосом і мовою. Він зрозумів залежність між слухом і мовою, по­мітив що дефекти мови, не обу­мовлені відсутністю слуху, відрізняються від обумовлених глухотою. В античному світі глухонімі були недієздатними.

8. Перший Всеросійський з’їзд з питань дитячої безпритульності та дефективності.

У 1920 р. відбувся І Всеросійський з’їзд з питань дитячої безпритульності та дефективності. На з’їзді обговорювалися питання структури дитячих закладів і підготовки спеціалістів. З питань сурдопедагогіки доповідали М.М.Лаговський, І.О.Васильєв, П.С.Янковський. З’їзд визнав за потрібне організувати загальне обов’язкове дошкільне виховання глухонімих дітей.

З’їзд накреслив ряд заходів. Було визнано за необхідне: 1) ввести загальне обов’язкове навчання глухонімих дітей; 2) провести сувору диференціацію глухонімих дітей за станом слуху і мови, організувавши окремі школи; 3) організувати для глухонімих дитячі будинки шкільного і дошкільного віку; 4) створити школи на зразок загальноосвітньої і професійно-трудової школи; 5) щоб кожний заклад мав у лікаря-педагога; 6) для підготовки кваліфікованих кадрів організувати спеціальні факультети та інститути; 7) відновити діяльність усіх закладів для глухонімих, що працювали до революції.

9. Педагогічна діяльність і погляди Г.О. Гурцова.

Георгій Олександрович Гурцов працював у Петербурзькому училищі глухих. Багато уваги він приділив розробці статуту училища 1835р. Статут передбачав диференційоване навчання дітей, професійну підготовку, викладання гімнастики і танців. Гурцов ліквідував поділ вихованців на «благородних» і «простих». У статуті, відбилися основні питання діяльності училища (мета, прийом дітей, система освіти, права службовців та учнів, обов’язки директора, наглядачів). Статутом 1835 р. була поновлена посада директора училища, яку зайняв Гурцов, його наступником став В.І.Флєрі.

Свою педагогічну систему Гурцов виклав у «Енциклопедичному курсі» (1838 р.). Це підручник для глухих учнів, та методичний посібник для вчителів. Система Гурцова складалася з таких етапів: природна мова жестів глухих поступово граматизується за допомогою штучних (методичних) знаків; ця удосконалена мова жестів переводиться на письмо, писемна мова стає основним дидактичним засобом у роботі з глухонімими.

На початку 40-х років в Одессі Гурцов, відкрив приватну школу для глухонімих дівчат.

10. Суспільне становище глухих в епоху Середньовіччя. Перші спроби індивідуального виховання та навчання глухих дітей.

Суспільне становище глухих в епоху середньовіччя було дуже тяжким. Релігія оголошує мову - даром божим. Робиться висновок про гріховне начало глухонімоти. Глухонімих катували і спалювали. Їх усували від суспільного життя, замикали у колі родини. Вони були безправними. Гіпократ вперше висловив заперечення щодо насланих богами хвороб.

Першу спробу спеціального навчання глухонімих зробив у 685 р. епископ Джон Баверлей. У 15ст професор Рудольф Агрікола повідомляє про окремі факти індив навч глухонімих.

На поч 16 ст. нім священик Іоахим Паша навчав свою глуху дочку за доп малюнків. В Нім практикою індивідуального навчання глухих займався єзуїт К.Шот, його учні вміли читати з губ.

11.Другий Всеросійський з’їзд працівників соціально-правової охорони неповнолітніх і дитбудинків.

Важливою подію у навчально-виховній роботі з аномальними дітьми, в тому числі з глухими, був II Всеросійський з’їзд працівників соціально-правової охорони неповнолітніх і дитбудинків, що відбувся 1924 р. у Москві.

На з’їзді особливо багато уваги було приділено питанням методів навчання мови глухонімих. З’їзд вважав, що тільки через оволодіння усною мовою глухонімий може включитися в колектив чуючих. У своїх рішеннях він став на хибний шлях, визнавши основним методом «чистий усний метод». Виходячи з ненаукових позицій, з’їзд оголосив боротьбу з дактилологією.

12. Педагогічна діяльність і погляди П.Д. Єнька.

Петро Дмитрович Єнько працював директором Петербурзького училища глухих. Він водночас був редактором «Вісника попечительства про глухонімих».

