4.3.1 Способи визначення координат спостережних пунктів по карті (аерознімку)
Залежно від характеру місцевості, наявності і розміщення вихідних точок (пунктів геодезичної межі контурних точок) для визначення координат спостережних пунктів за допомогою приладів може застосовуватися полярний спосіб, засічки та ходи.
Під час визначення координат спостережного пункту полярним способом (рис.4.1) зі спостережного пункту вимірюють дирекційний кут (α) і дальність (Д) до контурної точки. Змінивши дирекційний кут на 30-00, вирішенням прямої геодезичної задачі розраховують координати спостережного пункту.
Рисунок 4.1 – Визначення координат полярним способом
У випадку, коли дирекційний кут вимірювався з контурної точки на спостережний пункт, його на 30-00 не змінюють.
Під час визначення координат спостережного пункту засічками підрозділи оптичної розвідки застосовують, як правило, обернені засічки по дирекційних кутах, по виміряних кутах, по виміряних відстанях та виміряних кутах й відстанях.
Під час застосування обернених засічок потрібно, щоб зі спостережного пункту було видно не менше 3 контрольних точок, кути між якими повинні бути від 5-00 до 25-00.
Якщо при обробці даних засічок по дирекційних кутах і по виміряних відстанях графічним методом отримують трикутник похибок, то за положення спостережного пункту беруть центр трикутника за умови, що більша із сторін не перевищує З мм.
Для виконання оберненої засічки по дирекційних кутах (рис.4.2) потрібно:
Рисунок 4.2 – Визначення координат засічкою
по обернених дирекційних кутах
встановити бусоль (теодоліт) на спостережному пункті і зорієнтувати по дирекційних кутах;
визначити дирекційні кути не менш ніж на три контурні точки та, змінивши кожний дирекційний кут на 30-00, отримати зворотні дирекційні кути.
Обробку даних проводять графічним методом по карті (аерознімку, ПУВ) або аналітичним методом за допомогою обчислювача 1В520.
Під час графічного методу
обробки з вихідних (контурних) точок
прокреслюють напрямок на спостережний
пункт по дирекційних кутах, αАР
, αВР
та αСР
і на перехресті цих напрямків отримують
точку спостережного пункту.
Під час обробки вимірювань за допомогою обчислювача 1В520 у нього вводять прямокутні координати початкових точок і відповідні напрямки.
Обернену засічку по виміряних кутах (рис.4.3) виконують по трьох-чотирьох точках (четверту точку використовують для контролю), які вибирають так, щоб спостережний пункт знаходився в середині трикутника, отриманого вихідними точками, або поза трикутником, але проти однієї із його вершин.
На місцевості вимірюють кути між напрямками на початкові точки.
Для рішення засічок
використовують спосіб
Болтова. Для цього
на аркуші кальки наколюють точку Р,
довільно прокреслюють з неї пряму лінію
і послідовно будують кути
,
та
.
Прокреслені напрямки позначають назвою
місцевих предметів або зліва направо
літерами А, В, С і Д. Після цього кальку
накладають на карту та, повертаючи її,
суміщають напрямок на кальці з відповідними
точками карти (аерознімку). Після
суміщення усіх напрямків переколюють
основну точку Р з кальки на карту
(аерознімок).
Рисунок 4.3 – Визначення координат оберненою
засічкою по виміряних кутах
Координати спостережного пункту засічкою за виміряними відстанями (рис.4.4) виконують у такому порядку:
Рисунок 4.4 – Визначення координат за виміряними відстанями
зі спостережного пункту вимірюють відстані до трьох точок, положення яких на карті (аерознімку) або їх координати відомі;
на карті (планшеті, аерознімку) з вихідних точок прокреслюють за допомогою циркуля-вимірювача дуги радіусами, відповідними до виміряних відстаней (у масштабі карти, планшета, аерознімку); пересічення дуг дасть місцезнаходження спостережного пункту.
При оберненій засічці по виміряних відстанях і куту на спостережному пункті (рис.4.5) вимірюють кут між напрямками на дві вихідні точки і відстані до них. Відстані вимірюють за допомогою квантового далекоміра.
Обробку результатів проводять на обчислювачі 1В520 або графічним методом.
Рисунок 4.5 – Визначення координат засічкою по виміряних відстанях і куту
Під час графічного методу обробки на аркуші кальки наколюють точку спостережного пункту, з неї довільно проводять напрямок і будують кут β.
На відповідних напрямках від точки спостережного пункту відкладають відстані до вихідних точок на кальці. Визначивши місцеположення спостережного пункту прийомами окомірної зйомки, накладають кальку на карту і суміщають вихідні точки на кальці з вихідними точками на карті (аерознімку). Переколюють положення спостережного пункту з кальки на карту.
Визначення координат спостережного пункту ходом (рис.4.6) проводиться у тих випадках, коли за умовами місцевості зі спостережного пункту не видно ні однієї контурної точки.
Рисунок 4.6 – Визначення координат висячим ходом
Як правило, прокладають висячий хід орієнтованим приладом (бусоллю, теодолітом). Під час прокладання ходу потрібно прагнути, щоб довжина ходу і число сторін були найменшими.
Висячий хід орієнтованим приладом прокладають у такому порядку:
прилад (бусоль, теодоліт) встановлюють на вихідній точці і орієнтують його по дирекційному куту;
наводять прилади на першу точку ходу, знімають значення дирекційного кута напрямку і вимірюють відстань до першої точки ходу;
переносять прилад на першу точку ходу і орієнтують його у напрямку на вихідну точку по дирекційному куту, зміненому на 30-00, після чого наводять прилад на другу точку ходу, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до другої точки ходу;
переносять прилад на іншу точку ходу і, зорієнтувавши його у напрямку на першу точку по дирекційному куту, що змінений на 30-00, наводять на спостережний пункт, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до пункту;
послідовним рішенням прямих геодезичних задач обчислюють координати точок ходу, а потім координати спостережного пункту.
