Історія виникнення

Черемоський національний природний парк — природоохоронна територія в Україні, в межа Путильського району Чернівецької області. На території парку «Черемоський» під державною опікою перебуватимуть 44 види рідкісних рослин, понад 120 видів хребетних та 5 тисяч безхребетних тварин.

Передумовою становлення національного природного парку «Черемоський» було створення у 1980 і 1994 роках заказників загальнодержавного значення «Чорний діл» та «Молочнобратський карстовий масив».

Пізніше, у 1997 році, ці території ввійшли до складу Черемошського регіонального ландшафтного парку.

З метою збереження унікальних природних територій, Указом Президента України від 11 грудня 2009 року № 1043 «Про створення національного природного парку «Черемоський»» був створений об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - національний природний парк «Черемоський».

Парк створений з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об’єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Природні особливості

Родзинкою території парку є її фізико - географічне розташування на майже незайманих ділянках природи з специфічними кліматичними умовами. Територія національного парку – це північне відгалуження Чивчино – Мармароського масиву і утворена двома меридіально витягнутими хребтами – Жупани і Чорний Діл. На схилах хребта Жупани є виходи юрських вапнякових брил з екзотичним краєвидом. На хребті Чорний Діл зустрічаються тектонічно - карстові порожнини.

До території парку увійшли такі об’єкти природно - заповідного фонду: ландшафтний заказник «Чорний Діл»; карстово - спелеологічний заказник «Молочно-братський карстовий масив» з найглибшою вертикальною шахтою Буковини; пам’ятка природи «Білий потік». Вони ваблять до себе своєю неповторністю, своєрідністю мальовничих ландшафтів, таємничістю незвіданих місць, своєю красою. Збереження пам’яток «неживої природи» - геологічних та карстово-спелеологічних заповідних об’єктів також є одним із важливих завдань для національного парку. Адже вони є свідками далеких геологічних подій, що відбулися багато мільйонів і навіть мільярдів років тому та відбуваються в даний час. Ці об’єкти при руйнуванні не можуть бути відновлені і тому вимагають дуже дбайливого збереження, оскільки є надзвичайно цінними для наукових досліджень.

Найціннішою окрасою території парку є мальовничий хребет Чорний Діл, який знаходиться на крайньому північному сході Мармароського масиву, - стародавнього ядра Карпатської гірської системи. Побувавши на вершинах хребта, перехоплює подих, - відкриваються прекрасні панорами величавих гір, шати смерекових лісів з зеленими полонинами, біополянами, в травостої яких цвітуть і радують людське око рідкісні та найцінніші, в науковому розумінні, червонокнижні, дивовижної краси квіти.

Територія Черемоського національного парку знаходиться в межах лісового поясу Карпат. Тут переважають чисті смерекові ліси формації ялини європейської (Picea abies (L.) Karat.), які належать до зональної групи гірських (неморальних) темнохвойних лісів, що пов’язані з горами широколистяної, степової та пустельної областей. Бук лісовий (Fagus sylvatica L.) та ялиця біла (Abies alba Mill.) трапляються як домішки у складі смерекових деревостанів, які сформувалися у крайніх для лісової рослинності умовах існування з помірно-холодним кліматом, довгою сніжною зимою і коротким вегетаційним періодом. Найціннішим у природоохоронному відношенні є фрагменти абсолютно корінних угруповань кедрово-смерекових лісів, що виявлені на горі Великий Камінь хребта Чорний Діл. Співдомінантом цього реліктового угруповання виступає занесена до Червоної книги України сосна кедрова (Pinus cembra L.).

Загалом на території національного парку зростають 39 видів судинних рослин занесених до Червоної книги України: орлики чорніючі (Aquilegia nigricans Baumg), гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.), шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.), лілія лісова (Lilium martagon L.), трауншейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.), зозулинці прикрашений та обпалений (Orchis signifera Vest, Neotinea ustulata (L.) R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase), осока затінкова (Carex umbrosa Host), язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C. Hartm.), пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) та інші. П’ять видів рослин занесені до Європейського червоного списку: медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana Javorka), тонконіг Ремана (Poa rehmannii (Asch. et Graebn.)Wol), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis (Domin) An Fed), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich) та елізанта Завадського (Elisanthe zawadzkii (Herbich) Klok.), яка також включена до Червоної книги МСОП. У парку зареєстровано зростання 42 ендемічних видів рослин, серед яких 12 загальнокарпатських (королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit.) DC.), дзвоники пильчасті (Campanula serrata (Kit. ex Schult.) Hendrych)), 16 – південно-східнокарпатських (аконіт Хоста (Aconitum hosteanum Schur), фіалка відхилена (Viola declinata Waldst. et Kit.), жовтяниця альпійська (Chrysosplenium alpinum Schur), герань альпійська (Geranium alpestre Schur), фітеума чотирироздільна та Вагнера (Phyteuma tetramerum Schur, Phyteuma vagneri A.Kerner)) та 14 східнокарпатських (медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana Javorka), кортуза Маттіолі (Cortusa matthioli L.), коральковець тричі надрізаний (Corallorhiza trifida Chatel), коручка темно-червона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser), волошка мармароська (Centaurea marmarosiensis (Jav.) Czer.) ) ендемів. Значна частина раритетного фітогенофонду міститься у складі відкритих кальцефільних скельних угруповань. В їхньому складі на вершині гори Великий Камінь зростають південно-східнокарпатський ендемічний вид жовтушник трансільванський (Erysimum transsilvanicum Schur) та карпатоальпійський вид скереда Жакена (Crepis jacquinii Tausch), які в межах України відомі тільки з цього локалітету. Загалом до Зеленої книги України занесено 3 рослинні угруповання: кедровососново-ялинових лісів (Рineto (cembrae) – Piceeta(abietis)), формації костриці скельної (Festuceta saxatilis) та осоки волосистої (Cariceta paniculatae).

По ущелинах мальовничих гір розноситься шум бурхливих гірських річок - Перкалаба і Сарата, які своїми джерельно-чистими водами утворюють витоки Білого Черемоша. Непорушений біологічний режим, екологічно-безпечне середовище, збереження чистоти гідрологічної сітки та заповідність території дозволило зберегтися цінному, колись поширеному, а тепер зникаючому виду – форелі струмкової (Salmo trutta fario L.).

Сучасний тваринний світ відзначається багатством і великою різноманітністю. Тут представлений гірський фауністичний комплекс. В дикій природі, на території нашого парку налічується близько 12 видів риб, 6 - земноводних, 6 - плазунів, 93 - птахів і 29 видів ссавців. Також для території Національного парку характерне поширення більше половини хребетних від загальної їх кількості, які представлені в фауністичному комплексі Буковинських Карпат. Близько десятьма видами представлені хижаки: лис (Vulpes vulpes (L.)), вовк (Canis lupus L.), бурий ведмідь (Ursus arctos L.), борсук (Meles meles (L.) ), рись (Lynx lynx (L.)) та інші. Із парнокопитних тут живуть дика свиня (Sus scrofa attila Thom), благородний олень (Cervus elaphus L.), європейська косуля (Capreolus capreolus L.). Досить поширені заєць і білка карпатська (Scuirus vulgaris carpathicus Pietr.), видри (Lutra lutra L.), полівки (Microtus ex grex arvalis Pallas). Різноманітністю відзначається також пташина фауна парку – беркути (Aquila chrysaetus L.), яструби (Accipiter gentilis (L.)), глухарі (Tetrao urogallus L.), види горобиних та воронових. Серед всіх видів фауни, що представлені на території національного парку, 26 видів занесені до Червоної книги України, зокрема, карась звичайний (Carassius carassius L.), карпатський (Triturus montandoni Boul) та гірський (Triturus alpestris Laur.) тритони, саламандра плямиста (Salamandra salamandra L.), чорний лелека (Ciconia nigra L.), кутора мала (Neomys anomalus Cabrera), ведмідь бурий (Ursus arctos L.) , 12 – до Червоного списку МСОП: рись (Lynx lynx (L.)), кіт лісовий (Felis sylvestris Schreber), видра річкова (Lutra lutra L), горностай (Mustela erminea L.).

АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ТЕРЕТОРІЮ НПП «ЧЕРЕМОСЬКИЙ»

З появою людини і суспільства природа вступила в новий етап свого існування - почала відчувати на собі антропогенний вплив (тобто вплив людини та її діяльності).