За час діяльності Єнька у зв’язку з великою кількістю бажаючих навчатися був запроваджений конкурсний порядок відбору дітей.

В його системі все навчання глухих практично зводилося до вивчення мови. Він видав книгу «Про навчання глухонімих», виступав проти строгої «методичності» у викладанні.

У навчанні мові глухих Єнько передбачав таку послідовність занять: І період - назви предметів; слова і накази, необхідні в побуті; II - побутові фрази, потрібні учням для розмов між собою і з вчителями (письмово); III - зв’язні оповідання за малюнками. Заслуговують на увагу і його міркування щодо розвитку залишків слуху у глухих учнів.

Він написав книгу «Методика навчання глухонімих мови за природним способом».

П.Д.Єнько мав тривале закордонне відрядження, і зазначив, що Петербурзьке училище в деяких питаннях стояло вище західноєвропейських училищ.

13. Зародження теоретичних основ спеціально організаційного навчання глухих дітей (Італія).

Основоположником теоретичних концепцій епохи Відродження був Джироламо Кардано. Він високо оцінював роль узагальнення та абстрагування в пізнавальній діяльності. Дійшов висновку, що причиною німоти є не недоліки мовного апарату, а глухота. Глухих дітей поділив на 3 види: а) глухі від народження б) раньооглухлі або які втратили слух до оволодіння мовленням в) пізнооглухлі.

Кардано було вперше звернув увагу на кісткову провідність звуку. Наголошував що глухі повинні навчатися читати і писати. Писемну мову висував як основний засіб спеціальної організації навчання глухих. Сам навчанням глухих не займався.

Правильне розуміння прогресування глухонімоти, позитивний погляд на розумовий розвиток глухого,орієнтація на збережені аналізатори – все це характеризує Кардано,як основоположника прогресивної системи виховання і навчання глухих дітей в епоху Відродження.

14. Сурдопедагогічна теорія та практика в кінці XIX — на початку XX століть.

Важливою подією, було утворення в 1898 р. Всеросійського опікунства глухонімих. В цей час були відкриті навчальні заклади і на периферії Росії.

Напередодні Жовтневої революції в Росії існувало 60 закладів для глухих. Навчально-виховна робота в більшості з них перебувала на низькому рівні. Серед периферійних закладів, що виникли на поч XX ст., виділявся Олександрівський хутір глухонімих. У 1909р. в Олександрівському хуторі було відкрито спеціальний дитячий садок. В училищі був 9 річний строк навчання, яке проводилося за «усним методом». Великого значення тут надавали трудовому вихованню і професійній підготовці. Коштів на його утримання не вистачало. Засновника хутора Ф.Ф.Мовчановського обвинуватили в розтраті, була сфабрикована судова справа. Зарплату вчителям зменшено, кількість учнів скорочено. Курс навчання замінено 6-річним, після чого дітей переводили на два роки в ремісниче відділення, де вони працювали як робітники.

Таким чином, було знищено найбільший і найкращий у світі спеціальний заклад для глухонімих. Усе було зведено до шаблонного типу шкіл глухонімих.

15. Всеросійська конференція сурдопедагогів 1929 року.

У травні 1929р. в Москві відбувалася Всер конфер сурдопедагогів, в роботі якої брали участь представники союзних республік.

Представники рос товариства глухих доповіли про роботу Москов клубу вільного читання з губ, про методику відбору школярів, про нові течії в дошк.вихов, про технічну працю, профтехнічну підготовку і клубну роботу в спец школах. Конференцією було прийнято 9 резолюцій.

Конференція визнала за потрібне поліпшити методичну роботу в школах для глухих дітей, а також керівництво з боку органів народної освіти.

Було визнано переваги методу цілих слів, перед звуковим методом та ланцюгову методику. Основним методом навчання глухих був визнаний «чистий усний метод», що був рекомендований для всіх шкіл для глухонімих дітей. Конференція вирішила за необхідне реорганізувати школи з мімічним методом навчання в школи з усною мовою.

16. Виникнення практики індивідуального навчання глухих дітей (Іспанія).

