37. Недостатній рівень якості продукції породжує такі негативні економічні наслідки:

а) додаткові витрати на ремонт технічних засобів, виправлення браку;

б) витрати на проведення заходів для очищення водного басейну;

в) зниження темпів росту добробуту населення;

г) втрати від передчасного виходу з ладу комунікаційних систем;

д) втрати від невиправного браку;

е) витрати на оздоровлення населення, яке працює на екологічно несприятливій території.

38. Абсолютний рівень якості продукції визначається шляхом:

а) обчислення певних показників якості та їх порівняння з відповідними показниками аналогів;

б) визначення якісних показників продукції без їх порівняння з показниками аналогічних виробів;

в) визначення показників якості продукції по підприємству в цілому у звітному періоді;

г) обчислення одиничних показників якості.

39. Оптимальний рівень якості продукції характеризує:

а) якість продукції з врахуванням впровадження майбутніх досягнень у галузі науки, техніки і передових технологій;

б) мінімальну суму витрат на виробництво продукції;

в) мінімальну величину загальних суспільних витрат на виробництво і споживання продукції;

г) рівень задоволення потреб споживачів;

д) рівень якості, за якого поточні витрати на експлуатацію виробу є мінімальними.

40. Конкретним механізмом реалізації соціального методу оцінки якості продукції може бути:

а) проведення випробувань якості в заводській лабораторії;

б) групою фахівців у певній галузі оцінюються естетичні характеристики продукції;

в) проведення показових виставок і випробувань із залученням широкого кола споживачів;

г) опитування потенційних клієнтів фірми щодо якісних показників продукції;

д) визначення технічних параметрів продукції спеціалістами державного випробувального центру.

41. Конкурентоспроможність продукції – це характеристика товару, яка відображає:

а) переваги над товаром-конкурентом за якісними показниками;

б) переваги над товаром-конкурентом за мірою задоволення певної потреби і за витратами на її забезпечення;

в) переваги над аналогічними товарами за рівнем надійності та післяпродажного обслуговування;

г) переваги над конкурентним товаром за ціною та якістю.

42. Найважливішими складовими, що забезпечують конкурентоспроможність продукції, є:

а) територіальне охоплення ринку;

б) рівень якості продукції;

в) ціновий чинник;

г) розширення ринкового сегменту;

д) форми збуту, система транспортування і складування продукції;

е) можливості виходу на зовнішній ринок;

є) маркетингові важелі;

ж) професійна підготовленість персоналу підприємства та ефективність структури управління.

43. Методика оцінки рівня конкурентоспроможності продукції передбачає порівняння оцінюваного товару з еталоном, який повинен відповідати таким вимогам:

а) бути ідентичним з порівнюваним товаром за ціною;

б) мати чітко визначене функціональне призначення та умови використання;

в) повинен належати до однієї групи товарів з аналізованим;

г) обов'язково повинен бути сертифікованим за системою СЕРТИКО;

д) має бути характерним для вибраного ринку;

е) мати максимальну кількість переваг щодо задоволення потреб покупців.

44. Стандартизація продукції-це:

а) процес оцінки якості продукції;

б) встановлення відповідності якості продукції міжнародним вимогам;

в) визначення кола споживачів продукції;

г) комплекс норм, вимог і правил до якості продукції;

д) підготовка проектної документації на продукцію.

45. Сертифікат – це документ, який:

а) відображає переваги даної продукції над товарами-конкурентами;

б) є переліком якісних вимог до продукції;

в) є плановим документом, де вказуються терміни проведення випробувань продукції;

г) засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідність міжнародним стандартам ІSО серії 9000.

46. В Україні сертифікацію продукції здійснюють:

а) відділи технічного контролю на підприємствах;

б) державні випробувальні центри;

в) відповідні органи муніципального управління;

г) торговельно-промислова палата;

д) відділи зовнішньоекономічної діяльності місцевої адміністрації.

47. Суб'єктами державного нагляду за якістю продукції в Україні є:

а) експортна продукція;

б) Держстандарт України;

в) центри стандартизації, метрології і сертифікації;

г) продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання;

д) виробничі процеси.

48. Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції поділяються на такі групи:

а) зовнішньоекономічні;

б) виробничо-технічні;

в) адміністративні;

г) правові;

д) організаційні;

е) економічні;

є) соціальні.

49. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:

а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;

б) розрахунок майбутньої величини прибутків;

в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;

г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

50. Загальною науковою основою планування є:

а) система об'єктивних економічних законів;

б) принципи організації виробництва;

в) основні засади взаємовідносин підприємства з фінансово-бюджетною системою;

г) закономірності організації партнерських зв'язків.

51. Найважливішими принципами планування є:

а) правильне обґрунтування та вибір мети і кінцевих результатів діяльності підприємства;

б) зв'язок і взаємозалежність планових і фактичних показників;

в) оптимальність використання ресурсів;

г) системність і безперервність планування;

д) суб'єктивна оцінка майбутнього стану підприємства;

е) мобільність;

є) врахування життєвого циклу товарів;

ж) збалансованість.