Основні чинники антропогенного впливу в минулому були: лісорозробки та лісосплав, полонинське господарство, мисливство, рибальство.

Лісорозробки на теперішній території НПП «Черемоський» розпочалися ще за часів Австро-Угорської імперії. Вони призвели до будівництва інженерних споруд (плотин, загат, гамованок або кляуз), які були вдало спроектовані та збереглися до наших днів.

У радянські часи інтенсивність лісозаготівлі різко зросла. Деревина була необхідна для відбудови народного господарства у післявоєнні роки.

Інформація про антропогенний і природний вплив на сучасну територію національного природного парку «Черемоський» за останні 50 років бралася із документальних джерел, а також під час усних розмов із очевидцями тих подій і процесів, що мали місце. Основним опрацьованим документом став «Проект организации и развития лесного хазяйства Путильського лесокомбината треста «Черновицлес» Министерства лесной и деревообрабатывающей промышленности УССР. ТОМ ІІІ. Таксационное описание Перкалабского лесничества. Кварталы 1-50. Г. Киев – 1970-1971 г.г.», який люб’язно надав директор ПАТ «Путильський лісокомбінат» Івонча П.М.

В ході даної роботи основна увага акцентувалась на землях, що надані НПП «Черемоський» у постійне користування та є основним «ядром» парку. Як відомо, з вилученням знаходяться 5556 гектарів, з них – 4699 гектарів території колишнього Перкалабського лісництва. Аналіз проводився по цих землях, а також їх околицях на основі опрацювання «Наукового обґрунтування і функціонального зонування регіонального ландшафтного парку «Черемоський», яке люб’язно надав завідувач кафедри ботаніки та охорони природи Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, д.б.н., проф. Чорней І.І.

06 березня 1945 року, згідно указу Наркомслісу був утворений Путильський ліспромком.

Експлуатація лісів розпочалась із сучасної території національного природного парку «Черемоський», із околиць села Сарата, бо в ті часи тут були дороги та плотини для сплаву лісу. Можливість проведення сплаву зумовила інтенсивність рубок.

Рубки були неконтрольовані, відводи робилися на око. Путильський ліспромком у повоєнні часи мав незначну матеріальну базу. Всі людські ресурси були задіяні на валку та сплав деревини, лісовідновлення практично не проводилося, якщо не враховувати природного поновлення.

1950 року лісозаготівля склала 157,8 тис м3 деревини. Левова частка була саме саратських, перкалабських і яловичорських лісів.

До 1959 року були закінчені роботи по укріпленню існуючих плотин (кляуз). Всі роботи проводилися вручну.

Велика концентрація рубок призводила до послаблення природної стійкості лісових масивів. Тому частими явищами стали вітровали (рисунок 1.).

1957 року відбувся перший інтенсивний вітровал. За ним були вітровали 1961, 1965, 1969 років. Останній мав нищівні наслідки.

1960 року на базі колишнього ліспомкому був створений Путильський лісокомбінат.

В цей час проводяться перші обстеження лісових насаджень та створюються перші таксаційні описи. Проаналізувавши дані таксаційних описів Перкалабського лісництва (сучасне Перкалабське ПНДВ) Путильського лісокомбінату 1970-1971 років, було виявлено численні суцільні вітровали.

Так, наприклад, у кварталі № 2 вітровали були на площі літер-ділянок (виділів): 14 – 2,7 гектари; 15 – 29 гектарів; 16 – 2; 18 – 4,3; 23 – 7 тощо. У кварталі № 3: 12 – 5,5; 19 – 21 тощо. Загальна вітровальна площа по Перкалабському лісництву на початок 1970-х років складала 262,7 гектари [1].

Станом на 01 січня 1970 року залишок всієї вітровальної деревини по Путильському лісокомбінату склав 380 тис м3.

Для ліквідації вітровалів на початку 1970 років розпочалось значне фінансування підприємства, відбувалось зміцнення матеріальної бази, формувався автопарк, який на 1978 рік налічував 140 автомашин.

До 1974 року вітровали були повністю ліквідовані.

У цей час відбувається інтенсивне лісовідновлення площ, де відбувалась лісозаготівля протягом попередніх років. До роботи залучалася студентська молодь. В урочищі Калиничі було здійснено експериментальний посів насіння ялини по снігу, який дав хороші результати.