У 15-16ст. Іспанія була однією з наймогутніших країн Західної Європи, це сприяло виникненню практики індив навч глухих дітей. Історик Амвросій де Мораліс у праці «Іспанська хроніка» (1575р.) повідомляє, що був свідком успіхів Понсе, який навчав глухонімих усної мови. Видатним представником індивідуального навчання 16ст. був Жуан Пабло Бонет.

У своїй роботі Бонет виходив з принципів: навчати усної мови, на основі досвіду у використанні розмовної мови в письмовій формі; дотримуватися принципу наочності; жестова мова - засіб пояснення, лише при неможливості безпосереднього поєднання слова з предметом; дактильна абетка - посередник між письм і усн мовою; читання з губ для глухонімих неможливе; для засвоєння мови важливим є ведення щоденника і практика в мовленні; граматиці треба навчати за індуктивним методом.

17. Всеросійська конференція сурдопедагогів 1930 року.

У 1930р відбулася ІІ Всерос конфер шкільних працівників з глухонім діт і підлітками.

Конференція ухвалила реорганізовувати існуючі школи для глухонімих у містах за типом загальних шкіл, а в селах – за типом сільської школи. Резолюція зобов'язувала школи організувати роботу по пристосуванню програм нормальної школи.

Основним засобом розвитку мови у глухонімих, визначили методику читання з обличчя. Конференція рекомендувала школам використовувати квношрифт і словник дієслів І.О. Васильєва.

Конференція вважала за потрібне удосконалити самоврядування учнів, їх зв'язки з учнями масових шкіл. Було приділено увагу розгортанню комдитруху і позашкільній роботі з глухими.

Резолюція зобов'язувала пожвавити науково-дослідну роботу в галузі сурдопедагогіки, звертаючи увагу на розробку методологічних основ, та програм для шкіл глухонімих підлітків. Школам давалися настанови щодо розвитку політехнічного навчання глухонімих учнів.

18. Педагогічна діяльність і погляди Я.Т. Спешнєва.

Яків Тимофійович Спешнєв у 1856 р. був призначений директором Петербурзького училища глухонімих, цього ж року був відряджений за кордон для вивчення кращого досвіду навчання і виховання глухих дітей. У своєму звіті він вказував на переваги усного методу, поширеного в училищах Зах Європи.

Спешнєв почав оновлювати навчально-виховний процес в Петербурзькому училищі. Вихованці були поділені на дві групи: малолітніх і дорослих. Перших навчали за допомогою усної мови, других - за допомогою міміки і писемної мови. Були зроблені нові програми.

Друге відрядження за кордон, ознайомило Спешнєва із системою А.Бланше. Він переклав книгу Бланше «Руководство для наставника. Об обучении в народных школах».

За час відрядження Спешнєва, училище повернулося до використання міміки. У 1865р був затверджений новий статут училища.

Раптова смерть Спешнєва, перешкодила реалізації великих планів розгортання справи навчання і виховання дпс.

19. Подальший розвиток і формування двох напрямків в теорії і практиці індивідуального навчання глухих дітей.

В 16ст розроблялася анатомія лор, в 17ст увага акцентується на фізіології слуху і мови. Вчені ставали на шлях навчання глухонім дітей усної мови.

У 2пол 17ст в теорії і практиці індив навч виникають два напрямки. 1.Англ (Бульвер,Уолліс) і фр (Перейра), що продовжували ідеї іспанської школи про викор різних засобів спілкування в процесі вихов і навч глухих (пис, усн, дактиль, МЖМ). 2.Голландія (Гельмонт, Амман), а потім Нім (Кергер, Гольдер, Рафель, Лазіус, Арнольд), Італії (Лана-Терці). навч на основі звукової мови.

У 1648 р. Джон Бульвер у праці «Філософ, або друг глухонімих», говорить що глухонімі можуть «слухати» усну мову шляхом читання з губ. Розглядав МЖМ як засіб вихов і навч.

Джон Уолліс навчав глухих усної мови і читанню з губ.

Ян Батист Гельмонт написав книгу "Короткий нарис справжньої природної азбуки письма, за якою глухонароджені можуть навчитися говорити і розуміти" (1667).

Йоган Конрад Амман написав книгу «Глухий, що говорить, або спосіб, за яким народжений глухим може навчатися говорити» (1692).

20. Всеросійська конференція сурдопедагогів 1938 року.

Всеросійська нарада з питань навчання i виховання глухонімих дітей, що відбулася в 1938р. у Москві, поклала початок докорінної перебудови роботи спец шкіл для глухих. Були викриті недоліки y роботі шкіл, що полягали у формалізмі навчально-виховного процесу, у відриві школи від життя.

З доповіддю на нараді виступив І.І. Данюшевський. Він проаналізував недоліки навчально-виховної роботи шкіл глухих, та їх причини. Він зазначав що традиційне навчання, що полягає у вивченні основних складових частин мови, гальмує засвоєння розмовної мови.

Конференція вказувала на потребу активізації методів роботи в школах для дпс. Пропонувалося звернути увагу на обладнання навчального процесу наочними посібниками.

Нарада сприяла піднесенню рівня навч-вих роботи шкіл глухих, та мала значення всесоюзної нара

21. І.Я. Селезньова.

Іван Якович Селезньов працював вчителем, інспектором, та директором Петербурзького училища (до травня 1868р). Його діяльність була енергійною.

У грудні 1866 р. він затвердив програму навчання глухих, на основі «трьох ступенів поступового розвитку, та програми з трьох розділів». Перший розділ, три роки навчання 9-12 річних дітей. Предметом занять була «Мова і розумовий розвиток». Другий розділ, три роки - від 12 до 15. Засвоєння граматичної будови мови. Третій розділ, два роки - від 15 до 18. Основна увага читанню книг та предметному викладанню.

Селезньов видатний методист в галузі навчання глухих мові. Ним було написано «Посібник до уроків вітчизняної мови», «Керівництво до практичних вправ з мови за питаннями», «Словник з галузі понять щоденного життя», «Підписи до картинок і хрестоматія», «Викликання у глухонімого вимови і читання з губ», «Практичний виклад граматики».

Селезньов вимагав тренувати учнів у вимовлянні цілих слів і фраз, говорити з глухими, як з чуючими, пам’ятаючи лише, що «очі замінюють вуха».

Великою заслугою Селезньова була організація занять у майстернях, які стали на міцну наукову основу.

22. Спеціально організованого виховання навчання глухих (2 пол хviii-поч XX).

На поч. 19 ст. в Росії створюється державна система шкільної освіти. Розроблені державні документи, які визначали основи діяльності навчальних закладів.

У 30-40рр. виникають благодійницькі товариства допомоги бідним, жебракам та сиротам. Створюються перші спеціальні училища для глухих. Ці невеликі приватні заклади швидко розпадалися.

Кінець 19-поч 20 ст. хар-ся зростанням суспільного інтересу до дефектології, зокрема сурдопедагогіки.

В Росії було відкрито декілька спеціальних закладів. Проте вони існували на благодійницькі кошти. Це створювало труднощі в їх діяльності.

Першим навчальним закладом для глухих дітей стало Петербурзьке училище.

ІІІ Всеросійський з’їзд сурдопедагогів (1910) звернувся з відозвою до Державної думи, в якій пропонувалося запровадити в Росії загальне обов’язкове навчання глухих.

23. Боротьба за ліквідацію неписьменності дорослих глухих в роки довоєнних п’ятирічок.

У 1928р. колегія НКО приймає постанову «Про навчання у закладах Профосу», що передбачала навчання глухонімих за нормальними програмами, але з пристосуванням до їх особливостей.

Постанова уряду від 1929 р. «Про заклади соц виховання для дефективних», встановила різні типи закладів для ДПС: дитячі садки, трудові школи, навчально-виробничі майстені. Між закладами встановлювався зв'язок і наступність.

У 1930р. видано інструктивний лист «Про реорганізацію закладів», з метою реорганізувати дитячі будинки в школи-інтернати.

Постанова «Про загальне обов’язкове початкове навчання», постановила збільшити увагу на будівництво шкіл, підготовку пед.кадрів, матеріальну допомогу. Було розроблено умови прийому до закладів соцвиху для дефективних. На 1931р. передбачалося запровадити заг обов’язкове навчання і скласти програми для шкіл глухих.

Важливе значення мав інструктивний лист «Про розгортання мережі шкіл на 1934р у зв’язку з запровадженням заг обов’язкового навчання дефективного дитинства». Для ліквідації неграмотності дорослих глухонімих передбачалось створення шкіл грамоти.