1.Предмет і завдання курсу «історія педагогіки»

Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди з найдавніших часів до наших днів.

Завдання курсу «Історія педагогіки»:

• ознайомити з основними шляхами розвитку вихов, школи і пед думки у різні істор періоди;

• сформувати систему знань про світовий іст-пед процес та про місце укр педагогіки в ньому;

• розкрити кращі здобутки пед мудрості укр та інших народів, навчитись застосовувати їх;

• виховання любові до пед професії, формування ідеалу вчителя на основі прикладів життя відомих педагогів;

• сформувати самостійне історико-педагогічне мислення;

• оволодіти методами ретроспективного аналізу іст-пед явищ і фактів;

• розширити проф світогляд, збагатити духовну культуру.

2. Основоположні принципи розгляду історико-педагогічного процесу:

1. Історизм, що передбачає вивчення будь-якого явища в процесі його виникнення, становлення і розвитку, розгляд пед явищ стосовно конкретної історичної епохи, соц-ек особливостей епохи, що детермінують зміст, методи і організацію навч-вих процесу.

2. Системності, що передбачає розгляд явищ вихов і навч в рамках всієї шкільної системи і шкільних традицій епохи; аналіз теорій педагогів в рамках їх концепцій виховання; вивчення пед систем минулого в системі соц відносин, політ ладу, суспільних та ідеолог поглядів.

3. Науковості, бо необхідно осмислити минуле з позиції, що передбачає об’єктивність, вимагає неупередженого ставлення до етапів розвитку вихов, школи і пед думки.

4. Партійності, тобто залежності пед ідей і концепцій минулого від класових, політ інтересів окремих соц груп, ставлячи питання «Кому це вигідно?».

3.Виховання як категорія суспільного існування. Виховання у первісному суспільстві. Особливості виховання у різних суспільствах.

Виховання — це складний багатогранний процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фіз, псих та соц розвитку.

Виховання невіддільне від людського суспільства. Виховання виникло як наслідок потреби у передачі наступним поколінням нагромадженого досвіду.

За первісного стада, виховання відбувається стихійно і обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду. Хар-р виховання примітивний, неусвідомлений..

З 40 до 20 тис. р до н.е. (люди стали проживати родами) виховання було пов'язане з виконанням побутових обов'язків. У зв'язку з розвитком знарядь праці старші починають виконувати соціальну роль - готувати дітей до життя. У перших навчальних закладах - "будинках молоді», окремо навчали дітей різної статі.

Процес виховання у первісному суспільстві завершувався ініціацією, посвяченням у дорослість, котрі засвідчували про готовність до праці та життя в общині.

4. Країни Стародавнього Сходу

У древньосхiдних країнах виховання чітко виділяється як самостійна соціальна функція суспільства.

Найголовнішою ознакою була поява спеціальних навч-вих закладів – шкіл, де відбувалося систематичне навчання дітей. Появі шкіл сприяло створення різних систем письма (шумерське, єгипетське, китайське) та накопичення наукових знань, що розвивалися завдяки запитам виробництва.

Перші школи виникли у III-II тисячол. до н.е. у таких державах як Шумер, Єгипет, Індія, Китай. Навчання з цього часу стає основною, але не єдиною, стороною виховання.

Єгиптяни використовували для письма папірус. Письмо було ієрогліфічним та надзвичайно складним. У Єгипті існували школи: двірцеві, для жерців, писарів, для службовців.

Про існування шкіл в Індії свідчать Веди – найдавніша пам’ятка релігійної індійської літератури. Веди були складені санскритом – давньою індійською мовою.В Індії була розвинута усна традиція. У III ст. до н.е. тут існували два алфавіти – кхароштхі та брахмі. Останній є джерелом всіх пізніших індійських алфавітів.

5-6. Афінська школа. Освіта в грецьких містах-колоніях на території України.

Виховання мало виражений індивідуалістичний характер. Кінцевою метою виховання виступала гармонійно розвинута особистість.

До семи років діти виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили час у жіночій половині будинку. Тут їх навчали читати, писати, грати на муз інструментах, займатися рукоділлям.

Школи були приватними i платними. Мусична школа (7-16 р.) мала два. У школi граматиста навчали читати, писати i рахувати. У школі кiфариста давалася літературна i музична освіта.

У гімнастичній школі (12-16р.) - палестрі хлопчики займалися п’ятиборством: біг, боротьба, стрибки, метання диска i списа, плавання. Гiмнасiй (16-18р.) – державний навч заклад в Афінах. Тут вивчали філософію, політику, ораторське мист, літературу, займалась гімнастикою. Юнаки 18-20р готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося військово-фіз виховання.

7 .Система освіти і виховання у Спарті.

Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням виступала підготовка фізично розвинутого, витривалого воїна. Контроль держави над виховання починався з перших днів життя дитини: новонароджених оглядали і тільки здорові діти поверталися батькам.

До 7 років здійснювалося сімейне виховання. З 7 і до 18 років хлопчики перебували у закладах інтернатного типу, від 18 до 20 років переходили у групу ефебів і несли військову службу. Громадянське повноліття наступало у 30 років.

Виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності і засвоєння науки перемагати. Мистецтво читати i писати офіційно не входило до змісту навчання. Напрямком розумового виховання вважалося уміння коротко і влучно відповідати на запитання.

Після кожного року навчання проводилися публічні випробування – агони. Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків.