10.3. Методичні підходи до оцінювання вартості бізнесу

Причини та мета оцінювання визначають такі види вартості:

• вартість діючого підприємства, яке залишається цілісним майновим комплексом і приноситиме в майбутньому прибуток;

• вартість на основі активів, яка припускає, що підприємство може бути реформоване або ліквідоване, і тому підприємство оцінюється поелементно.

Наступним кроком після визначення виду вартості, який відображає цілі оцінювання, є вибір підходів (витратного, доходного чи порівняльного) до оцінювання. Перелічені підходи передбачають використання різних методів оцінювання для розрахунку вартості бізнесу. Методи та підходи до оцінювання не є взаємовиключними, вони доповнюють один одного. Зрозуміло, що через численність і різноманітність всі методи не можуть бути застосовані одночасно. Найчастіше при оцінюванні бізнесу залежно від його мети, цілей, умов, стану об’єкта оцінювання та стану зовнішнього економічного середовища використовують поєднання двох-трьох методів, найбільш придатних для певної ситуації. Наприклад, для визначення ліквідаційної вартості підприємства немає сенсу застосовувати методи дохідного або порівняльного підходу. Визначення ж інвестиційної вартості, навпаки, потребує застосування методів дохідного підходу.

Після вибору методу в хід вступають розрахункові процедури, в результаті яких залежно від числа обраних методів з’являється декілька цифр, які відображають шукану вартість підприємства. Для визначення підсумкової вартості застосовують один з двох методів: математичне зважування або суб’єктивне (експертне) зважування, за якими визначають питому вагу кожного з використаних методів оцінювання, беручи до уваги кількість і якість даних, які підкріплюють кожен метод.

Науковці і практики наголошують на необхідності розрізняти внутрішнє та зовнішнє оцінювання бізнесу. Перше з них, як правило, реалізує цілі власників або менеджерів підприємства і здійснюється через облік всіх внутрішніх елементів виробничо-комерційної системи підприємства. Підсумкова оцінка має інтегральний характер і кожен з елементів знаходить своє вираження у конкретних вартісних показниках:

• вартість земельних ділянок, будівель, споруд;

• вартість машин, обладнання, устаткування, інструментів, інвентарю;

• вартість сировинних і матеріальних запасів;

• вартість трудового потенціалу технологічного та управлінського персоналу;

• вартість нематеріальних активів;

• вартісна оцінка якості господарських процесів на підприємстві.

Зовнішнє оцінювання бізнесу передбачає врахування впливу зовнішніх (ринкових) чинників на вартість підприємства. За його здійснення оцінка внутрішніх елементів доповнюється оцінкою конкурентоспроможності підприємства.

10.4. Оцінювання акцій підприємства

Фахівці-практики зазначають, що одним з найбільш перспективних напрямків оцінювання в Україні стає оцінювання акцій підприємств. Варто зважати на ту обставину, що сума вартостей окремих пакетів акцій як часток бізнесу може дорівнювати, а може і відрізнятися від вартості підприємства в цілому. Тому виникає необхідність в коректуванні вартості бізнесу при його оцінюванні, беручи до уваги наступні чинники:

• розмір пакету акцій або оцінюваної частини бізнесу (контрольна чи міноритарна);

• наявність прав голосування;

• ліквідність частини бізнесу або бізнесу загалом;

• положення, що обмежують права власності;

• фінансовий стан оцінюваного об’єкта та інше.

У переважній частині випадків сума вартостей окремих пакетів (часток бізнесу) є меншою за вартість цілого підприємства в разі придбання його одним покупцем. Цей факт зумовлений тим, що володіння підприємством як цілісним комплексом пов’язане з більшими правами і інтересом, ніж сума прав окремих власників та інтересів, взятих на міноритарній основі.

Привід, з якого проводиться оцінювання акцій, пояснює вибір способу оцінювання. Перспективою покупця є одержання частини прибутків підприємства у вигляді дивідендів. Для продавця продаж акцій – це втрата деякої величини майбутніх доходів від власності, але водночас і поява можливостей інвестування коштів в інші види бізнесу.

Більш точний підхід до оцінювання вартості акцій реалізується шляхом їхнього аналізу з погляду гіпотетичних покупців-інвесторів, яких умовно можна розподілити на три типи:

• тип А – інвестор, який купує акції, сподіваючись на отримання дивідендів;

• тип В – інвестор, який прагне придбати контрольний пакет (частку) з метою отримання дивідендів та здійснення активного управління;

• тип С – інвестор, який купує акції з метою їх перепродажу через нетривалий термін за більшою ціною.

Інвестори типу А характеризуються порівняно незначним обсягом коштів і відносно великим терміном вкладання капіталу.

Інвестори типу В в українському фондовому секторі – це, як правило, фахівці в профілюючій сфері бізнесу, які здійснюють власний аналіз устаткування, технології, ринків ресурсів та збуту. В цьому випадку розмір пакета акцій, що купується, повинен бути не меншим за 51% загального числа акцій при їх слабкій розпорошеності серед інвесторів і не менше 31% у випадку значної розпорошеності акцій.

Якщо інвестор типу В – нерезидент, то на ринкову ціну акцій впливатиме політична ситуація в країні.

Деякі інвестори типу В не прагнуть отримати повний контроль над підприємством (компанією), а задовольняються наявним впливом, можливістю блокування деяких рішень, що стосуються розвитку підприємства, голосом у Правлінні. Прикладом такого інвестора може бути контрагент підприємства, який прагне збереження номенклатури продукції.

Інвестор типу С підходить до придбання акцій з позицій мінімальної ціни, за яку погодиться їх продати власник без обмеження власних інтересів із урахуванням упущеної вигоди. Як правило, при цьому зважають на прибутковість державних короткострокових цінних паперів. Інвестори-нерезиденти використовують депозитні ставки провідних закордонних комерційних банків.

Найбільш вагомими і спільними для багатьох ситуацій параметрами угод про купівлю-продаж акцій є:

• питома частка акцій, що продаються, у відсотках від загального числа випущених акцій;

• юридичний статус продавця (приватний інвестор чи юридична особа).

Від розміру пакета акцій залежить можливість впливу акціонера через участь в управлінні на розвиток підприємства та його дивідендну політику.

Юридичний статус інвестора, залежно від можливих варіантів оцінювання, дозволяє визначати його інтереси та причини дій.

Корпоративний інвестор може бути зацікавлений у:

• диверсифікації (захопленні нових ринків);

• усуненні конкуренції шляхом поглинання інших компаній;

• синергійному ефекті від об’єднання засобів;

• збільшенні доходу на одну акцію;

• підвищенні забезпеченості акцій активами.

Приватний інвестор може прагнути:

• застрахувати вкладені кошти від інфляції;

• отримати прибуток від перепродажу акцій;

• тимчасово вкладати вільні кошти;

• створити джерело майбутніх доходів;

• зменшити ризики через придбання акцій різних підприємств;

• брати участь в управлінні підприємством;

• підвищити власний статус.

Загалом визначення ринкової вартості бізнесу полягає у здійсненні системних розрахунків та узгодженні наступних складових:

• визначення ринкової вартості матеріальних та нематеріальних активів підприємства;

• розрахунку ефективності розподілу і використання виробничих ресурсів;

• оцінки якості господарських (виробничих, управлінських, постачальницьких, збутових) процесів;

• визначення ринкової позиції;

• оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства тощо.