III. Зв'язок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

– постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління). У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

– змінні – загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

– пропорційні – змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва – сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

– непропорційні – поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

IV. За економічними елементами і калькуляційними статтями.

Ця класифікація є найважливішою.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту.

Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні передбачено такі елементи витрат на виробництво.

Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

Оплата праці – всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства.

Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування, соціальне страхування по непрацездатності, фонду від нещасних випадків; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.

Статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місця виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.

Відповідно до згаданих стандартів перелік статей калькуляції є таким:

• Сировина і матеріали (за мінусом зворотних відходів).

• Паливо і енергія на технологічні цілі.

• Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

• Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

• Загально виробничі витрати.

• Адміністративні витрати.

• Підготовка і освоєння виробництва.

• Позавиробничі витрати.

• Інші виробничі витрати.

Цей перелік може бути більш широким і деталізованим, або, навпаки, вужчим, залежно від галузі промислового виробництва, його специфіки.

Слід звернути увагу на те, що перелічені елементи витрат і калькуляційні статті використовуються в бухгалтерському обліку при списанні відповідних витрат на встановлені рахунки. І тому з метою уникнення двоякого тлумачення складу витрат вони наводяться у суворій відповідності до Національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні.

Проте в економічній практиці з метою більш повного і; точного врахування усіх видів витрат на виробництво і збут продукції при складанні калькуляції може використовуватись більш детальна класифікація калькуляційних статей. Вона може включати витрати на:

– сировину і матеріали (за мінусом зворотних відходів);

– куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;

– паливо і енергію на технологічні цілі;

– заробітну плату основних виробничих робітників;

– відрахування на соціальні заходи із зарплати основних виробничих робітників;

– підготовку і освоєння виробництва продукції;

– зношування інструмента і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

– утримання і експлуатацію машин та устаткування;

– загальновиробничі витрати;

– загальногосподарські витрати;

– втрати внаслідок технологічно неминучого браку;

– інші виробничі витрати;

– позавиробничі (комерційні) витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому – всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Управління витратами передбачає цілеспрямований вплив на формування витрат, контроль за їх рівнем та економічне стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратами включає:

– пошук та виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів;

– нормування витрат ресурсів;

– планування витрат за їхніми видами;

– облік та аналіз витрат;

– економічне стимулювання економії ресурсів та зниження витрат.

Собівартість продукції як грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються:

– рівень організації виробничого процесу;

– технічний рівень;

– продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно–технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Види собівартості:

Залежно від часу формування затрат: планова, фактична; нормативна; кошторисна.

Залежно від місця формування затрат: цехова; виробнича; повна.

Залежно від тривалості розрахункового періоду: місячна; квартальна; річна.

За складом продукції собівартість буває: товарної продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

За ступенем охоплення підприємств: індивідуальна; галузева.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева (С_сг) – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції. Вона визначається за формулою:

де С_і – собівартість певного виду продукції на і-ому підприємстві, грн.; N_i – кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натур, один.; п – кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є: