Моделі ринків робочої сили

Японська модель

Трудові відносини в країні основані на довічному наймі, який гарантує зайнятість робітникам до пенсійного віку (55–60 років).

Передбачають збільшення розмірів матеріальних благ (заробітна платня, бонуси, премії, соціальні виплати) в залежності від віку. Дозволяє фірмі підтримувати відповідне професійно-кваліфікаційного складу кадрів із структурою робочих місць. Робітник «довічного найму» не підлягає звільненню. Кожен робітник володіє декількома професіями, які забезпечують взаємозамінність і виключають простій робочих місць.

Модель США

Характерна децентралізація робочої сили. У кожному штаті є свої закони про зайнятість, свої фонди страхування по безробіттю. Якщо підприємство терпить спад, практикується звільнення робітників. Кожен рік робітники фірми підписують колективні договори з адміністрацією. Система договорів охоплює лише 25 % робітників, а інші зайняті на основі контрактів. Заробітна плата залежить від складності роботи. Питаннями підвищення кваліфікації фірми займаються тільки по відношенню до специфічних робіт і робочих місць.

Шведська модель

Основні кошти вкладаються не в допомогу по безробіттю, а в перепідготовку робітників, підвищення їх кваліфікації. Політика зайнятості базується на наступних економічних засадах:

– обмежена фіскальна політика, яка заключається в утриманні прибутку та росту заробітної плати;

– здійснення політики «солідарності» в заробітній платні, щоб забезпечити рівну зарплатню за рівний труд;

– компенсація низької заробітної плати окремим робітникам;

– створення нових робочих місць.

Слід розрізняти спискову, середньоспискову і явочну чисельність працівників.

До спискової чисельності включаються всі постійні, тимчасові і сезонні працівники, які прийняті на роботу на один і більше днів, незалежно від того, чи перебувають вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені з роботи у зв'язку з непрацездатністю та ін.

Середньоспискову чисельність працівників за місяць визначають, розраховують сумуванням спискової чисельності за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці.

Середньоспискову чисельність працівників за квартал (рік) визначають як середньоарифметичну величину середньоспискової чисельності за відповідні місяці.

Явочна чисельність включає всіх працівників, які з'явилися на роботу.

Обчислення планової потреби у працівниках підприємства розпочинається із визначення їх загальної чисельності.

Вона складається із чисельності промислово-виробничого і непромислового персоналу.

Розрахунок планової чисельності промислово-виробничого персоналу (Ч_пвп.пл) здійснюється за формулою:

де Ч_пвп.б – базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.; І_q – індекс росту обсягу виробництва в плановому році; І_пп – запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Ч_ор) визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

де Т_сум – сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год.; Ф_д – дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год. (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника); K_вн – середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.