У тому випадку, якщо вихідна точка для встановлення приладу не доступна, а також при обмеженому часі на проведення топогеодезичної прив'язки роботи з прокладання ходу починають з першої точки. Встановивши прилад на першій точці і зорієнтувавши його, вимірюють дирекційний кут і відстань до вихідної точки і змінюють значення дирекційного кута на 30-00. В подальшому прокладку ходу виконують у встановленому порядку.
Під час визначення координат спостережного пункту за допомогою апаратури топоприв'язки апаратура повинна бути завчасно вивірена і підготовлена до роботи.
Робота з апаратурою топоприв'язки включає підготовчі заходи, підготовку апаратури і безпосередньо визначення координат спостережного пункту. До підготовчих заходів відносять: вибір початкової точки і маршруту руху, визначення дирекційного кута поздовжньої осі командирської машини і координати точки її стояння.
Початкову точку вибирають з таким розрахунком, щоб довжина маршруту до спостережного пункту не перевищувала 3 км, а час руху - 20 хв. У тому випадку, якщо довжина маршруту перевищує 3 км, то на маршруті руху вибирають контрольні контурні точки і визначають їх координати. Під’їжджаючи до цих точок, контролюють точність роботи апаратури топоприв'язки і за необхідності вводять коректури у дирекційний кут поздовжньої осі машини.
Дирекційний кут поздовжньої осі командирської машини, РРП визначають за допомогою гірокомпаса, бусолі або раніше відомих дирекційних кутів орієнтирних напрямків.
Під час визначення дирекційного кута повздовжньої осі за допомогою гірокомпаса, встановленого в командирській машині, РРП необхідно:
підготувати гірокомпас до роботи і визначити дійсний азимут поздовжньої осі машин);
визначити зближення меридіанів ( ) розрахунковим способом за графіком або по карті;
розрахувати дирекційний кут поздовжньої осі машини за формулою
.
(4.2)
Визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини за допомогою бусолі або гірокомпаса, що виноситься (рис.4.7), виконують у такому порядку:
встановлюють прилад за 30-50 м від командирської машини, РРП і визначають дирекційний кут по візиру (на далекомір) командирських машини, РРП;
з командирської машини, РРП визначають кут – за приладом;
розраховують дирекційний кут поздовжньої осі машини за формулою
,
(4.3)
де
– дирекційний кут з бусолі (гірокомпаса)
по візиру (на далекомір) командирської
машини, РРП;
– кут між поздовжньою
віссю машини і напрямком на бусоль
(гірокомпас), відрахований за ходом
годинникової стрілки.
Рисунок 4.7 – Визначення дирекційного
кута поздовжньої осі машини за допомогою бусолі
Визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини за раніше відомим дирекційним кутом орієнтирного напрямку (рис.4.8) проводять у такому порядку:
завчасно визначають дирекційний кут з початкової точки на віддалений (не ближче 1000 м) орієнтир;
встановлюють командирську машину, РРП над точкою, з якої визначений дирекційний кут (зміщення центра машини від точки не повинно перевищувати 0,001 дальності до орієнтиру) і визначають кут р за орієнтиром;
розраховують дирекційний кут поздовжньої осі машини за формулою
,
(4.4)
де
– дирекційний кут з точки стояння
командирської машини (РРП) на орієнтир;
– кут між поздовжньою віссю машини і
напрямком на орієнтир, який відраховується
за ходом годинникової стрілки.
Для підготовки апаратури топоприв’язки до роботи командирську машину, РРП встановлюють на вихідній (контурній) точці або у безпосередній близькості від неї (не далі 10 м). У цьому випадку за координати машини беруть координати контурної точки, визначивши їх по карті (аерознімку) за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу.
Рисунок 4.8 – Визначення дирекційного кута поздовжньої
осі машини за раніше відомим дирекційним кутом
За неможливості встановлення командирської машини на вихідній точці для визначення її координат потрібно:
виміряти дирекційний кут і відстань до контурної точки;
встановити на лічильниках курсопрокладник (координатора) координати початкової точки, а на шкалі КУРС дирекційний кут напрямку з контурної точки на командирську машину, РРП;
ввести в курсопрокладник (координатор) виміряну відстань, при цьому на лічильниках X і Y встановляться координати точки стояння.
Для забезпечення потрібної точності та надійності визначення координат за допомогою апаратури топоприв’язки потрібно:
визначити дирекційний кут поздовжньої осі машини на початковій точці за допомогою інших приладів, для орієнтування яких дирекційний кут визначався астрономічним або геодезичним способом;
потрібно контролювати правильність роботи апаратури топоприв’язки під час руху по маршруту;
вибирати початкову точку так, щоб забезпечувалась мінімальна довжина маршруту при максимальному використанні шляхової мережі;
координати контурних точок, що використовуються як вихідні, визначають за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу або знімаються зі спеціальної карти з надрукованими координатами контурних точок.
під час руху своєчасно змінювати значення коректури шляху залежно від вибраного датчика шляху та дорожних умов;
рухаючись за маршрутом з максимальною у даних умовах швидкістю, не допускати різких поворотів і гальмування;
виключати відхід осі гіроскопа за час стоянки на маршруті.