52. Основними методами планування є:

а) ресурсний;

б) статистичний;

в) соціальний;

г) виробничо-технічний;

д) факторний;

е) господарський;

є) нормативний;

ж)балансовий;

з) економіко-математичні.

53. Стратегія – це:

а) бачення майбутнього стану підприємства;

б) генеральна комплексна програма дії, яка визначає для підприємства його головні цілі, пріоритетні проблеми та розподіл ресурсів для їх досягнення;

в) плани підприємства щодо охоплення певної частини ринку.

54. Підприємство може обрати одну із таких базових стратегій:

а) скорочення;

б) стабілізації;

в) диверсифікації;

г) поглинання;

д) зростання.

55. Середньострокові плани передбачають:

а) деталізацію перспективних планів щодо обсягу випуску продукції;

б) деталізацію стратегічних планів на перші роки діяльності;

в) деталізацію проектів у хронологічному порядку;

г) зазначення конкретних інвестицій і фінансових показників;

д) зазначення конкретних виконавців.

56. Бізнес-план підприємства – це:

а) план виробництва і реалізації на наступний рік;

б) план, спрямований на обмеження використання ресурсів;

в) комплексний плановий документ підприємницької діяльності, що містить заходи, спрямовані на одержання прибутку.

57. Метою розробки бізнес-плану може бути:

а) приватизація підприємства;

б) перевага над конкурентами;

в) техніко-економічне обґрунтування створення і функціонування підприємства;

г) для пред'явлення в галузеві органи управління;

д) для залучення зовнішніх інвесторів.

58. Бізнес-план розробляється на:

а) 10-15 років;

б) 1-3 роки;

в) терміни чітко не визначені;

г) 3-5 років.

59. Вихідною інформацією для розробки бізнес-плану є:

а) інформація про кількість підприємств, що виготовляють аналогічну продукцію;

б) інформація про ринковий попит на товар;

в) інформація про ціни на аналогічні товари за кордоном;

г) виробнича інформація;

д) фінансова інформація.

60. Основними розділами бізнес-плану є:

а) аналіз ринкової ситуації;

б) резюме;

в) аналіз ринку сировини;

г) основна частина;

д) стратегія фінансування;

є) юридичний план.

61. Процес отримання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки та впровадження останньої в життя називається:

а) організаційним прогресом;

б) технічним розвитком;

в) фундаментальними дослідженнями;

г) науково-технічним прогресом;

д) виробничим розвитком.

62. Найсуттєвішими рисами революційної форми науково-технічного прогресу є:

а) зменшення чисельності зайнятих у матеріальному виробництві;

б) перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;

в) орієнтації на випуск малогабаритних технічних засобів;

г) скорочення «термінів практичного освоєння» нового відкриття;

д) пріоритетний розвиток фундаментальних наук;

е) якісна зміна засобів і предметів праці, змісту самої праці.

63. До основних напрямів науково-технічного прогресу на сучасному етапі належать:

а) електрифікація народного господарства;

б) створення й освоєння принципово нових технологій і матеріалів;

в) розвиток літакобудування;

г) прискорений розвиток біотехнологій;

д) електронізація народного господарства та розвиток інформаційних технологій;

е) зміна співвідношення між чисельністю зайнятих у матеріальному і нематеріальному виробництвах;

є) хімізація виробництва.

64. Інноваційними процесами називаються:

а) проведення досліджень у галузі фундаментальних наук;

б) сукупність прогресивних, якісних змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі;

в) процес впровадження новинок у виробництво;

г) процес перепідготовки кадрів підприємства;

д) використання зарубіжних аналогів в якості бази для оцінки технічних параметрів продукції.

65. Спонукаючими мотивами інноваційних процесів у виробництві можуть виступати:

а) зміна суспільних потреб;

б) збільшення питомої ваги імпортної продукції в загальному її обсязі на внутрішньому ринку;

в) відставання обсягів споживання основних видів продукції на душу населення порівняно з іншими економічно розвинутими державами;

г) виникнення у конкретної категорії споживачів попиту на певні види продукції.

66. Інноваційні процеси поділяються на такі види:

а) технічні;

б) ринкові;

в) соціальні;

г) економічні;

д) виробничі;

е) організаційні;

є) правові.

67. З наведеного переліку виберіть нововведення, які належать до організаційних інновацій:

а) запровадження системи постачання матеріальних ресурсів «точно в зазначений час»;

б) заміна частини діючих верстатів фрезерної групи верстатами з ЧПУ;

в) переведення частини працівників допоміжного виробництва на контрактну систему оплати праці;

г) об'єднання ремонтного і механічного цехів в один з єдиним керівництвом;

д) запровадження механізму розробки стратегічних планів окремих виробничих підрозділів підприємства.